Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БОГДАН СТОЙКО -
ЦЕРКОВНА УТВАР
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

РОМАН ЛУБКІВСЬКИЙ: В МОЇХ ОЧАХ ЛЕОНІД КРАВЧУК, ЯК КАЖУТЬ В НАРОДІ, УПАВ НИЖЧЕ ПЛІНТУСА
Треба створити центристську партію, яка об'єднала б людей з різних країв України
Софія, 14 червня 2006.- У болгарській столиці проходить VІІІ Міжнародна зустріч письменників. Цей форум започаткували ще у добу розвинутого соціалізму й частим гостем тоді був всесвітньо відомий Уільям Сароян. Зараз "халяви" уже немає і зустріч була скромнішою, але учасникам з 23 країн прийом влаштував президент Георгій Пирванов, їх повезли до старовинного Велико-Тирново й навіть на море – до Варни.
Серед тих, хто уважив софійську зустріч, виокремлювалися Уільям Мередит, Клодін Ельф, Олжайс Сулейменов, Любомир Левчев, Євгеній Євтушенко. Україну в Софії представляли Іван Драч та Роман Лубківський.
Упродовж кількох днів письменники дискутували про свою роль та місце у нинішньому мінливому світі, що глобалізується. Тема цікава, але "УБВістям" інтересно було дізнатися, що про ситуацію в Україні думає митець РОМАН ЛУБКІВСЬКИЙ.

Роман Лубківський у Софії. Фото Олександра БіликаРоман Лубківський. Народився 10 серпня 1941 у с.Острівець Теребовлянського району Тернопільської області в селянській родині. Закінчив Львівський державний університет ім.І.Франка, філологічний факультет (1958-1963), за фахом філолог. З 1963 р. - редактор Львівського книжково-журнального видавництва (нині - "Каменяр"). Служив в армії. У 1965-1980 рр. - завідувач відділу поезії, заступник головного редактора редакції журналу "Жовтень". У 1976 р. - член делегації УРСР на ХХXІ сесії Генеральної Асамблеї ООН. У 1980-1992 рр. - голова правління Львівської організації Спілки письменників України; секретар правління Спілки письменників СРСР і виконавчої ради Українського відділення ПЕН-клубу.
Професор кафедри політичної географії і країнознавства факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І.Франка.
З 1992 р. і до розділу Чехословаччини - посол України, потім - посол України в Чехії та Словаччині. З 1993 р. по 1995 р.р. - посол України в Чехії. Потім - начальник управління культури Львівської облдержадміністрації.
Народний депутат України 03.1990 до 04.1992 р. З 30 серпня 2005 р. - голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Член Спілки письменників України (з 1966), Українського ПЕН-клубу.
Лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1992), премії ім. П. Тичини "Чуття єдиної родини" (1979), премії ім. В.Незвала Чеського літературного фонду, премії ім. Гвездослава (ЧСФР). Заслужений діяч культури Польщі.
Нагороди: Орден Трудового Червоного Прапору, "Знак Пошани", орден "За заслуги" III ст. (12.1998).
Автор збірок: "Зачудовані олені" (1965), "Громове дерево" (1967), "Рамена" (1969), "Смолоскипи" (1975), "Звіздар" (1977), "Майоліка" (1985), "Словацьке літо" (1986); книг перекладів "Слов'янське небо" (1972) та "Слов'янська ліра" (1983); збірок літературно-критичних нарисів: "Многосвіточ" (1978), "Львів очима письменника" (1985); книжки публіцистичних роздумів "Високі райдуги" (1979).

- Пане Романе, як би ви прокоментували політичну ситуацію, що склалася в Україні?
- На превеликий жаль, це – криза, й вона затягнулася. Я був депутатом. Знаю, як важно нам було протидіяти добре організованій політичній силі – комуністичній більшості. Але ми, опозиція, "Народна рада" мали одне бажання – добиватися суверенітету України. Тоді різні характери, різні особистості були підкорені цій меті.
- А що ми бачимо зараз?
- Зараз ми бачимо... Це – величезний банкет амбіцій. Дехто втратив міру своїх можливостей. Йдуть закулісні ігри, далекі від народу. Загалом, вибори за пропорційною системою, на мій погляд, не виправдали себе. Це була велика помилка. Вважаю, що наше суспільство ще не дозріло мати кілька партій і щоби вони ідейно конкурували між собою. Окрім того, більшість наших партій – це партії під лідера. Національний інтерес ставиться нижче клану, групи, особистості. Як пояснити те, що ті, хто був на Майдані у 2004 р., зараз не можуть знайти спільної мови?! Це ображає український народ.
- Однак коаліцію треба створити!
- Треба, але... З іншого боку, партія "Регіони України" зробила великий злочин проти України, розв'язавши "парад суверенітетів" в областях.
- І це відбувається не без "руки Москви". Наразі Україна програє інформаційну війну Кремлю, чи не так?
- Солженіцин сказав, що за всю ціну треба зберегти свій інформаційний простір, свій культурний простір – а це саме Україна, Білорусія, Казахстан. Це свідома політика, яка, звичайно, враховує, в якій ми зараз ситуації і ця політика так-сяк реалізується. Однак ми не дозволимо, щоби вона була реалізована.
- Ви сказали про "парад суверенітетів", очевидно, йдеться не лишень про загрозу федералізації України, але й про наміри впровадити російську мову як другу державну.
- В Києві 16 червня ми влаштовуємо величезну акцію протесту української інтелігенції. Ми підтримуємо президента, який чітко заявив про конституційний характер української мови, її державний статус. Це лінія поведінки й нашого народу. На жаль, я не маю із собою фотографії, на якій міліція Харкова розправляється із місцевими захисниками української мови. Ймовірно, серед них є й росіяни. Є дуже багато росіян, представників інших народів, які проти "мовного параду", проти цієї провокації. Ось така у нас мовна ситуація.
- Чи ви розповісте про це на цьому форумі у Софії?
- Я маю такий намір тут, сьогодні, про це сказати. Безумовно, глобалізація несе певні виклики й загрози, а є люди, які на тлі глобалізації провокують, чинять речі, що можуть бути шкідливими для культур, для народів, власне, для стабільності в Європі.
- Однак, хотів би повернутися до питання про те, як нам у вік глобалізації та Інтернету все ж таки не програти інформаційну війну Росії? Мої болгарські друзі, що дивляться тут, скажімо, "Останкіно", здивовані тенденційністю російської журналістики щодо висвітлення українських питань.
- Новий уряд має зробити інвентаризацію законів і нормативів щодо інформаційного простору. Бо є відверто антиукраїнські видання і телепередачі. Скажіть мені, що робить "Комсомольская правда в Украине"? Вона не повинна виходити у нас. Це що, ми є провінцією? Хіба ми маємо бодай одну українську газету в Москві? Не маємо. Усе це є аномалією. Це підтримувалося попереднім режимом Кучми, це підтримується людьми, які виступають за субкультуру з російським індексом. Попса, бульварна преса, наприклад, журнал "Бульвар", в якому працює колись український письменник Віталій Коротич. Кіч, безконечне "честь імею", це Вєрка Сердючка. Усе це має довести нам, що ми є відсталий народ, що ми - маргінали. У нас є люди, які за шмат ковбаси готові поміняти свої принципи. Класичний приклад – Тарас Чорновіл, який перейшов у Партію "Регіони України". Він мені нагадує Андрія з "Тараса Бульби". Щоправда, батька на нього немає...
- Ви торкнулися проблеми української еліти. Зараз триває процес її оновлення. На що ми можемо розраховувати у майбутньому?
- Наразі ми маємо проблеми з людьми, що уже були в політиці. Колись я дуже цінував екс-президента Леоніда Кравчука. Але коли він сказав, що зараз не підписав би угоду про розпуск СРСР, коли він виступив проти Віктора Ющенка, коли він підтримав упровадження російської мови, я перестав його поважати. Він упав в моїх очах, як кажуть в народі, нижче плінтуса.
Чимало наших відомих депутатів не потрапили в парламент, бо люди зневірилися в них заради їх бездіяльності. Прізвища називати не буду. Але йдеться про формації правого ґатунку, до яких належу і я. Замість того, щоби об'єднатися з "Порою", вони гордо пішли уперед поодинці. І зараз їх немає у Верховній Раді. Вважаю, що це – велика проблема. З іншого боку, є втішні моменти. Скажімо, партія Наталії Вітренко також не потрапила в парламент. Це означає, що люди не повірили антиукраїнській демагогії. А що Вітренко тільки не витворяла! Але не пройшла. Бо люди не хочуть і такого.
- А де ж вихід?
- На мій погляд, потрібна нова еліта, треба робити ставку на молодь. Треба створити центристську партію, яка об'єднала б людей з різних країв України, партію молодих, переконаних, нерадикальних політиків. Вони мають стати господарями України. Я спілкуюся с молоддю і знаю, що кажу. Це є наш шанс.
- Йдеться й про молодь Сходу?
- Звичайно. Там також є багато патріотів України. Нещодавно один таких хлопець мені каже: "Я украинец. Я украинский еще не выучил, но выучу". Я бачу молодих людей, які пройнялися долею своєї Батьківщини. Представники меншин також, скажімо, гагаузи, горнуться до України, бо це – їх Вітчизна. З людьми треба вести діалог, не тиснути. Водночас має бути політична воля керівництва держави зробити українську мову необхідністю. Це має бути воля міністра, чиновника, керівника фірми спілкуватися винятково українською. Одне слово, перспектива є. Гадаю, що наша справа – не безнадійна.
Розмову провів Василь Жуківський

 


ПОСОЛЬСТВО НАГОРОДИЛО ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ НА КРАЩИЙ ТВІР ПРО ШЕВЧЕНКА>>>

ТВОРИ ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ "ТАРАС ШЕВЧЕНКО - 2006 РІК"
ЧИТАЙТЕ ТУТ

УКРАЇНСЬКА МОВА В СОФІЙСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ТРИМАЄТЬСЯ НА ЕНТУЗІАЗМІ ЖМЕНІ ВИКЛАДАЧІВ
>>>