Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БОГДАН СТОЙКО - ИЗРАБОТВАНЕ НА
ЦЪРКОВНА УТВАР
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 

Наші люди

ВАСИЛЬ МАЦЬКІВ: ПРАЦЯ - ЦЕ МАЄ БУТИ ГАСЛОМ УКРАЇНЦІВ!

Василь МацківВасиль Мацків. Народився в 1928 р. на Івано-Франківщині. Україну покинув в 1944 р. Гімназію закінчив в Німеччині. В 1949 р. емігрував до Америки. Має вищу інженерну освіту. Працював в різних компаніях, а протягом останніх 22 р. - на армію США. З 1990 р. - пенсіонер, живе у штаті Флоріда.
Одружений. Дружину звати Ніна.

З паном Василем ми познайомилися у найсучасніших спосіб - по Інтернету. Він надибав наш сайт (www.ukrpress.bol.bg) і електронною поштою надіслав вітання, а відтак і зателефонував. З'ясувалося, що пан Василь - з тих українців, для яких українська справа є справою життя. І це не пишномовні слова. В Україні він буває часто. Приїжджає не як турист - вклонитися рідній землі і потім повернутися назад, до влаштованого життя за океаном. Він приїжджає з бажанням допомогти, змінити щось на краще в Україні. Бо вона для нього не ностальгія, а держава, яку треба розбудовувати. Недаремно ж йому вручили найвищу нагороду Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім.Тараса Шевченка - медаль "Будівничий України".

- Пане Василю, можна зрозуміти те, навіщо ви вклали $1000 в будівництво школи в рідному селі Верхній Струтин, що на Івано-Франківщині. Там ваші земляки, наші люди - щирі українці. Але навіщо вам Севастополь - там же українським і не пахне?!
- Справді, насамперед я віддав шану своїм землякам. Допоміг їм добудувати школу. А ось щодо Севастополя, то ви не маєте рації. Це наша територія і хтось мусить там працювати, насаджувати українське. Саме насаджувати, бо у цьому сенсі там дуже складна ситуація. Я радий, що в Севастополі вже починає пахнути українським.
- Невже завдяки часопису "Дзвін Севастополя", який ви спонсоруєте?
- Не тільки. Так, я вже шостий рік допомагаю виходу у світ цієї україномовної патріотичної газети. Я також сприяю забезпеченню українськими підручниками та книгами дитячих садочків і шкіл Севастополя, фінансую конкурс рефератів курсантів Севастопольського військово-морського інституту, допомагаю "Просвіті" організовувати наші свята, видавати книги, підтримую радіопрограму "Ластів'ятко", кращих студентів, людей похилого віку.
- Ви забули сказати про конкурс "Перед портретом Кобзаря". Про нього я дізнався з "Дзвону Севастополя".
- Так, була така справа. У цього часописі я прочитав твори севастопольських школярів українською мовою, які брали участь у згаданому вами конкурсі, і вирішив преміювати переможців. Нещодавно вони отримали нагороди.
- Гадаю, що в Севастополі ви зустрічаєтеся і з тими, хто не поділяє вашої точки зору на ті чи інші події в нашій історії.
- Звичайно. Пригадую, дискутував я з одним паном щодо так званого дня Перемоги. Як на мене, 9 травня 1945 р. не є святом і наш народ не повинен його відзначати.
- Чому?
- А тому, що український народ продовжував свою боротьбу і після 9 травня 1945 р. - з більшовицькою Москвою, аж до загибелі в 1952 р. головнокомандуючого УПА Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Варто лишень прочитати "Літописи Української повстанської армії" в 24-х томах, що вийшли в Торонто. Ось там представлено все, що відбувалося тоді на теренах України. За нашу самостійну державу гинув цвіт нації - хлопці та дівчата. Вони вмирали за жовто-блакитну Україна, яка, до речі, нині - блакитно-жовта, продовжує не визнавати їх героями. Зрозуміло, що Москва перемогла гітлерівську Німеччину українською кров'ю. І тому це не є приводом для святкування.
- І вам вдалося переконати ваших опонентів?
- Не думаю, але сумніви посіяв. Історію України треба пізнавати з різних джерел. "Історія" Ореста Субтельного не може дати відповіді на всі запитання. Вона, власне, є вступом до історії українського народу, бо автор не міг в один том увібрати все.
- Ви часто буваєте в Україні. Вас не охоплює відчай від того, з чим ви спіткаєтеся?
- В Україні я був тричі. Вперше в 1993 р. - викладав англійську мову у Севастополі. В 1997 р. тамтешня громада обрала мене делегатом Всесвітнього форуму українців. В цьому році також відвідав Севастопол, був у Інституті Військово-Морських Сил України.
Бував, звичайно, у Києві. Гарне місто, воно відновлюється, позбувається радянщини, зводить колись зруйновані церкви. Але, на превеликий жаль, Київ ще є зросийщеним містом. Скрізь російська мова! Я не розумію деяких наших українців - невже їм приємно, що їх плутають з росіянами! Та переходьте розмовляти і мислити українською мовою, вболівайте за українську Україну і побачите, як усіх негайно об'єднає єдина національна ідея - добробут України! Бо, я переконаний, кожен російськомовний у нас дивиться на Схід, орієнтується на ту культуру. Мова - це те, що формує націю, що її цементує. Власне, мова - це і ментальність.
Я часом собі кажу, що нині в Україні панує "ХаБеМеЗе" - Хабарництво, Бандитизм, Мафія, Злочинність. Очевидно, такою Україна постає і в очах Заходу. Варто лишень почитати американську пресу. Нам нема чим похизуватися. Я упевнений, що для України єдина дорога - це Європейський союз і НАТО. Але Заходу потрібна економічно, фінансово і правово стабільна Україна, якою наразі ми не є.
- То що, ви є песимістом щодо майбутнього нашої Батьківщини?
- Ні. Я просто реально оцінюю те, що ми маємо. А маємо зараз не те, про що ми мріяли. Зрозуміло, що трансформація суспільства є процесом тривалим і важким. Очевидно, має відбутися зміна поколінь. Але й ми, нинішнє покоління, не повинні сидіти, склавши руки. Допоки молода зміна підросте, треба не тільки зберегти те, що маємо - незалежну державу, але й прагнути її будувати, аби було що передавати прийдешнім. Отож, праця, праця і тільки праця! Це має бути гаслом нинішньої України.
- Пане Василю, і останнє запитння. Ваша доброчинна діяльність в Україні потребує чималих коштів і ви допомагаєте багатьом. А вам хтось допомогає? Чи ви один?
- Ні, я не один. Завше поряд була моя дружина Ніна і мої однодумці, З'єднаний українсько-американський допомоговий комітет з Філадельфії. Діаспора, особливо в США та Канаді, допомагає і хоче допомагати Україні. Але й Україна мусить допомогти собі.
З паном Василем спілкувався Василь Жуківський
Липень 2000 р.

ХЛIБОМ I СIЛЛЮ
Хлібом і сіллю зустрічали українці Севастополя почесного просвітянина Василя Мацьківа. В червні він знову відвідав Батьківщину у складі делегації м.Чікаго. На велелюдному мітингу в Києві голова "Просвіти" ім.Тараса Шевченка Павло Мовчан вручив паню Василю медаль "Будівчиний України". Він зустрічався з міністром культури Богданом Ступкою, брав участь у міжнародному семінарі "Україна-НАТО: перспективи розвитку".
Посланець української діаспори Америки відвідав і Севастополь, мав зустрічі з членами місцевої "Просвіти", педагогічним товариством ім.Г.Ващенка, школи №53 та 37. Кілька двів свого перебування в Криму пан Василь присвятив Севастопольському військово-морському інституту ім.П.С.Нахімова. Він є одним з фундаторів конкурсу серед курсантів, які пишуть реферати українською мовою, і вручав переможцям премії. До них та всіх присутніх на церемонії Василь Мацьків звернувся з промовою. Зокрема, він сказав:
- Нині в Україні українська мова є великою проблемою. Без української мови не може існувати Українська держава. Отже, йдеться про Українську державу, про Український народ. І ви, шановні курсанти, прийшли сюди добровільно і зобов'язалися служити Українському народові і Українській державі, боронити її і навіть віддати своє життя. А якщо це так, то ви зобов'язані не лишень розмовляти українською мовою, але й захищати її і зберігати. Вважаю, що на терені вашого інституту має панувати тільки українська мова. Ті, хто бажає поступити в інститут, повинні вже знати і розмовляти цією мовою. В Україні має бути одна офіційна мова - українська. Ви ж будете українською елітою, то мусите знати її.
На честь Василя Мацьківа начальник інституту контр-адмірал Володимир Колпаков дав святковий обід, а прізвище українського патріота уписано до Книги почесних гостей цього єдиного в Україні військово-морського закладу.
"Дзвін Севастополя", липень - 2000


 

 

 

ВАСИЛЬ МАЦКІВ З АМЕРИКИ ПРИВІТАВ ДIАСПОРУ В БОЛГАРIЇ
Софія, 25 серпня 2003.- Ширий українець і меценат із США Василь Мацків зателефонував до редакції "БУВістей" і привітав українську діаспору в Болгарії з Днем Незалежності. "БУВістям" було цікаво дізнатися, що напередодні пана Василя вшанувала делегація журналістів з України, яка відвідала Америку на запрошення державного департаменту. "Зрозуміло, що без оковитої не обійшлося,- весело говорив Василь Мацків.- Випили за те, щоби Україною керували патріоти, справжні українці".
"БУВісті" приєднуються до тосту пана Василя і бажають йому здоров'я та нагоди відвідати Болгарію, в якій він, до речі, уже бував два десятиліття тому.(БУВісті)