Софія, 21 червня 2024.- Учора на фасаді столичного готелю “Жуно” відкрили меморіальну дошку на честь проф. Михайла Драгоманова. До присутніх звернулася посол України Олеся Ілащук:

“Шановні пані і панове,

Пане Боршош, Панове депутати, заступники міністра, дорогі друзі України та фанати українсько-болгарської дружби.

Для мене є великою честю сьогодні вітати вас сьогодні на нашому особливо заході.

Ми відкриваємо  нову пам’ятну дошку на честь видатного сина України – вченого, громадського діяча і викладача Київського та Софійського університетів.

Професор Михайло Драгоманов – це особистість, що випереджав свій час на десятиліття.

Теоретик -державник, що формував світогляд покоління українців у Київському університеті.

А після репресій і вигнання до Женеви, Драгоманов став візіонером, що мріяв про об’єднану і вільну Європу.

В цей день,  в Софії , 20 червня, 129 років тому  перестало битися серце професора.

Як вияв особливої шани,  вдячні студенти  несли на руках труну з його тлінними останками.

Звідси, з вулиці “Денкоглу”, 40, до Софійського цвинтаря, під проливним дощем.

Він був непересічним та легендарним. Лекції  вченого українця з  Женеви були видовищними, новаторськими і  концептуальним водночас.

Особисту бібліотеку, понад 3 тисячі рідкісних видань, родина заповіла бібліотеці Софійського університету та Академії наук Болгарії, що стало важливим внеском для становлення  наукової думки в Болгарії.

За 5 років викладання в Софійському університеті Михайло Драгоманов виховав генерацію видатних болгарських політиків, вчених, державників, які визначили європейський розвиток Болгарії у першій половині ХХ століття.

Його ідеями надихнувся видатний син Болгарії, зять і учень Драгоманова -– професор Іван Шишманов, державний діяч, вчений і дипломат.

І, власне, місія Драгоманова в Софії, родинно-творчий тандем Драгоманових-Шишманових вплинули на те, що пізніше, Царство Болгарія у 1918 році визнало одним з перших незалежність Української Народної Республіки.

Згодом Іван Шишманов став першим болгарським послом у Києві та розбудовував офіційні, дипломатичні українсько-болгарські відносини, які стали основою для сучасних українсько-болгарських міжкультурних обмінів.

Збереження пам’яті про Михайла Драгоманова, який був репресованим в Україні, і в часи царської росії, і в часи радянського тоталітаризму, стало благородною справою для тисяч українців і болгар за ці довгі роки.

Від догляду за могилою, встановлення пам’ятника на цвинтарі у 1932 році, проведення комеморативних заходів в честь Драгоманова в Софії до моменту радянської окупації Царства Болгарії.

Після відновлення незалежності України ,  шану професору Драгоманову приходили віддавати президенти, спікери, прем’єр-міністри України, депутати, науковці.

І  усі небайдужі, хто схиляє голову перед заслугами і чеснотами великого нашого співвітчизника, який  визначив долю і характер українсько-болгарської  наукової, літературної, культурної і міждержавної дружби досьогодні.

Для мене особисто, для усієї чудової команди посольства, і для  активістів української громади України сьогодні значущий день.

Хочу подякувати керівництву готелю “Жуно” за  особливе ставлення і підтримку України, і за реалізацію цього проєкту з маркування важливих місць нашої справжньої спільної історії.

Хочу подякувати організації “Мати Україна” та пані Олені Коцевій, а також літописцю життя українства в Болгарії пану Василю Жуківському  за популяризацію доробку Драгоманова в Болгарії.

Хочу подякувати  Софійському університету імені Св.Климента Охридського, пані Декану факультету словянських філологій Амелії Лічевій, за продовження справи Драгоманова і допомогу спеціальності україністика, яка вже майже 30 років виховує унікальних науковців, перекладачів, педагогів.

Хочу подякувати дослідниці пані Антоніні Якімовій за її  копітку працю і монографію про Софійський період життя Драгоманова.

Хочу подякувати столичній общині та столичній міській раді за взаємодію і допомогу у справі збереження пам’яті про видатних українців.

Наша вдячність і спонсорам, і ідейним натхненникам цього проєкту.

Без друзів, допомоги, підтримки, сприяння,  це свято було б неможливим.

Сьогодні ми віддаємо шану професору, відзначаючи особливу дату в історії українсько-болгарських взаємин, і  нашої багатовікової справжньої дружби.

Пропоную підняти келих за Україну та Болгарію!

За нашу співпрацю, нашу спільну боротьбу, наші спільні досягнення, і нашу очікувану спільну перемогу!

Слава Україні! Да живее България”(УВести)