Навіть не знаю, на якому фронті зараз нам важче – на гуманітарному, чи на інформаційному

Софія, 06 квітня 2023.- “До нас приходять вже менше людей, напевно, або повертаються в Україну, або перебираються в інші країни”, – каже Олена Коцева.

Розмовляємо у нашому Центрі біженців, що уже понад рік працює у болгарській столиці на вул.”Царібродска”, №136-142. Приміщення велике, світле, його діаспорі дала для користування столична мерія за сприянням голови столичного парламенту Георгія Георгіева.

Пані Олена – колишня киянка, в Болгарії живе давно. За фахом – журналіст, закінчила КДУ ім.Тараса Шевченка. Кандидат наук. Дисертацію присвятила перебуванню Лесі Українки в Болгарії у її дядька  Михайла Драгоманова та впливу цього періоду на подальшу її творчість. Зараз працює у сімейному бізнесі свого сина. Водночас – лідер нашої діаспори. Вона була виконавчим директором Фундації “Мати Україна”, яку заснували тут у 2000 р., а потім і головою. Уже 10 років пані Олена очолює Спілку українських організацій в Болгарії “Мати Україна”.

– В день, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, треба було щось роботи. Насамперед 24 лютого пікетували російське посольство. Відтак створили групу, яка мала координувати допомогу Україні та нашим біженцям, які почали прибувати до Болгарії, рятуючись від обстрілів. З’явилися дарувальники, шукали нових.

Одним з першим нас знайшов саме Георгій Георгіев і запросив до офісу  своєї приватної юридичної контори в Софії. Пізніше він зізнався, що працює в столичній мерії і завдяки йому мерія надала нам це приміщення. А до того користувалися кількома кімнатами офісу однієї українки в центрі Софії. Проте через постійний потік дарувальників і скарги сусідів його довелося покинути. Спершу притулок нам дав “Грінпіс” (“Greenpeace”) на вул.”Христо Белчев”, але діяльність розширювалася, ставало тіснувато. І саме тоді нам допомогла мерія. Разом з “Грінпіс” ми орендували приміщення у торговому центрі “Халіте”, але й там довелося згорнути роботу. Тепер маємо тільки оцей Центр, на вул.”Царібродска”. Ось так все й почалося, – каже пані Олена.

– Який обсяг гуманітарної допомоги ви уже відправили в Україну?

– Зараз готуємо чергову партію – дві тони. А взагалі, за понад рік роботи Центру, уже відправили 69 тон. Дякуємо дарувальникам – це і пересічні болгари, це і фірми. Одні самі виходять на нас, інших ми знайшли. Дехто, приміром, швейна фабрика, дарує свої товари. Але нам краще отримувати кошти, бо вдалося домовитися з великими торговими мережами про значну знижку. Мета одна: більше купити і довше протриматися, бо реально багато жінок і дітей, пенсіонерів, які знайшли прихисток в Болгарії,  розраховують на допомогу.

Гуманітарну допомогу доставляємо волонтерам у Чернівці, або Одесу, а далі наші партнери  її відправляють за призначенням. Ось зараз купили два генератори – меншої і більшої потужності. Веземо ковдри, одяг, теплі шкарпетки, стільці та столики для пунктів незламності. Є продукти: смаколики, кава, м’ясні та овочеві консерви. Цього разу не буде, але ми постійно передаємо медикаменти та усіляке медичне приладдя.

Обіцяють подарувати кемпер – він призначається для наших друзів – волонтерів в Україні, щоби вони мали де відпочити або переночувати, коли в дорозі.

– Скільки наших біженців є в Болгарії?

– За даними ООН, а ці дані подають місцеві органи влади, 50 тис. На початку війни в’їхало втричі більше. Статус біженця отримали понад 20 тис., а статус тимчасового захисту за директивою ЄС – 110 тис. Термін перебування наших людей тут продовжено на рік – до 24 лютого 2024 р. Українські біженці поселилися переважно у великих містах, де більше можливостей знайти роботу і є кращі школи. Це – Софія, Варна, Бургас, Пловдів та інші міста. До речі, одну зі шкіл у Софії, де є український клас, ми обладнали комп’ютерами.

– Як ви ще допомагаєте біженцям?

– Маємо продукти харчування – як короткотривалі, так і довготривалі, та речі – одяг, взуття, постільну білизну, все – як нове, так і секонд-хендс. Раніше прийомні дні у нас були щодня, але поступово ввели новий графік – тепер ми працюємо 5 днів і маємо 2 вихідних дні. У Центрі працюють дівчата, зауважте, безкоштовно, – також біженці: Євгенія Сергеєва з Бучі, Катя Маслєнікова з Маріуполя, Таня Тошева з Києва, Оля Кузєва з Харкова, Олена Мельникова з Одеси. Чудові дівчата! З нами співпрацюють і болгарські волонтери, зокрема, Тихоміра Методіева, Манол Пейков та інші. Наприкінці минулого року Болгарський гельсінський комітет за доброчинну діяльність визнав СУОБ “Мати Україна” колективною “Людиною року”. Група болгарських громадських та культурних діячів за ініціативи колишнього президента Болгарії Петра Стоянова відзначила нас грамотою “За громадянську відвагу та добро”, а нещодавно я отримала повідомлення, що наша організація визнана “Героєм 2022 року” – вручення цієї нагороди відбудеться 20 квітня. Все це стало можливим завдяки нашим дарувальникам, яким ми безмежно вдячні, та роботі нашої команди!

– Чи маєте інформацію, скільки українських біженців почали тут працювати?

– Офіційної інформації немає. Ми самі певний час розпитували тих, хто приходив до нас, і у такий спосіб дізнавалися, хто почав якусь працю. Добре тим, хто працює онлайн, розпочав або продовжив власний бізнес. Такі є. Але, переважно, тут пропонується робота не за фахом. Проте, жити треба, за житло платити треба, рахунки за комунальні послуги оплачувати треба, харчуватися треба. Є попит на медичних сестер. Але це виняток. Переважно тут влаштовуються на роботу будівельником, швачкою, покоївкою, нянею, прибиральницею, продавцем, вантажником складу. Мені відомо, приміром, хтось в Україні був власником фірми – тут працює друкарем, директор дитсадка – тут вихователька, директор медичного центру – тут ветеринар, фармацевт – тут перукар, логопед – тут домашня працівниця, викладач – тут продавець, кухар – тут кельнер. Є чимало лікарів, але вони не можуть працювати за фахом, бо процедура визнання диплому дуже складна.

Оскільки заговорили про лікарів, то Центр профінансував медичні огляди 186 біженців – хтось хворів ще до війни, хтось захворів після, і ми допомогли. Допомогли у проведенні складних операцій, влаштували до пологового будинку. Маємо вже декілька немовлят, які народилися в Софії, або скоро побачать світ і, дай Боже, щоб їх життя було мирним!

Допомогли також видати дитячу книжку біженки Наталії Шейн “Чорний висловус, або Феля з портфелю”. Презентацію була у чорноморському місті Бургас. Там наша діаспора дуже активна!

Окрім того, ми надрукували ще декілька дитячих книжечок за сприянням українського посольства в Болгарії та роздали їх біженцям в Софії, Пловдіві, Варні і Бургасі. У співпраці з нашим посольством до річниці повномасштабного вторгнення силами наших членів зробили фотовиставку “Рік війни очима біженців з України в Бургасі”, організували показ фільмів про цю жахливу війну. Намагаємося не лише нагодувати у прямому сенсі людей, які врятувалися від лиха, але й дати духовну їжу, тому що жити далеко від батьківщини та ще й  не знати мову дуже важко. А головне – продовжуємо боротися проти російської інформаційної війни, яку Москва вона веде не лише проти України, а й проти Болгарії, ЄС і всього світу.

– Ви організовуєте тут антивоєнні та проукраїнські акції. І це в країні, де переважна більшість історично русофільськи налаштована?

– Тут є немало болгар – друзів України. Долучаємося до їх акцій, а вони – до наших. Ось тиждень тому, 31 березня, зібралися біля пам’ятника Кобзареві у Софії – у день визволення Бучі. Вшанували пам’ять загиблих. До цього у день одного року війни – 24 лютого, разом з болгарами провели багатотисячний мітинг та ходу з українськими та болгарськими прапорами, антипутінськими та антимосковськими гаслами, включно з отим найвідомішим “Путін – х..о!” – усі основні ТБ та інші мас-медіа висвітлили цю подію. Багатотисячною було і хода 24 серпня з нагоди Дня незалежності. Поліція, що охороняла нас, заблокувала центральну частину Софії – так нас було багато! Це також привернуло увагу до України. Я та колишній посол України в Болгарії Віталій Москаленко були частими гостями на тутешніх ТБ – просували наші інтереси, які, на мій погляд, співпадають з інтересами Болгарії як члена НАТО та ЄС. Проте, скажу відверто, пробити тут оцю стіну “вічної вдячності” Росії за визволення Болгарії від турецького ярма дуже важко. Хоча в оту війну воювало тут багато українців, бо географічно Україна ближче до Болгарії. Тому й полки були з Одеського, Харківського, Київського військових округів. Та й інтересом царської Росії була не скільки православна Болгарія, як вихід до Босфору та Дарданеллів.

Тому навіть не знаю, на якому фронті зараз нам важче – на гуманітарному чи на інформаційному?

Розмову провів Василь Жуківський

Відеорепортаж – мітинг-хода 24 серпня 2022, дивитися ТУТ

Відеорепортаж – мітинг-хода 28 квітня 2022, дивитися ТУТ

Відеорепортаж – мітинг-хода 09 травня 2022, дивитися ТУТ