БЪЛГАРО-УКРАИНСКИ ВЕСТИ - издание за политика, бизнес, история, култура и спорт
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.
Начало/Початок

ДIАСПОРА

АМБАСАДА
УКРАЙНА ДНЕС 
БОЛГАРIЯ СЬОГОДНI
БIЗНЕС - БОЛГАРIЯ
БИЗНЕС-УКРАЙНА
КОМЕНТАР
IНТЕРВ'Ю
ДАЙДЖЕСТ
НАШI ЛЮДИ
СПРАВКА-УКРАЙНА
ДОВIДКА-БОЛГАРIЯ
ИСТОРИЯ-УКРАЙНА
IСТОРIЯ-БОЛГАРIЯ
БАЛКАНИ
АРХIВ
E-MAIL

"ТОЛОКА" ЕТ
преводи - украински, руски
София, тел.772986



 




Наші люди
СВЯТОСЛАВ БІЛОН: ЩОБИ КЕРУВАТИ ФІРМОЮ, КОМПАНІЄЮ, ДЕРЖАВОЮ - ТРЕБА БУТИ МЕНЕДЖЕРОМ
Так вважає один з провідних американських учених у сфері менеджменту

Святослав БілонСвятослав Білон. Народився у с.Губенка на Житомирщині у селянській сім'ї. Українець. У 1937 р. батька арештували як "ворога народу". У Другу світову війну підлітком емігрував на Захід - до Польщі й Німеччини. У 1947 р. поїхав до США, де отримав середню освіту. У 1952 р. у Мічигані закінчив університет і здобув бакалаврську ступінь інженера-електрика. У 1953 р. став магістром за напрямом "Бізнес та адміністрація". У 1953-1956 рр. працював у філії компанії "Дженерал моторс". У 1960 р. став доктором Мічиганського державного університету. Потім викладав у держуніверситеті штату Огайо. У 1961-1965 рр. працював у Бразилії, де заснував школу менеджменту. У 1965 р. перебрався до м.Ньюарк, штат Делавер. У 1965-2005 рр. - викладач Делаверського державного університету.
Професор. Має сотні публікацій. Один з провідних учених США у сфері менеджменту. Протягом останніх 10-15 р. часто відвідує країни Східної Європи, де читає лекції з менеджменту.
Володіє українською, німецькою, російською та португальською.
Одружений. З дружиною Iриною має шестеро дітей та десять онуків.
Мешкає у м.Ньюарк, штат Делавер.

- Пане Святославе, у вас було важке дитинство і юність?
- Так. Коли Червона Армія наступала, мама, я та сестра покинули рідне село й пішли на Захід. Трапилося так, що у Польщі ми розгубилися. Маму я побачив аж у 1959 р., коли вона приїхала до США.
- Радянська влада дозволила їй виїхати за кордон?

- Дивно, але так. Щоправда, за втручанням лідера СРСР Микити Хрущова. До міста, де я вчився, приїхав Едлай Стівенсон - в той час один із лідерів Демократичної партії. При нагоді я розповів йому про матір. Він пообіцяв посприяти, бо мав летіти до Москви і передбачалася зустріч із Хрущовим. Потім мати мені розповідала, що одного дня викликали її до КГБ і сказали, що є дозвіл на її виїзд до Америки. А до того там навіть слухати її не хотіли. Вона все, що мала, продала, купила квиток на літак і у 1959 р. ми знову зустрілися, але вже на американській землі.
- А що вас - українця з Америки, привело до Болгарії?
- На запрошення Софійського технічного університету один семестр читав лекції з менеджменту - "Малий бізнес і підприємництво" і "Стратегічне управління". Iнтерес з боку студентів був дуже великий, що мене вельми радує.
- Ви тут уперше?
- Ні. Вперше приїхав до Болгарії у 1973 р. на запрошення Болгарської академії наук. Потім був тут у 1980 р. Запросили мене й у 1988 р. на святкування 100-річчя Софійського університету "Св.Клімента Охрідського". До речі, мені приємно, що одним з фундаторів тутешньої Вищої школи наприкінці ХIХ ст. був український вчений Михайло Драгоманов.
Потім бував у економічному інституті у м.Свіштов (Північна Болгарія). Там ще у добу так званого соціалізму починали цікавитися менеджментом. Однак потім з ідеологічних причин цю справу згорнули. Вміння управляти - фірмою, компанією, державою, в умовах гострої конкуренції - річ непроста, цьому треба вчитися, оволодівати знаннями. У США, до речі, лишень у середині 50-х років минулого століття збагнули цю істину. Чому, приміром, розпався СРСР? Одна з причин - невдале управління. Там управляла номенклатура, на управлінські посади висували з політичних міркувань. А щоби керувати, треба вміти керувати, треба мати відповідні знання управлінця. Зараз це розуміють в таких молодих демократичних державах, як Болгарія.
- А в Україні?
- Безумовно, також. Вперше в Україну я приїхав у 1972 р. Зараз в Києві є Міжнародний інститут менеджменту, я читав лекції у Київському державному університеті ім.Тарас Шевченка. Добре знаюся з проф.Богданом Гаврилишиним, який є фахівцем у сфері менеджменту. Треба готувати молодих управлінців. I ми готуємо.
- Нещодавно Олег Рибачук - екс-віце-президент Чорноморського банку торгівлі та розвитку і людина з оточення нового президента Віктора Ющенка, заявив, що зараз до управління держави прийдуть молоді люди. Чи є в Україні кілька сот молодих менеджерів, які були б здатними адекватно реагувати на виклик сьогодення?
- Гадаю, що є. Вони стажувалися в Західній Європі, в США. Зараз Україні потрібні їх знання, сили, амбіція, завзяття. Ось, скажімо, болгарський прем'єр Сімеон Сакскобургготський залучив і до своєї партії, і в уряд молодь - хлопці та дівчата вчилися і трохи працювали на Заході, здобули досвід управління і зараз роблять кар'єру вдома, на Батьківщині. Це - добрий приклад для України.
- Пане Святославе, на ваш погляд, Україна має шанси стати членом Європейського Союзу?
- Має, але не скоро. Років п'ять, як подейкують, замало - треба зробити багато реформ, треба виконати Копенгагенські вимоги. Гадаю, за років десять можна увійти до ЄС. Україна швидше стане членом союзу, ніж Туреччина. Зрозуміло, наразі Брюссель трохи боїться України - вона велика, має потужну економіку і сільське господарство, ще неоднорідна як нація тощо, та й Росія не у захваті від європерспективи України, але Польща та прибалтійські країни - молоді члени ЄС, є нашили союзниками. Отож, українцям треба буде дуже багато працювати і сміливо відстоювати свої національні інтереси. Наразі, вважаю, Європа з політичних міркувань, скажімо, сприятиме вступу України до Світової організації торгівлі і активізує торгівлю з Києвом. Решта - насамперед, асоційоване членство в ЄС, залежатиме від самих українців, від волі української еліти, яка мусить скерувати зусилля нації на досягнення мети - повноправне членство в ЄС. I тут роль менеджерів на усіх рівнях - від приватної фірми до держави, провідна.
- Пане професоре, ви щаслива людина?
- Так, безумовно. Я зробив успішну кар'єру вченого. Маю прекрасну сім'ю. З дружиною Iриною - вона також українка, ми виховали шестеро дітей: Андрій - лікар-хірург, Лідія - вчителька, Наталія - фінансист, Катерина - менеджер, Ангеліна - фінансист, Iван - лікар-терапевт. Підростає десятеро внуків.
- А ви багата людина?
- У духовному сенсі - так, безперечно, а у матеріальному - мій достаток трохи вищий, ніж середній.
- А чому серед української діаспори в США немає мільярдерів?
- Проте серед нас є мільйонери. За моїми спостереженнями, українці в Америці є представниками переважно середнього класу. Вони розумні, освічені, амбітні, багато працюють й вибиваються в люди. Злидарів серед нас немає.
- Коли, на вашу думку, і в Україні сформується справжній середній клас - основа будь-якого суспільства?
- Гадаю, він уже формується. Може, представників цього прошарку населення ще не так багато, але поступово він створюється. Як на мене, то революцію на Майдані в Києві робили переважно студенти, молодь, люди середнього достатку. Про себе заявила наша молод, яка не захотіла далі терпіти "беспредел" влади. Кажуть, що це була національна революція. Напевно, так. Зараз дуже важливо, щоби команда Віктор Ющенка створила для бізнесу нормальні правила гри. Тоді не буде тіньової економіки, буде наповнюватися бюджет, не буде соціальної напруги, а Україна процвітатиме.
- Дякую вам, пане Святославе!
Iнтерв’ю взяв Василь Жуківський
Софія, 26 січня 2005 року