Дайджест "Украински вести" излиза от 1998 г.

Шануймося, браття, бо ми того вартi!

"Украински вести" излизат от 1998 г.

Шануймося, браття, бо ми того вартi!

ІРИНА КОСТЕНКО: ПРО ЩО МАВ БИ БУТИ РАДІОДИКТАНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ

Київ, 28 жовтня 2025.- Учора українці писали радіодиктант Національної єдності на тему “Треба жити!” І ця тема викликала гостру дискусію у суспільстві. Нижче на сайті “Главком” свої роздуми з цього приводу пропонує журналістка Ірина Костенко, яка закінчила філологічний факультет Національного університету імені Тараса Шевченка й викладала українську мову професійного спрямування в НТУУ “КПІ імені Ігоря Сікорського”.

“Цікаво, чи напише хтось і колись текст  радіодиктанту національної єдності  на тему пароля “паляниця”?  Адже саме цей пароль у перші ж дні широкомасштабного вторгнення  розвінчав імперський міф про “единый народ”.  Саме тоді, коли Путін  переконував  світ, що його армія воює на “своих исторических землях, где воевали дружинники князя Мономаха”, ніхто з “братів”-окупантів не спромігся вимовити звичайнісіньке українське слово “паляниця”.

Але якщо Україна – це “историческая земля” москалів, то чому ж їм не під силу вимова, яка є споконвічною на цих землях? Адже і тисячу років тому і тепер  українці вимовляють незмінно м’яко: вінець, молодець, Кременець, Донець, криниця, киця, молодиця, пшениця…

Одним словом,  у перші ж дні широкомасштабної війни українська паляниця  пішла штурмом на імперські небилиці і нагадала, що українці стали в оборону своєї предковічної Батьківщини, де з давнього давна розмовляли не міфічним “древнерусским язиком”, а українською мовою. І що важливо пам’ятати – не лише розмовляли, але й писали. Адже саме українською лексикою наповнені тексти стародавніх київських літописів.

Учора диктант Національної єдності у Софії писали й викладачі та студенки відділення україністики Софійського університету “Св.Климент Охрідський” разом з відомою українською поеткою, письменницею, перекладачем та драматургом Анною Багряною

Так у знаменитій “Повісті врем’яних літ”  Нестора Літописця “немає жодного російського слова”, – стверджує  професор Василь Яременко, один  найіменитіших  знавців руських манускриптів , –  “зате українська лексика ллється суцільним потоком”.

Звісно, це аж ніяк не заважає москалям називати Нестора Літописця  своїм “первым русским летописателем”.

Але постає питання: якщо тисячу років тому  “первый русский летописатель” писав у своїй “Повісті”: “БогословецЬ,  ТройцЯ, отецЬ, вінецЬ, БогородицЯ, царицЯ, ПереяславецЬ, жрецЬ, дівицЯ,  трапезницЯ, власяницЯ, багряницЯ…”, то чому сьогодні російські окупанти не здатні вимовити слово “паляниця”?

Відповідь на це запитання перший ректор Університету святого Володимира Михайло Максимович дав ще 1896 року у публічній дискусії з імперськими ідеологами про мову “Повісті”: “Якщо у Нестора написано “цариця”, “у отця”, “перебреде Донець” і т.д. – то ми повинні визнати, що це написано українцем”.

До речі, сам Нестор називає себе у тисячолітній Повісті не “летописатель” і не “летописец”, а лише “літописецЬ”. 

Так само викриває брехню про “русское наследие” і “Слово о законі і благодаті” (11 ст.)  – знаменита промова, рівній котрій не було у тогочасній грецькій церкві. Її автор, перший руський митрополит Іларіон і головний ідеолог Русі, також був українцем, бо рясно запаролив текст українськими словами і мовними формами: “година, творецЬ, отецЬ, сонцЮ, дівицІ, у віцІ, ТройцЯ, десницЯ, самодержецЬ, вінецЬ…”

Автора геніальної поеми 12 століття “Слово о полку Ігоревім” москалі називають “великим предшественником Пушкина и Тостого”. Цю брехню також найкраще спростовує мова старовинного шедевру, яка безумовно засвідчує його українське походження.  Знаменитий плач Ярославни  у поемі  починається зі звертання княгині до Дніпра Славутича  у суто українській кличній формі: “Славутицю”,  і далі у тексті: конецЬ, птицЬ, в Каялі ріцІ, сонцЮ, дівицЮ, на тоцІ, питецЬ…”. Загалом у тексті представлена  сила-силенна  прикладів української лексики: кИяни, звенить слава в КИєві, невеселая  година, туга полонила, діти бісові, оксамити, кожухи, стяг…

Чи кому доводилося зустрічати такі слова у  творах Пушкіна чи Толстого?

Руські літописці іноді називають князя Ярослава Мудрого, який з дитинства кульгав на одну ногу,  “хромецЬ Ярослав”. Це слово  також дійшло до нашого часу у численних українських прізвищах. До речі,  показово, що попри серйозну фізичну ваду (плюс невисокий зріст і не дуже міцну статуру) князь, як наголошують  літописці, особисто брав участь у битвах і “був хоробрий у раті” .

Онук Ярослава Мудрого, князь Володимир Мономах, до якого сьогодні набивається у родичі міжнародний злочинець Путін, був видатним державником. І автором знаменитого “Повчання” нащадкам, зі змістом якого московський диктатор явно не знайомий. У 12 столітті (!) Великий київський князь виступав проти  смертної кари, радив зважати на думку громади і наказував справедливо судити, щоби ніхто “ані худий смерд, ані убога вдовиця” не були покривджені. Текст свого високоморального заповіту Володимир Мономах також рясно запаролив українською формою слів на зразок “паляниці”: “вдовицЯ, грамотицЯ, безліпицЯ, серцЯ, блудницЯ, СвітодавцЯ, ЯрославцЯ…”

Отак українська паляниця обламала зуби путінській брехні про “Русь – колыбель российской цивилизации” і нагадала українцям (на жаль, до сьогодні далеко не всім), що Русь  – це Україна. І що в нинішній страшній борні українці стоять за свою державу, яку тисячу років тому на  цих землях створили наші славні пращури, за свою  величну культуру і мову, “кожне слово якої записане у Літописі”, – як то влучно означив поет Василь Голобородько” підсумувала Ірина Костенко.(УВести)