БЪЛГАРО-УКРАИНСКИ ВЕСТИ - издание за политика, бизнес, история, култура и спорт
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.
Начало/Початок

ДIАСПОРА

АМБАСАДА
УКРАЙНА ДНЕС 
БОЛГАРIЯ СЬОГОДНI
БIЗНЕС - БОЛГАРIЯ
БИЗНЕС-УКРАЙНА
КОМЕНТАР
IНТЕРВ'Ю
ДАЙДЖЕСТ
НАШI ЛЮДИ
СПРАВКА-УКРАЙНА
ДОВIДКА-БОЛГАРIЯ
ИСТОРИЯ-УКРАЙНА
IСТОРIЯ-БОЛГАРIЯ
БАЛКАНИ
АРХIВ
E-MAIL

"ТОЛОКА" ЕТ
преводи - украински, руски
София, тел.772986



 

 

 

 

 




Наші люди

МИХАЙЛО СТАНЧЕВ: УКРАЇНА І БОЛГАРІЯ ПІДТРИМУЮТЬ ОДИН ОДНОГО

Михайло СтанчевМихайло Станчев. Народився в 1953 р. в Казахстані. Болгарин. Середню освіту здобув в с.Кортен - Молдова, а в 1975 р. закінчив історичний факультет Харківського університету. Викладав в авіаційному інституті в Харкові. В 1990 р. - депутат місцевої ради, в мерії Харкова керував відділом міжнародних зв'язків. З лютого 1997 р. - на работі в міністерстві закордонних справ України. З лютого 1998 р. - політичний радник посольства України в Софії.
Доктор історичних наук. Дисертацію захистив у Софії. Болгарист.
Володіє болгарською, російською і німецькою.
Одружений. Має дорослих сина і дочку.

Михайло Станчев - політичний радник нашої амбасади в Софії, поїхав додому. Термін перебування, на превеликий жаль, закінчився. Серед всіх дипломатів всіх посольств в Болгарії це був єдиний етнічний болгарин. І працював він, як на нас, добре. Бо не даремно ж міністр закордонних справ Болгарії відзначив його: "...нагороджується політичний радник українського посольства Михайло Станчев Почесним знаком - Золотою лавровою гілкою, за розвиток і зміцнення двосторонніх відносин. 19 липня 2001 року".
- Пане Михайле, якби зараз ви мали прямий ефір, то що би ви сказали болгарам?
- Я би побажав їм добробуту, злагоди і більшої довіри між ними. Як на мене, від цього залежить майбутнє країни. Я переконаний, що Болгарія стане найкращою країною Південно-Східної Європи. Болгарія - це діамант Балкан. Я це кажу і як представник України, і як етнічний болгарин. Для мене Болгарія не є абстрактним поняттям. Це батьківщина моїх предків, які пересилилися в Бесарабію 200 років тому. Я радий, що міг працювати в Софії три з половиною роки і хоч щось зробити для того, щоби між нашими країнами зміцнювалося взаєморозуміння, яке, власне, існувало століттями.
- На вашу думку, наші українці і болгари стали ближчими?
- Безперечно. Я є прикладом того, як в незалежній Україні - багатонаціональній державі, ефективно працює модель міжетнічного співіснування. Болгари не могли цього не оцінити.
В політичному аспекті ми зафіксували те, що Київ і Софія є стратегічними партнерами. Це політична воля державного керівництва обох країн. Є дуже добра взаємодія між вищим керівництвом - президентами, урядами, міністрами закордонних справ. Є багато спільних позицій з міжнародних питань. Ми ефективно співпрацюємо в міжнародних організаціях, підтримуємо один одного в Раді Безпеки ООН. А політичне підгрунтя сприяє розвитку економічних відносин. Проте, на мій погляд, механізм активізації економічної співпраці між нашими країнами ще не є належним чином налаштованим. Зараз в обох країнах йде реформування економіки, створюються ринкові засади. У нас є спільна мета - європейська інтеграція. До речі, в політичних документах Болгарії Україна вже не розглядається в контексті СНГ, а окремо. Це допомагає краще узгоджувати, скажімо, законодавство, нормативну базу. Якщо говорити з поглядом у перспективу, то економічній сфері є важливою наявність спільних довгострокових програм. На один-два роки - це не програма. Зараз готується такий довготерміновий проект. Там закладаються ті підходи, які будуть надавати можливість бізнесовим структурам ефективно співпрацювати. Нам треба повернутися на ринки один одного.
- Болгарія має великий дефіцит в торгівлі з Україною. Торік - $122,8 млн., за перше півріччя цього року - $64,4 млн.
- Так, але це не є трагедією. Наразі болгарські товари на нашому ринку не йдуть. Вважаю, що ми втратили років десять. Болгарські овочі, фрукти, цигарки, ліки, які Україна колись отримували по лінії Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), перестали надходити на наш ринок. Проте зараз цей процес починає відновлюватися. Болгарія має якісні товари. "Балканкар", приміром, втратив наш ринок, бо не мав доброї маркетингової політики. Зараз однієї торгівлі замало, треба думати про інтеграційні проекти. Скажімо, переносити виробництво тих же електронавантажувачів в країну-споживача, тобто, в Україну. А з України ці товари можна було б експортувати і в інші країни СНГ, з якими ми маємо угоду про вільну торгівлі. І навпаки. Зараз просто так болгарське вино продати в Україні важко, бо якщо його завозити легально, то воно стає неконкурентоспроможним. Треба налаштовувати спільне виробництво у нас, як, приміром, болгарських цигарок Полтаві. І навпаки - щось спільне робити в Болгарії. А це, попри все, ще й робочі місця.
- Пане Михайле, в яких містах Болгарії ви були?
- Скрізь, окрім Відіна і Кирджалі.
- Ваші найяскравіші спогади?
- Зустрічі з пересічними болгарами, зокрема, в с.Кортен, що біля Стара-Загори. А також зустріч у с.Знаменосец. Там люди дуже сердечно зустрічали нас. Ці ініціативи знизу треба підтримувати. Болгари дуже добре вшанували пам'ять скульптора Михайла Паращука та громадського діяча і вченого Михайла Драгоманова, які мешкали в Болгарії і тут померли. Взагалі, нас тут люблять. Працювати мені було вельми приємно.
- Згадайте ваших друзів.
- О, їх багато! Я маю шість товстих "візитників". Вважаю, що там десь 300 візитних карток. Це - проф.Антон Антонов, з яким ми вчилися разом у Харкові, журналіст Лазар Георгієв, дипломат Георгі Попов та інші. Маю добрі стосунки з віце-президентом Болгарії Тодором Кавалджієвим, працівниками управління СНД болгарського МЗС, заступниками міністра закордонних справ.
- Пане Михайле, якою, на ваш погляд, є українська діаспора в Болгарії?
- Коли я приїхав сюди, то сподівався знайти об'єднану українську спільноту. Та ба. Цей процес лишень починався. Воно й зрозуміло. Сподіваюся, що згодом всі наші осередки тут будуть згуртованими і впливовими. До речі, тутешня українська діаспора - ще з 20-30-х років, завше була укранською і не дозволяла, щоби її плутали з російською. Зараз в Болгарії є фундація "Мати-Украйна" - президент Ірина Сардарева, Болгаро-українське товариство - голова Іван Дешов, товариство "Черноморіє" у Варні. Тут є Сергій Юзефович - патріарх діаспори, людина-легенда, який був секретарем Українського культурного об'єднання до 1944 р., коли всі емігрантські організації заборонили. Тут є українські студенти, скажімо, Наталка Тимченко - оперна співачка. Отож, я оптиміст. Українська діаспора в Болгарії - а це 6-7 тис. чол., все гучніше заявляє про себе.
- Ваші подальші плани?
- Я дипломат, працівник міністерства. Гадаю повернутися у відділ балканських країн.
- Дакую вам, пане Михайле і хай вам щастить.
Розмову провів Василь Жуківський
Софія, 15 липня 2001