"Украински вести" излизат от 1998 г.

Шануймося, браття, бо ми того вартi!

"Украински вести" излизат от 1998 г.

Шануймося, браття, бо ми того вартi!

ЧОРНОМОРСЬКІ ДІАЛОГИ

Переклад Остапа Сливинського

Щасливою, красивою, мудрою і щедрою є ідея Михаїла Заїмова занурити нас у води нашого прадавнього дому, влаштувати нам зустріч із нашими найпершими співмешканцями, аби ми потеревенили з безмовними.

Хоч ми й непрохані гості в їхньому домі, вони нас приймають і, схоже, не проти поговорити, дарма що ми засипаємо їх горами нашого всюдисущого сміття і пластику.

Михаїл Заїмов обирає форму діалогів з істотами, які начебто німують, аби розповісти нам про свої найсокровенніші почуття, думки, страхи, віру, сумніви, щасливі миті й надії.

Михаїл же, мало того, що розумний і тактовний, виявляється ще й сором’язливим. Інакше навіщо йому ховати свої роздуми в обгортку діалогів із морськими мешканцями?

У цих діалогах знайдемо багато речей, які глибоко непокоять автора. Що це за речі?

Візьміть у руки цю зелену, блакитну, червону, жовту, бежеву, ніжно-пастельну книгу.

Прочитайте її рядки, і ви збагнете, чому я кажу, що цей твір – сакральний для його автора.

Павел Койчев

Чорне море – це низькосолоний слабопротічний водний басейн, в якому збирається кожна крапля дощу від Відня до Кавказу, принесена сюди величними ріками Кизилирмак (Kızılırmak), Чорох (Çoruh), Дніпро, Дністер і Дон. Чорне море, береги якого були заселені від найдревніших часів,і яке вплело в себе легенди про постання людини та Великий потоп, певний час було центром світу – тоді, коли Константинополь був найбільшим, найбагатшим і найрозвинутішим містом на Землі. Марко Поло, який наприкінці XIII століття, повертаючись із двору монгольського імператора Кублай-хана, проплив Чорне море, згодом зауважив, що воно надто добре відоме, щоб його описувати, оскільки всі, хто щодня плаває ним – венеціанці, ґенуезці, громадяни Пізи та інші, – чудово знають, що вони там можуть знайти. В епоху Середньовіччя Чорне море занепало, перетворившись на внутрішню водойму: його протоки закрилися через політичні причини.

Відтоді море потопало в забутті на незнанні, а ще – у зневазі з боку людей, які його жили на його берегах. Так тривало донедавна, аж доки усвідомлення потреби його берегти і любити не почало переважати.

Лазурові води Чорного моря не знають наших уявних порядків і накреслених нами кордонів; воно годує рибалок біля всіх своїх берегів; його білий пісок принаджує туристів; його морськими шляхами щодня плавають тисячі кораблів; його глибокі води, які завдяки своїм хімічним особливостям консервують дерево, є, можливо, найбільшим збереженим природним музеєм античних цивілізацій. Обов’язком народів, які населяють береги Чорного моря та по-братньому ділять його ресурси, є збереження й охорона його водних обширів, а також передання цього відчуття відповідальності наступним поколінням.

Багатство життя в Чорному морі залишається мало знаним широкій публіці. Сподіваюся, ця книжка по-новому покаже все його розмаїття і допоможе зруйнувати стереотип «мертвого моря, в якому немає на що дивитися».

Уявні діалоги з моїми підводними друзями є ефектом медитативних особливостей людського буття у глибинах, коли взаємодіють такі незвичні для нас відчуття, як невагомість, безгоміння, а насамперед – шалена і неповторна візуальна феєрія, що розігрується перед нами щоразу, коли ми входимо у світ спокою.

Тож подайте мені руку і дозвольте показати Вам чари чорноморських діалогів.

Михаїл Заїмов