Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БОГДАН СТОЙКО - ИЗРАБОТВАНЕ НА
ЦЪРКОВНА УТВАР
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

"ТОЛОКА" ЕТ
преводи - украински, руски
София, тел.772986

КОНСУЛСТВОТО НА УКРАЙНА В СОФИЯ 
гр.София, "Овча купел", ул."Боряна", №29, тел.(02) 9559354;
www.ukrembassy.com

ГЕНЕРАЛНО КОНСУЛСТВО НА УКРАЙНА ВЪВ ВАРНА

гр.Варна-9000, ул."Генерал Колев", №92, тел.052/321800, факс 321900
www.consul-ua.com


ТЪРГОВСКО-ИКОНОМИЧЕСКА МИСИЯ КЪМ ПОСОЛСТВОТО НА УКРАЙНА В СОФИЯ 
гр.София, "Овча купел", ул."Боряна", №29, тел./факс (02) 9559349; тел.9554072

 

 

 

 

 

ПЕРЕМОЖЦІ КОНКУРСУ НА КРАЩИЙ ТВІР ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА - 2006 РІК

ВІОЛЕТА СВІЛЕНСКА, 21 рік, із Софії, І місце: "Моя мати – українка. Я бувала в Україні. Тому не дивно, що обрала україністику. Після закінчення вузу хотіла б працювати з українською мовою".


ВІДЧУТТЯ ПОЕЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Шевченко… Це ім’я виникає в моїй свідомості як сонце серед хмар в ясний день і я намагаюсь згадати, коли я в перший раз почула його. А це було дуже давно…
Місто Полтава влітку, Петровський парк. Квітнуть червоні, жовті, оранжеві і фіолетові квіти. Повітря наповнене солодким ароматом, на небі немає жодної хмарки. Вітер ніжно хитає крони дерев, а ти чуєш як фонтани розбризкують благодатну вологість навколо тебе…По алеї гуляють бабуся з внучкою і через декілька хвилин зупиняються перед кам’яним пам’ятником. Внучка піднімає голубі очі і бачить як із каменя наче виниряє чоловік, який підпирає голову рукою і їй здається, що він думає.
- Бабусю, хто це такий?
- Це видатний український поет Тарас Шевченко.
- А чому він такий серйозний, хмурий?
Бабуся не змогла тоді мені відповісти на це питання, але минуло багато років і я тепер знаю чому. Тому що він бачив як вороги України вижимають останні краплі крові, які залишились в його Батьківщині, він бачив несправедливість, неправду. А хіба не доля кожного справжнього поета служити тільки правді? Шевченко відчував себе невід’ємною частиною свого народу - він дихав, страдав і писав через нього. Тарас Григорович – це поет народний у такому розумінні, у якому ми говоримо про Пушкіна в російській літературі, про Міцкевича в польській, про Вазова в болгарській. Тут поняття “народний” зближається з поняттями “національний” і “великий”.
В творчій роботі українського поета ми спостерігаємо часте зображення природи України. Природа пов’язана в його свідомості з Батьківщиною, з глибокими національними коріннями. Вона є частиною українського народу. Її силу і могутність ми відчуваємо в зворушливій баладі “Причинна”:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

Як відомо, Шевченко народився на Київщині. Коли я читаю ці строфи, просто уявляю собі, як він сидить біля Дніпра і блукає очима, такий задумливий і сумний, як він виглядить на всіх портретах… Перед поглядом пробігають непокірні, буйні води легендарної слов’янської річки; навколо всеохоплююча тиша і тільки листя дерев шелестять ледве-ледве. Подібне враження у мене виникає, коли я згадую вірш великого болгарського письменника і поета Івана Вазова:
Тих бял Дунав се вълнува,
весело шуми
и “Радецки” гордо плува
над златни вълни.

Для обох поетів Дніпро і Дунай являються символом незалежного духу слов’ян, їх устремління до свободи. Хвилювання цих водних стихій – це нічого іншого як хвилювання українського і болгарського народу проти мучителів – російських і турецьких. Письменники дуже близько пов’язані з землею, з рідною землею, що робить їхні вірші неперехідними і передаваними із покоління в покоління. Один є Шевченко в новій українській літературі з своїм могутнім талантом, так як в болгарській є Вазов. Тарас Григорович відкрив нову добу в історії української літератури, в житті всього українського народу. Про нього Іван Франко написав: “Поява Шевченкового “Кобзаря” у 1840р. в Петербурзі мусить вважатися епохальною датою в розвою українського письменства, другою після “Енеїди” Котляревського”. З творчістю Шевченка в літературу входить нове розуміння народності – це органічне злиття з фольклором, розкриття народного життя й світосприймання, народних прагнень, інтересів, сподівань. У цього поета, як підкреслював М.Добролюбов, все коло дум і почуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і стилем народного життя.
Але крім до прекрасної української природи, Шевченко теж звертався до актуальних суспільних проблем, він мав міцний зв’язок з народом, з революційно – визвольною боротьбою. Надзвичайно велике значення мали твори автора в Західній Україні. Західноукраїнський письменник М.Павлик писав, що поширення творів поета зробило в Галичині “цілу революцію”, змусило молодь “кріпко думати” над важкою народною долею:
Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить.

В цьому вірші ми бачимо, що посилюється соціальний зміст, заглиблюється демократична спрямованість. Шевченко підносить українську літературу до постановки загальнолюдських проблем і найзлободенніших питань сучасності, до гнівного політичного звучання. Сатирично викриваються не окремі вади й пороки тогочасного ладу, а вся система самодержавно – кріпосницького устрою ( “Сон”, “Кавказ”, “Сова”).
Про Шевченка багато вже сказано й написано. Мабуть я теж не сказала нічого нового. Але я знаю, що Шевченко і Україна уявляють одне ціле…А я дуже люблю Україну. Люблю і Шевченка. А ви?

ВЛАДІМІР КОЛЕВ , 21 рік, з Добріча, ІІ місце: "Я – болгарин. Хотів вчитися на факультеті слов'янських мов. Обрав україністику, хоча раніше української мови навіть й не чув. Проте не шкодую. Чи важко? Маю проблеми з наголосом. Але впораюся".

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Всі народи могли б похвалитися письменниками, чий лейтмотив в творчості буде тема про народ, про його тривоги і радості, про його якості і недоліки. Крім того, в течії років, поет підноситься на вищий та вищий п’єдестал, щоб досягнути рамки божественного ідеалізування.
А уявіть собі, що творець займається однаково успішно двома мистецтвами (як Шекспір, Булгаков і Мольєр своїм захопленням театром; Мікеланджело - поет, філософ і живописець). Всі народи мали б таких арт-людей.
В історії кожного етносу є така особа, яка нормує до певної міри літературну художню мову, тобто людина, яка піонер і в мовознавстві, і в літературознавстві.
Кожна нація пишається хоч одним поетом, хто досягнув неймовірних висот у вишуканому віршуванні своєю рідною мовою.
Але навряд чи є багато народів, які можуть показати одну і ту саму людину, яка має всі ті характеристики вкупі. Мало осіб у світі побудували такий кольоровий образотворчий і літературний космос для своїх співвітчизників в ім’я своєї Батьківщини. Такою особистістю є Тарас Григорович Шевченко.
Коли один болгарин почує такі визначення про чужого автора, звичайно в його свідомості виникає аналогія з Іваном Вазовим. Мабуть він мав би право, коли б ішла мова про відношення народ – творець. Але коли ми прочитаємо будь-який твір Шевченка й помітимо гарячий темперамент слів, силу, якою вражає авторське мовлення, ми зрозуміємо наскільки український народний поет ближчий до болгарського Ботева.
Жорстока іронія й сатира обох авторів сміливо зриває всі маски з гнобителів. Безстрашність називати зло грізними, грубими, невихованими словами і майстерність перетворити цю антиестетику в одні з найпрекрасніших віршів у відповідній національній літературі – це властиве тільки Ботеву та Шевченкові. Вони охоронники національного розуму і національності. На відміну від Ботева, хто суворо засуджує й чуже, і своє, Шевченко толерантніший до свого народу, але при тому відчутно яскраво він стоїть проти чужого ворога.
В цій усій палітрі емоцій український поет є теж чимось більшим – він пейзажист, хто з холодною фотографічною точністю малює красу своєї країни.
Безумовно, Тарас Шевченко один з найбільш прямих поетів XIX-ого століття. В своїх сатиричних творах він глибоко критикує сучасність і, краще б сказати, “сильних дня”: монарха, його дружину і аристократів коло їх. Їхня вишуканість і добра поведінка перетворюються у віршах поета в свинство.
Однак його сатира сповнена клопотом до знищеного рідного вогнища. Хоч і смішні, поневольники жорстокі зі звичайними людьми. При такому статус-кво неможливо комедії підійнятись над трагедією, тому що воля далеко. Таким чином журба і іронія у Шевченка сполучуються, оформлюючи кулю страждання і гніву.
Є щось чарівне в мові українського поета. Він не уникає вульгарної реальності, її непривабливості. Навпаки, він цілеспрямовано шукає обридливість в дійсності, щоб надати своїм віршам силу і справжність. Шевченко майстерно перетворює невиховані слова в емоційно виповнені уривки буття людини. Муки українського народу неначе живі. Почуття винятково напружене, але також природне.
Зображенням страждання в реальних вимірах автор досягає якісного впливу, але він досягає теж крайньої суб’єктивності, тому що він частина свого народу, він почувається частиною свого народу. Шевченко співчуває йому, співстраждає з найбіднішим українським селянином, тому що селянин для нього – справжній брат. Навіть більше, він стоїть перед ним, щоб берегти його.
Як вовчиця доглядає своїх вовчат, так і український поет захищає своїх співвітчизників. Як рідний батько поет повчає бідну українську дівчину охороняти себе від заможного москаля. Подібно до поводира Мойсея він стає перед селянами проти поневольників. Тільки таким чином він може зберегти типове українське буття від російського.
Український поет є ніжним, жалісливим до українського народу, який багато чого перетерпів, але він є теж жорстоким до поневолювачів своїм словом. Як чарівна музика Франца Ліста доходить до сердець слухачів, так і вірші Шевченка доходять до найглибших куточків в душах його співвітчизників. Ця доброта збільшується, коли ми увійдемо у чудові пейзажні малюнки його словотворчого світу.
Болгарський перекладач Димитр Методієв каже, що “весь Тарас Шевченко” може зібратися в твердженні, що “він непримиримий, чужий ліберальним ілюзіям, глибоко впевнений, що волю можна завоювати тільки шляхом безпощадної революційної боротьби”. Це винятково правдиві і вичерпні слова, які зображують революційну сторону поета Шевченка. Але де слова, які опишуть його почуттєву та романтичну лірику? Де музика, яка заспіває про тяжку, але славетну долю Кобзаря?
БОРЯНА БОЙЧЕВА, із Сілістри, 21 рік, ІІІ місце: "Я також болгарка. І також не шкодую, що вчуся на відділенні україністики. Мені цікаво. У майбутньому хотіла б працювати з людьми і, звичайно, користуватися українською мовою".

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. ВЛАСНI ВРАЖЕННЯ
Коли я довідалася, що моє майбутнє життя буде безпосередньо пов’язане з українською культурою та, зокрема, лiтературою, признаюсь, що я боялася очiкувати хтозна-чого. Звичайно, ґрунтом для порiвняння була тiльки болгарська лiтература. Я думала, що нацiя, яка отримала свою незалежнiсть декiлька рокiв тому, яка була пригноблюваною рiзними народами й принижуваною тривалий час, не може похвалитися багатою i оригiнальною лiтературою. Я ще не знала, чому українцi настiльки шанують Тараса Григоровича Шевченка i чому знають його вipшi напам’ять саме так, як росiяни знають вipшi Пушкіна. До того часу для мене Шевченко був тiльки поетом з екзотичним iм’ям, слава якого не виходила за кордони його країни. А любов українцiв до нього я вважала виявом нацiоналiзму. Виявилося, що правда є зовсiм iншою. Цей поет з чудним iм’ям був творцем з великим талантом. Вiн не тiльки писав поезiю, але й малював. Його вiршi перекладенi на сто сорок мов. На його честь зведенi сотнi пам’ятників i ряд культурних установ названi його ім’ям. Вiн став емблемою одного народу, символом прагнення до незалежності. Шевченко об’єднує в своїх творах фольклорну естетику, волелюбнiсть i патрiотизм з своїм безмежним i непокiрливим хистом. Вiршi Шевченка втiлюють дух України i згадують про славетне минуле:
“Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожцi
Вмiли панувати.
Панували, добували
I славу i волю...”;
Та важке теперiшнє –
“...Україно! Україно!
Оце твої дiти,
Твої квiти молодiї,
Чорнилом политi,
Московською бекотою
В нiмецьких теплицях
Заглушенi!...
Плач, Україно!
Бездiтна вдовице!”

Автор має рiдку здiбнiсть ловити настрiй суспiльства й вiдбивати суспiльно значущі процеси. Мова, якою користується Шевченко, є то нiжною i мелодичною у вiршах, як “Муза”, “Ликерi”, “I станом гнучим , i красою”, а коли стосується України – гнiвною i рiзкою через нелюдське ставлення панiв – “Заповiт”, “Сон”, “Розрита могила”, “Юродивий”. Думаю, що за тематикою Шевченко дуже схожий на болгарського поета Хрiсто Ботева. Обидва митці закликають до бунту проти чужої влади. Обом властивий нешлiфований, саморiдний хист, який водночас є i дуже досконалим. Тiльки порiвняйте вiршi зі збірки ”Три літа” Шевченка з творами “Патрiот”, “В шинцi”, “Моя молитва” Ботева. Цiкаво, що ставлення до Бога теж тотожне. Воно коливає від сильної релiгiйностi до протиставлення та вiдрiкання.
Виходить, що ярмо є специфiчним середовищем, яке пiднiмає i заглиблює талант, а мeжi, якi воно ставить, завжди були стимулом для їх подолання. А Шевченко прожив двадцять чотири роки у неволi. Вiн сформувався як особистiсть пiд тиском крiпацтва. Ботев теж прожив все своє життя в ярмi, але вiн мав приватну свободу, вiн мiг писати, тому що нiхто не контролював безпосередньо його буденнiсть. Шевченко, навпаки, жив, щоб слугувату своєму пановi. Якби випадок не зустрiв майбутнього поета з Iваном Сошенком, зараз нiхто не знав би, хто такий Тарас Григорович Шевченко.
З моменту цiєї зустрiчi життя Шевченка набрало зовсiм iншого напрямку. Тодi митець-початківець мабуть ще й не знав, що володiє і поетичним талантом. Саме мистецький хист молодого українця вразив видатного митця Карла Брюллова. Вiн, разом з письменником-романтиком Жуковським, зiбрав велику суму грошей i викупив Шевченка. Це сталося в день його народження – дев’ятого березня 1838 року, мов показати рiзницю мiж волею та ярмом, мiж iснуванням і життям. Вiн швидко розвив свiй талант, одержав декiлька нагород i мав можливiсть поїхати до Iталiї, але вибрав повернутися до України. До цього часу Шевченко вже зробив першi вiршовi спроби – “Катерина”, “Перебендя”, “Тополя”, “Тарасова нiч”, якi через декiлька рокiв увiйшли до альманаху Євгена Гребінки. Протягом всього часу, прожитого в Петербурзi, вiн не забував свою Батькiвщину, не переставав думати про Україну – “...холоне серце, як згадаю, /Що не в Украйнi поховають, /Що не в Украйнi буду жить, /Людей i Господа любить”
1840 року вийшла перша збірка поезi? Шевченка – “Кобзар”, яка викликала бурну дискусiю в пресi. Всi критики визнали поетичний талант автора, але росiйськi критики висловили скептицизм стосовно вартості української мови. Вони вважали, що мова Шевченка може вживатися тiльки на побутовому рiвнi. В своїй поезії письменник ґрунтується на українському фольклорі, звідки бере теми, образи, порівняння та мелодику. Але цей факт в жодному випадку не означає, що молодий поет залишився на рiвнi наслiдування. Навпаки, вiн уплiтає в свої вiрші глибокi фiлософськi мiркування про свободу, про людську долю та сенс iснування. Вiн вживає заглибленi метафори й успiшно узгоджує вигляд природи з душевним станом лiричного героя. Його поезiя – промовистий доказ багатства української мови. Вона є цiлком оригiнальною, насиченою ностальгiчними мiнорними тонами з фольклору багато страждального народу. Повернення Шевченка до України викликало у нього велике розчарування. Вiн побачив свій народ пригнiченим i приниженим. Гiркота i мука вiд побаченого дiяли як каталiзатор для одного з найплодотворнiших перiодiв його життя. В поетичнiй збiрцi цих рокiв – “Три лiта”, знайшли місце такі вiршi як “Розрита могила”, “Чигирин”, “Великий льох”. Шевченко продовжує малювати i пише поеми “Сон”, “Еретик”, “Слiпий”, “Наймичка”. 1847 року, коли Шевченко вже готує до друку “Другого Кобзаря”, його зарештували за збiрку “Три лiта” i переважно за поему “Сон”. Присуд вiн вiдбуває у в’язницi, але мабуть найважчою карою була заборона писати та малювати. Шевченко винайшов спосiб записувати пережите знов. Для нього писати – значить жити. Таким чином з’явилися “Понад полем iде”, “У казематi”, “Садок вишневий коло хати”, з яких видно, що ностальгiя поета до природи України, до гармонiї та тепла рiдної хати збiльшується. Пiсля десяти рокiв ув’язнення його випустили, але вiн насолоджувався волею тiльки три роки.
1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзi. Згiдно з його останнім бажанням, поховали Шевченка на Українi. Незважаючи на всi покарання та заборони, жодна влада чи уряд не змогли “приручити” Шевченка. Вiн нiколи не відступив від своїх принципів. Впевненiстю та впертiстю вiн продовжував змiцнювати вiру українцiв в їхню спроможність змiнити своє життя. Його єдиною нагородою була щира любов людей та любов до його вiршiв, яка триває i досi. I якщо колись вам вдасться відвідати Чернiчеву гору, бiля Канева, i якщо побачите там пам’ятник одному чоловiковi з чудним iм’ям Тарас Шевченко, знайте – вiн був генiальним.

 

 

 


ПОСОЛЬСТВО НАГОРОДИЛО ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ НА КРАЩИЙ ТВІР ПРО ШЕВЧЕНКА>>>

УКРАЇНСЬКА МОВА В СОФІЙСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ТРИМАЄТЬСЯ НА ЕНТУЗІАЗМІ ЖМЕНІ ВИКЛАДАЧІВ
>>>