Київ, 28 жовтня 2025.- Учора українці писали радіодиктант Національної єдності на тему “Треба жити!” І ця тема викликала гостру дискусію у суспільстві. Нижче на сайті “Главком” свої роздуми з цього приводу пропонує журналістка Ірина Костенко, яка закінчила філологічний факультет Національного університету імені Тараса Шевченка й викладала українську мову професійного спрямування в НТУУ “КПІ імені Ігоря Сікорського”.
“Цікаво, чи напише хтось і колись текст радіодиктанту національної єдності на тему пароля “паляниця”? Адже саме цей пароль у перші ж дні широкомасштабного вторгнення розвінчав імперський міф про “единый народ”. Саме тоді, коли Путін переконував світ, що його армія воює на “своих исторических землях, где воевали дружинники князя Мономаха”, ніхто з “братів”-окупантів не спромігся вимовити звичайнісіньке українське слово “паляниця”.
Але якщо Україна – це “историческая земля” москалів, то чому ж їм не під силу вимова, яка є споконвічною на цих землях? Адже і тисячу років тому і тепер українці вимовляють незмінно м’яко: вінець, молодець, Кременець, Донець, криниця, киця, молодиця, пшениця…
Одним словом, у перші ж дні широкомасштабної війни українська паляниця пішла штурмом на імперські небилиці і нагадала, що українці стали в оборону своєї предковічної Батьківщини, де з давнього давна розмовляли не міфічним “древнерусским язиком”, а українською мовою. І що важливо пам’ятати – не лише розмовляли, але й писали. Адже саме українською лексикою наповнені тексти стародавніх київських літописів.
Так у знаменитій “Повісті врем’яних літ” Нестора Літописця “немає жодного російського слова”, – стверджує професор Василь Яременко, один найіменитіших знавців руських манускриптів , – “зате українська лексика ллється суцільним потоком”.
Звісно, це аж ніяк не заважає москалям називати Нестора Літописця своїм “первым русским летописателем”.
Але постає питання: якщо тисячу років тому “первый русский летописатель” писав у своїй “Повісті”: “БогословецЬ, ТройцЯ, отецЬ, вінецЬ, БогородицЯ, царицЯ, ПереяславецЬ, жрецЬ, дівицЯ, трапезницЯ, власяницЯ, багряницЯ…”, то чому сьогодні російські окупанти не здатні вимовити слово “паляниця”?
Відповідь на це запитання перший ректор Університету святого Володимира Михайло Максимович дав ще 1896 року у публічній дискусії з імперськими ідеологами про мову “Повісті”: “Якщо у Нестора написано “цариця”, “у отця”, “перебреде Донець” і т.д. – то ми повинні визнати, що це написано українцем”.
До речі, сам Нестор називає себе у тисячолітній Повісті не “летописатель” і не “летописец”, а лише “літописецЬ”.
Так само викриває брехню про “русское наследие” і “Слово о законі і благодаті” (11 ст.) – знаменита промова, рівній котрій не було у тогочасній грецькій церкві. Її автор, перший руський митрополит Іларіон і головний ідеолог Русі, також був українцем, бо рясно запаролив текст українськими словами і мовними формами: “година, творецЬ, отецЬ, сонцЮ, дівицІ, у віцІ, ТройцЯ, десницЯ, самодержецЬ, вінецЬ…”
Автора геніальної поеми 12 століття “Слово о полку Ігоревім” москалі називають “великим предшественником Пушкина и Тостого”. Цю брехню також найкраще спростовує мова старовинного шедевру, яка безумовно засвідчує його українське походження. Знаменитий плач Ярославни у поемі починається зі звертання княгині до Дніпра Славутича у суто українській кличній формі: “Славутицю”, і далі у тексті: конецЬ, птицЬ, в Каялі ріцІ, сонцЮ, дівицЮ, на тоцІ, питецЬ…”. Загалом у тексті представлена сила-силенна прикладів української лексики: кИяни, звенить слава в КИєві, невеселая година, туга полонила, діти бісові, оксамити, кожухи, стяг…
Чи кому доводилося зустрічати такі слова у творах Пушкіна чи Толстого?
Руські літописці іноді називають князя Ярослава Мудрого, який з дитинства кульгав на одну ногу, “хромецЬ Ярослав”. Це слово також дійшло до нашого часу у численних українських прізвищах. До речі, показово, що попри серйозну фізичну ваду (плюс невисокий зріст і не дуже міцну статуру) князь, як наголошують літописці, особисто брав участь у битвах і “був хоробрий у раті” .
Онук Ярослава Мудрого, князь Володимир Мономах, до якого сьогодні набивається у родичі міжнародний злочинець Путін, був видатним державником. І автором знаменитого “Повчання” нащадкам, зі змістом якого московський диктатор явно не знайомий. У 12 столітті (!) Великий київський князь виступав проти смертної кари, радив зважати на думку громади і наказував справедливо судити, щоби ніхто “ані худий смерд, ані убога вдовиця” не були покривджені. Текст свого високоморального заповіту Володимир Мономах також рясно запаролив українською формою слів на зразок “паляниці”: “вдовицЯ, грамотицЯ, безліпицЯ, серцЯ, блудницЯ, СвітодавцЯ, ЯрославцЯ…”
Отак українська паляниця обламала зуби путінській брехні про “Русь – колыбель российской цивилизации” і нагадала українцям (на жаль, до сьогодні далеко не всім), що Русь – це Україна. І що в нинішній страшній борні українці стоять за свою державу, яку тисячу років тому на цих землях створили наші славні пращури, за свою величну культуру і мову, “кожне слово якої записане у Літописі”, – як то влучно означив поет Василь Голобородько” підсумувала Ірина Костенко.(УВести)