Софія, 23 червня 2003.- Олена Коцева. Народилася у Києві. За Зодіаком – Стрілець. Українка. У 1982 р. закінчила факультет журналістики Київського університету ім.Тараса Шевченка. В Болгарії мешкає з 1978 р. Є власним кореспондентом Українського національного радіо. Перекладач. З 2000 р. – виконавчий директор болгарсько-української фундації “Мати Україна” у Софії.
Кандидат філологічних наук (тема дисертації – “Леся Українка – публіцист і Болгарія”, в праці використовувала невідомі дослідникам матеріали).
Захоплювалася парашутним спортом. Має понад 250 стрибків.
Володіє болгарською, російською та англійською.
Виховує двох синів.
– Пані Олено, скільки в Болгарії українців?
– Майже 6 тис., з яких 2,7 тис., власне, є українськими громадянами, а решта з певних причин стали громадянами Болгарії або іншої держави. Але, зазначу, що українська діаспора тут не починається з нас. Наприкінці ХIХ ст. у Софії жив і викладав видатний громадський діяч, історик проф.Михайло Драгоманов. Тут його могила. Тут перебувала Леся Українка – племінниця Драгоманова. На початку 20-х років ХХ ст. навколо Михайла Паращука – відомого скульптора, який прибув до Болгарії як представник Міжнародного Червоного Хреста, згуртувалися українці, що покинули Україну після революції у жовтні 1917 р. і громадянської війни. Вони мали свої осередки, один із них – товариство “Громада”, лідером якого був Паращук. А останньою організацією українців в Болгарії було Українське культурне об’єднання (УКО). Воно припинило свою діяльність у вересні 1944 р., коли тут запанувала комуністична влада. Колишній секретар УКО – Сергій Юзефович, мешкає у Велико Тирново, йому 87 р.
– Українці в Болгарії знову почали об’єднуватися у 90-х роках минулого сторіччя, коли Україна стала незалежною.
– Так, але спочатку це були неформальні об’єднання. Фундація “Мати Україна”, яка згуртувала переважно українців Софії, отримала судову реєстрацію у 2000 р. і зараз є найбільш впливовою українською організацією в Болгарії. Офіційно зареєстровані осередки українців є ще у Варні та Бургасі. В решті міст – Велико-Тирново, Тирговіште, Лясковец, Враца, Добріч, процес юридичного оформлення або триває, або неможливий заради браку коштів. Але з усіма ми намагаємося підтримувати зв’язок. Лишень втратили контакт з Українським товариством в Болгарії Iвана Дешова. Здається, там мають відбутися перевибори керівництва.
– Чи не вважаєте ви, що згодом необхідно буде усі українські організації в Болгарії об’єднати, скажімо, в Асоціацію українських товариств, щоби одна структура співпрацювала з організаціями українців в світі – Світовим конгресом українців, приміром?
– Я пропонувала зробити це ще кілька років тому, але життя показало, що наразі це не актуально. Очевидно, що усім організаціям треба пройти процес становлення.
– Фундація “Мати Україна” уже пройшла цей процес?
– Ще ні. За два роки ми чимало зробили, але не маємо… приміщення. Збираємося в “Будинку капелюшків” – офісі фірми українки Iрини Сардаревої, яка є головою фундації “Мати-Україна”. Але нас стає все більше і більше. Найближчим часом плануємо зустрітися з Міхаілом Iвановим, який очолює Раду з національних меншин при уряді Болгарії, а також доведеться ще раз добиватися зустрічі з мером столиці Стефаном Софіянським. Він нам обіцяв сприяння. До речі, болгари в Україні – так, їх значно більше, ніж нас, мають Всеукраїнський центр в Одесі – прекрасний будинок у центрі міста, будинок у Болграді та Бердянську. Українська держава надала ці об’єкти для задоволення культурно-інформаційних потреб болгарської меншини і навіть утримує їх. Верховна Рада фінансує тижневик болгарською мовою “Роден край”, на одеському радіо та телебаченні болгари мають свої програми. I все це – за кошти української держави. А оце кілька тижнів тому Україна приєдналася до Хартії про національні мови, відповідно до якої Київ зобов’язується перед Європою турбуватися про розвиток болгарської мови в Україні. Одне слово, там, в Україні, болгари мають культурну автономію. А українці в Болгарії не мають навіть приміщення, де могли б сходитися. У нас уже є велика бібліотека – дарунок Софії Атанасової – дружини перекладача та українознавця Петко Атанасова, фоно- та відеотека, Одеса подарувала нам комп’ютер, тому вкрай потрібно приміщення.
– Будемо сподіватися, що уряд та мерія допоможуть вам. Тим паче, що “Мати Україна”, власне, як і усі українські організації тут, має за мету розвивати дружбу між двома народами.
– Наша мета – об’єднувати українців, які живуть тут, піднімати їх національну свідомість, зберігати мову та культуру, поширювати культурні цінності української спільноти, залучати українську громаду до культурних традицій болгарського народу, створювати і розвивати інформаційну базу з метою подальшого розвитку співпраці між двома країнами, знайомити їх з економікою, наукою, культурою, природою тощо. У “Будинку капелюшків” ми зустрічаємося кожної першої та третьої середи з 19.00. Тематичні заходи проводимо за додатково оголошеною програмою. До нас приходять не лишень українці, але й болгари, росіяни, євреї. За фахом члени фундації – це лікарі, вчителі, філологи, журналісти, службовці, пенсіонери, студенти. Переважна більшість громади – жінки.
– А як ви фінансуєтеся?
– Спонсорів наразі не маємо. Болгарська держава, як уже йшлося, також не допомагає. А допомога і з України мінімальна – декілька газет, книжок, аудіокасет або дисків. Тому основне джерело фінансування – членські внески. Але на ці кошти майже нічого не можна зробити.
– Але, наскільки мені відомо, ви все ж таки активно працюєте. “БВести” розповідали про вашу Недільну школу, про виставку ілюстрацій українки Лариси Нінової.
– Так, ми працюємо, бо нас окрилює українська ідея. Звучить пишномовно, але це – правда. Протягом 2001-2003 рр. ми зробили немало. Вшановуємо такі свята, як Різдво, Масляниця, Великдень. Щороку у березні організовуємо Шевченківські дні за участю студентів-україністів та українських студентів Софійської консерваторії. У Владая – під Софією, влаштовуємо поетичні вечори, присвячені Лесі Українці. У 1894-1895 рр.. вона там відпочивала. Часто у нас гостює відома болгарська поетеса Ваня Петкова, знаменитий дитячий хор “Бодра смяна”, у репертуарі якого є українські пісні. Разом з нашим посольством та болгарською громадськістю 14 грудня 2002 р. літургією вшанували пам’ять жертв Чорнобиля, а службу тоді відправляв сам Патріарх Болгарської православної церкви. Голодомор – це тема, яку ніколи не треба забувати. Ми ознайомили болгарську громадськість з цією трагічною сторінкою нашого народу. Демонстрували документальну кінострічку “Прийшла осінь 46” – про голод 1946 р.
“Мати Україна” регулярно дає прес-конференції. В такий спосіб у 2001 р. ми представили документальний каталог “Українська еміграція в Болгарії після Першої світової війни”, авторами якого є Віталій Москаленко та Еміне Хакова. В такий спосіб представили й учасників каравану “Разом у Європі” у 2002 р.. До речі, ми їм організували і зустріч з болгарськими можновладцями.
– Знаю, що “Мати Україна” особливо піклується про українців похилого віку, які мешкають тут.
– Окрім добра та уваги, їм потрібна ще й фінансова допомога. Тут нам сприяє рідне посольство. З Світового конгресу українців ми запозичили програму “Допомога українцю” і надаємо, хоча й незначну, але матеріальну підтримку пенсіонерам, студентам, безробітним. Ми будемо розвивати цю програму, бо вона вкрай потрібна людям.
– Пані Олено, а хто з провідних українських політиків чи урядовців зустрічався з вами?
– У липні 2000 р. у нас побував Микола Жулинський – тоді він був віце-прем’єром в уряді Віктора Ющенка, і обіцяв сприяння. У листопаді того ж року Софію відвідав голова Світового конгресу українців Аскольд Лозинський. А у цьому році до нас завітав Антон Кіссе – заступник губернатора Одещини, лідер болгарської громади в Україні. Місяць тому цікавою була зустріч із Сергієм Гриневецьким – головою держадміністрації Одеської області.
– В інтерв’ю “БУВістям” він заявив, що Одеса бере шефство над українською діаспорою в Болгарії.
– Так. Розраховуємо, що ця заява буде наповнюватися відповідним змістом. Як зазначив наш посол в Болгарії В’ячеслав Похвальський, Сергій Гриневецький – молодий і перспективний політик.
– Ви уже вкотре згадуєте українську амбасаду. Очевидно, це добре, що діаспора співпрацює з нею. Пригадую, у радянську добу посольство негативно ставилося до еміграції.
– Часи уже інші. Наша держава в особі посольства чи консульства в Софії та Варні цікавиться нами. Україна є там, де є бодай один українець. Гадаю, що Верховна Рада ухвалить такий Закон про закордонного українця, який відповідав би інтересам всього українства. До речі, при нашій амбасаді є рада з питань діаспори, до складу якої входять представники громади. Ми періодично зустрічаємося з паном послом та першим секретарем Миколою Ярмолюком. Останній нам дуже допомагає. Власне, без нього не обходиться жоден наш захід. Скажімо, виставка “Святині Києва” або виставка Лариси Нінової – це його ідея. Його ідея – організувати Недільну школу в Софії. “БУВісті” про це писали. Це є перша українська недільна школа в Болгарії після 1944 р.! Антоніна Якімова, яка влаштувала її, між іншим, у офісі фірми свого чоловіка, і викладає – наша гордість.
– I насамкінець, кілька слів про міжнародні контакти фундації “Мати Україна”.
– Я уже сказала, що у нас гостював лідер СКУ Аскольд Лозинський. Щоправда, ми є лише колективним – через Європейський конгрес українців, членом цієї організації, але маємо намір скоро стати її повноправним членом. З осені минулого року членуємо в Європейському конгресі українців і брали участь у його щорічних нарадах – у Будапешті та Афінах. Наші делегати представляли нас на III Всесвітньому форумі українців у серпні 2001 р.
– Дякую вам, пані Олено.
Інтерв’ю взяв Василь Жуківський
Софія, 23 червня 2003 р.