Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
ИЗРАБОТВАНЕ
НА ЦЪРКОВНА УТВАР
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

АСКОЛЬД ЛОЗИНСЬКИЙ: "ЯК НАМ, УКРАЇНЦЯМ, ЗУСТРІЧАТИ Й ВЕЛИЧАТИ ЯНУКОВИЧА ПРЕМ’ЄРОМ?!"
Софія, 19 липня 2006.- Зі штаб-квартири Світового конгресу українців "УБВісті" отримали статтю лідера цієї організації Аскольда Лозинського. Автор назва її "Революція відбулася і парадокси історії". Він із сумом констатує те, що відбувається в Україні, шкодує про втрачені можливості української "помаранчевої" революції. "УБВісті" винесли в заголовок слова, якими пан Аскольд завершує свою статтю.
А справді, 18-20 серпня в Києві має відбутися ІV Всесвітній форум українців. Очікується понад тисячу делегатів та гостей з діаспори та України. Безумовно, це – щирі українці, які працюють на українську ідею. Практика попередніх форумів свідчить, що перші особи держави на урочисте відкриття заходу виходять на сцену Палацу "Україна" разом з організаторами та лідерами діаспори. І як нам, присутнім у залі, реагувати на появу у президії зрадника Мороза – спікера Верховної Ради, екс-зека Януковича – прем'єра (а все йде до того, що він обійме цю посаду), Ющенка – президента, який, перепрошуємо, наразі просрав величезні шанси України стати демократичною країною і інтегруватися в НАТО і ЄС?
У листопаді-грудні 2005 р. Москва з переляком слідкувала за перебігом нашої "цветной", як там її називали, революції. Зараз москалі глузують й сміються над нами. То як нам, учасникам форуму, реагувати на присутність у Палаці "Україна" тих, кому українці (не плутати з хохлами) не довіряють? А, може, краще бойкотувати цей захід у знак протесту, насамперед, проти безвідповідальності та хворобливих амбіцій "помаранчевих" лідерів?
Василь Жуківський, делегат від української діаспори в Болгарії

РЕВОЛЮЦІЯ ВІДБУЛАСЯ І ПАРАДОКСИ ІСТОРІЇ
Аскольд Лозинський
Аскольд ЛозинськийЗ висуненням кандидатур на голів комітетів Верховної Ради України усіма п’ятьма фракціями завершилась революційна ера в Україні, яка практично змарнувалась. Мабуть, найяскравійшим прикладом того, до чого «доборолась» Україна, є прямо зухвале висунення кандидатури Сергія Ківалова, колишнього голови Центральної Виборчої Комісії України, на відповідального за cyдочинство. Того самого, який очолював вибочий процес 21 листопада 2004 року і був явним колаборантом його переходу.
Для пригадки: події 21 листопада 2004 року настільки порушили демократичні засади та позначилися фальсифікацією, що мільйони обурених людей вийшли на майдани, майже всі демократичні країни світу осудили цей процес, і навіть Президент Кучма (правда, під певним тиском) був змушений звільнити Ківалова. У нормальному суспільстві, у країнах не тільки верховенства закону, а просто мінімальних моральних засад Сергій Ківалов повинен би сьогодні сидіти в тюрмі. Натомість, - в Україні він обраний по списку фракції Регіонів до Верховної Ради України та відповідатиме за судочинство... І немає сумніву, що судочинство, яке в Україні й так недосконале, буде виглядати так, як і його зверхник. А коли додати, що за права людини відповідатиме Леонід Грач, представник Комуністичної Партії (саме вона вимордувала в минулому більше, ніж німецькі нацисти), то висновок один - український народ переживає сьогодні жорстокий парадокс.
До процесу висунення кандидатур прилучились і помаранчеві. Правда, тільки в Україні можна вважати Олександра Мороза помаранчевим чи західної орієнтації та довіряти йому. Він не зрадив революції. Він залишився вірним Жовтневій революції, використовуючи Помаранчеву. А історії української державності, визвольних змагань 1918-1921 років, боротьби ОУН-УПА, а також приватної власності для народу він як не визнавав, так і не визнає. Для власної кар’єри вдалось використати лжедемократів, а проголошення західної орієнтації, напевно, не зашкодило тому, щоб переступити виборчий бар’єр та наповнити партійний мішок. Далі - відступ до правдивих віх, від Помаранчевої до Жовтневої, запевнило особисті амбіції -політичні і фінансові.
Цілком зрозуміло, що за національний і демократичний промах у першу чергу відповідає своєю нерішучістю Президент - Віктор Ющенко. Одначе важко вирішувати, коли пов’язуються інтереси близького кола, що відзначається олігархами, і то не дуже ученими чи компетентними. Це саме стосується фракції «Наша Україна». Навіть Віктор Медведчук, якого в Україні вважають однією з найбільш одіозних постатей, відчув вину і обов’язок після поразки його фракції у виборах та зрезигнував. Не меншої поразки, бо ж були далеко більші сподівання, зазнала і «Наша Україна». Одначе відповідальні за промах не тільки не зрезигнували, але так попровадили впродовж майже чотирьох місяців після виборів, що, замість по можливості врятувати існуючу ситуацію, завершили поразку повною компроментацією..
Хоч поки що українська преса її й вибілює, Юля Тимошенко теж не без вини. Правильною була її пропозиція ревізувати попередню приватизацію, провести розслідування незаконного збагачення чи використання державних засобів, корупції, одначе слід було б надати відповідного тону і подати власний приклад - оформленням незалежного розслідування самої себе. Без такого незалежного розслідування і повних розрахунків важко трактувати дії Юлі Тимошенко як щось більше, ніж реванш. Популістичні виступи надають їй певної популярності і успіху у виборах, одначе ця демагогія прозора, коли впродовж року плянується вінчання власної доні у храмі Московського Патріярхату, а щойно за два тижні до вінчання перемагають популістичні міркування.
Процес правдоподібно завершиться обранням Віктора Януковича Прем’єр-міністром України. Правда, Україна вже пережила Фокіна й Звягільського, але вони не мали фактичної влади. Майбутній прем’єр-міністр, матиме більшу владу. У нього будуть ширші уповноваження та підтримка коаліції у ВРУ. В політиці буває, що до влади може прийти хто-будь. Людина не мусить відзначатися ані надзвичайним інтелектом, ані хистом. Віктор Янукович належить до тих пересічних інтелектів, який твердив, що Афон в Єрусалимі. Одначе він дуже залежний, підданий правдоподібно не тільки донецькому кланові на чолі з Ахметовом, але і другим силам - силам Москви. Основна проблема з Віктором Януковичем в тому, що він по суті не українець. Не за етнічним походженням, бо сьогодні, всупереч словам поета Василя Симоненка, людина може обирати свою Батьківщину. Події останніх півтора року свідчать, що Віктор Янукович у кращому випадку малорос. Після безславних подій 21 листопада 2004 року у публічних виступах він перейшов на російську мову (у приватних розмовах, напевно, й не відходив); політичним зверхником вважає Президента Путіна, до якого і подається кожночасно, та вважає Україну не державою українського народу чи навіть народу України, а державою різних етнічних груп та географічних територій, яка постала після референдуму 1991 року.
Ще одна серйозна вада Віктора Януковича, котра відрізняє його від навіть найбільш невдалих попередників, - це його кримінальність. Два засудження, а крім того ще й дуже серйозне звинувачення та арешт за згвалтування, що було заглушене - це важка спадщина. Правда, згідно із законодавством України, Прем’єр не несе відповідальності за закордонну політику, тому навряд чи Віктор Янукович часто зустрічатиметься з лідерами других цивілізованих держав. А для зустрічей з Президентами Путіном чи Лукашенком, мабуть, кримінальність не завадить. Одначе для самого народу в Україні давайте забудьмо про кримінальну минувшину як помилки молодості. Але Віктор Янукович має за собою надзвичайно грубі кримінальні порушення 21 листопада 2004 року, коли він намагався вкрасти голос народу. Цього не могло статися без його активної участі та узгодження. Мені здається, що фактично подібно до Сергія Ківалова, Віктор Янукович повинен би сьогодні сидіти в тюрмі, а не займати головне місце в Кабінеті Міністрів.
Як нам, українцям, його зустрічати і величати Прем’єром?

 


УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ"
>>>