Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
 
 
БОГДАН СТОЙКО
ЦЪРКОВНА УТВАР
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наші люди

УКРАЇНСЬКА МОВА В СОФІЙСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ТРИМАЄТЬСЯ НА ЕНТУЗІАЗМІ ЖМЕНІ ВИКЛАДАЧІВ

Софія, 14 березня 2006.- Десять років тому Софійський університет "Св.Клімен Охрідські" почав готувати україністів. Чи потрібні вони Болгарії? Ми не знаємо. Але переконані, що вони радше потрібні Україні. Це ті люди, через яких треба популяризувати нашу державу тут. Бо Україну ще продовжують ототожнювати з Росією. А українську мову взагалі мало хто й чув. Українського ТБ тут немає, на відміну від російського. Газет чи журналів також. Про нас майже нічого не знають. Ми – біла пляма у свідомості болгар.
Про здобутки, враження та проблеми, з якими спіткаються Албена Стаменова та Райна Камберова, а також їх колеги - а саме вони готують україністів в Болгарії, розмовляє наш кореспондент Василь Жуківський.

Албена СтаменоваАлбена Стаменова. Народилася в Софії. У 1991 р. закінчила відділення чеської філології факультету слов'янської філології Софійського університету "Св.Клімент Охрідські". З 1991 до 1993 рр. викладала у школі болгарську мову та література. Опанувала українську мову й у 1995 р. поступила в аспірантуру рідного вузу. Дисертацію захистила у 2003 р. У ній досліджувала староболгаризми у сучасній українській літературній мові. Доктор наук.
Викладає на відділенні україністики Софійського університету з 1997 р. З 2003 р. – керівник цього відділення.
Одружена, виховує трьох дітей. Володіє російською, чеською та англійською.
Райна КамбероваРайна Камберова. Народилася в Софії. У 2001 р. закінчила відділення україністики факультету слов'янської філології Софійського університету "Св.Клімент Охрідські". З того ж року працює там викладачем української мови. У 2004 р. стала аспірантом рідного вузу. Досліджує творчість українських поетів-символістів.
Неодружена. Володіє англійською, французькою та російською.

- Райна, якщо я не помиляюся, ваша група була першим випуском україністів Софійського університету.
Райна: Так. Україністику як першу спеціальність на факультеті слов'янської філології впровадили у 1996 р. До цього три роки вона була другою спеціальністю. Я закінчила у 2001 р.
Албена: Спочатку набір студентів оголошувався щороку, але протягом останніх кількох років – через рік. Маємо уже чотири випуски україністів. Тобто, наш університет підготував загалом 14 фахівців.
Райна: Зараз є перший (14 студентів), третій (7 студентів) та п'ятий (5 студентів) курс, тобто, маємо 26 дівчат та хлопців. Навчання триває п'ять років. Наші випускники отримують ступінь магістра української та болгарської мови й літератури.

доц.Лідія Терзійська - дуаєн україністики в Болгарії проф.Іван Стоянов - був одним із засновників української філології в Софійському університеті Антоанета Горинова веде вправи по українській літературі Валентина Червоножко з Києва у 1998 р. викладала українську мову у Софійському університеті

- Вам відомо, де працюють ваші випускники?
Албена: Про деяких маємо інформацію. Скажімо, одна дівчина працює в українському посольстві в Софії, інша – у відомій болгарській фірмі, де курує український напрямок. Райна, ось, викладає, вчиться в аспірантурі – досліджує українську літературу (вона закінчила українську філологію як другу спеціальність). Декілька наших випускників подалися в журналістику – це Болгарська телеграфна агенції, телебачення "ВК", інформаційна агенція "Фокус", популярна щоденна газета "Стандарт". Знання української мови, безперечно, дуже їм допомагає. Принаймні, вони так кажуть.
- Мені сказали, що україністика в Софійському університеті тримається винятково на вашому та ваших колег ентузіазмі.
Албена:
Певною мірою воно так. Щоправда, не ми розпочинали популяризацію України у стінах нашого університету. Спочатку україністика тут розвивалася виключно завдяки неймовірним зусиллям доцента Лідії Терзійської – вона була й залишається людиною, яка зуміла цю спеціальність з другої, факультативної, зробити першою основною. Пані Лідія закінчила Київський університет ім.Тараса Шевченка і є, я б сказала, дуаєном україністики в нашій країні. Зараз вона читає курс лекцій з української літератури. Багато років очолює й Асоціація україністів Болгарії.
Патріотом та знавцем України є доцент Валентин Гешев. Він викладає теоретичний курс та історичну граматику. Носієм мови на нашому відділенні є Валентина Драгулева, яка веде практичні заняття на усіх курсах. Антоанета Горинова веде вправи по українській літературі.
Райна: Я викладаю українську мову, а Албена – українську мову, теоретичний курс сучасної української мови, історичну граматику й історію літературної мови.
Албена: Тут треба додати, що до 1998 р. на відділенні працював проф.Іван Стоянов – киянин, український болгарин. Разом з доцентом Терзійською він був одним із засновників української філології в нашому університеті. Студенти дуже його любили. Він самовіддано популяризував Україну й усе українське.
- Чи є інтерес до україністики в Болгарії?
Албена: Є, але буде неправдою, якщо скажу, що він великий. Поступають насамперед на відділення чеської, польської, сербської, словацької філології, а вже потім – на наше. Хоча наші студенти – прекрасні, розумні діти. Уже протягом навчання українська мова та література їх захоплює. Бо це – щось нове, терра інкогніта для них. Якби ви бачили нас, коли у Києві відбувалася "оранжева" революція! Студенти десь роздобули помаранчеві стрічки й гордо їх носили, інформували своїх друзів про події на Майдані – бо могли читати україномовні сайти в Інтернеті. Тоді Україна була темою №1 світовий мас-медіа. І нам було приємно, що ми якось причетні до цього.
Райна: Як на мене, інтерес до філології залежить від інтересу до самої країни. Ось, Албена каже, що престижно вивчати чеську або польську мову. Звичайно, це – не нові держави, у Софії упродовж десятиліть вони мали посольства, культурно-інформаційні центри тощо. Україна ж до 1991 р. сприймалася пересічним болгарином через призму Росії. Зараз цей стереотип, хоча й повільно, ламається. Однак вважаю, Київ робить замало для створення свого іміджу у нашій країні, погано працює з нами як своїм лобі тут.
Албена: Так, ми – викладачі та студенти й випускники відділення україністики, є лобі України в Болгарії. З нами треба тісніше співпрацювати, нас треба, якщо вам завгодно, леліяти. До речі, про імідж. Торік софійський часопис "Факел", якого видає Георгі Борисов, з чотирьох номерів два присвятив сучасній українській літературі – ми з Райною переклали частини роману Юрія Андруховича "12 обручей", а також представили інших авторів – найкращу, найсучаснішу прозу, есеїстику, поезію, публіцистику. Зараз разом із студентами беремо участь у конкурсі, оголошеного українським посольством, на кращий твір про Шевченка.

Софійський увінерситет. Вечір, присвячений Кобзареві. З доповіддю виступає доц.Лідія Терзійська. Студенти-україністи читають Шевченкові вірші (фото внизу).

- Невже Україна не цікавиться вами?
Албена: Цікавиться, але замало. Відколи є відділення україністики, до нас не завітав жоден високий посадовець з Києва. Ви, пане Василю, це підтвердите.
- Підтверджу. Президент України Леонід Кучма двічі (1998 та 2001 рр.) був у Софії й жодного разу не те що не зустрівся з вами, але й на могилу Драгоманова не пішов. А ось Ющенко, коли був прем'єром, навіть графік свого візиту у липні 2000 р. поламав, але на цвинтар пішов і вклонився нашим двом Михайлам – Драгоманову та Паращуку. Пам'ятаю, що під час зустрічі у 2000 р. віце-прем'єра Миколи Жулинського із діаспорою у Софії доцент Терзійська попросила його прислати нові українські книги, свіжі журнали. Інтернет ще не був настільки поширений, як зараз. Але, здається, пан Микола нічого не прислав?
Албена:
Тоді ми навіть адміністративної карти України не мали. А українсько-болгарський словник нам надіслала подруга Райни з Одеси. Це була така радість! Зараз маємо невеличку бібліотеку. Там навіть є "Україна - не Росія" Леоніда Кучми...
- А посольство? Воно що, також не допомагає? Дипломати приходять ж на ваші творчі презентації наприкінці кожного навчального року...
Райна:
На наші творчі вечори дипломати приходять і навіть вряди-годи запрошують до себе в посольства. Але, напевно, й ці установи мають проблеми. Мені запам'яталося, що попередній посол Похвальський дуже любив одну фразу: "Грошей нема!"
Албена: А перший посол незалежної України у Софії – Воробйов, узагалі був типовим представником російської культури. Він і по-українськи не розмовляв. Ось за нинішнього посла пана Рилача крига, наче, скресла. Коли університет виділив нам окрему аудиторії, ми відремонтували її, а посольство подарувало шафи. Хоча, якщо задуматися, на рівні дипломатів, які курували науку та освіту, ми завше мали моральну підтримку – йдеться про Віталія Москаленка, Миколу Ярмолюка, Тетяну Кулик.
- Гаразд, що Україна може зробити для вас?
Албена: Насамперед, це - увага й усвідомлення того, що україністика в нашому університеті й всюди за кордоном – це справа й Української держави. Якби я була міністром освіти України, то зацікавилася б: а там йдуть справи з україністикою за кордоном!? Дам приклад. Щороку у серпні Софійський університет влаштовує, здається, уже років сорок, Літню школу болгарської мови, яка триває майже місяць. Біля Софії є затишне містечко Банкя. Ось туди й приїжджають україністи в усього світу: дорога – за їх кошти, все решта – за кошти організаторів, навіть поїздка на кілька днів на море. Цей форум дуже цікавий лекціями, які читають провідні болгарські фахівці, контактами. Одне слово, Болгарія скликає на форум болгаристів – тобто, своє лобі у світі. Чи вам щось відомо про подібні курси української мови, скажімо, в Києві? Якщо хтось щось й пропонує, то за перебування треба платити. Ось ми з Райною минулого літа були у Донецьку на конгресі україністів, але усе сплачували з власної кишені.
Райна: Або ще один момент, який демонструє ставлення держави до свого іміджу за кордоном. Софійський університет підписав угоду про співпрацю з Київським державним університетом ім.Тараса Шевченка. Вона передбачає, зокрема, обмін викладачами. Після того, як у 1998 р. додому, в Київ, повернувся доцент Іван Стоянов, до нас ніхто не хоче приїжджати. Так, платня тут не хтозна яка, може, в Києві вона більша, але за квартиру та комунальні послуги платить наш університет.
Албена: До речі, Софійський університет направляє своїх викладачів за кордон і болгарська держава оплачує їх перебування там як відрядження – за офіційною ставкою для службовців. Ще два роки тому вона була $25 на добу окрім квартирних, а зараз, здається, ще більше. Болгарія знаходить кошти, щоби платити лекторові, який буде викладати болгарську мову, десь, скажімо, у Японії, і у такий спосіб, попри все, популяризуватиме нас і нашу культуру. Хіба це не досвід для України!?
- Наскільки мені відомо, до вас їде український викладач.
Райна: Так, але не з Києва, з яким ми маємо угоду, а зі Львова і то лишень до кінця навчального року. До речі, наскільки нам відомо, Львівський державний університет хоче, щоби ця людина, аби не втратити своє місце, сплачувала Україні 6% від своєї болгарської платні. Хіба це не нонсенс.
Албена: Ви розумієте, нам потрібен носій мови, україномовне середовище. Так, ми працюємо над собою, вдосконалюємося, але нам потрібна людина, з якою можна було б спілкуватися українською. Я була у Львові і маю дуже добрі враження про це місто та львів’ян. Власне, там я почала розмовляти українською, а до того лишень накопичувала лексику.
Райна: А коли я була на конгресі у Донецьку, то на мене дехто дивився, як на якесь диво – вона розмовляє українською, а не російською! Дуже добре співпрацюю з Віктором Небораком, Юрієм Андруховичем, з якими познайомилася на курсах перекладацької майстерності в Яремчі.
- Райна заговорила про російську мову. Зараз в Україні дехто бажає впровадити російську як другу державну мову. Ваша думка?
Албена: Україна все ще продовжує переконувати себе в тому, що вона - не Росія, що вона відмінна, автохтонна і самобутня. А іноземців взагалі не цікавлять проблеми ідентичності, вони не знають, що українці не упевнені у своєму праві на існування як нація. Іноземні торговці свої етикетки напишуть такою мовою, якою скажете. Безперечно, є Українська держава – має бути й українська мова! У сім'ї нехай розмовляють, якою кому заманеться. Це – права людини. Але в суспільстві має домінувати єдина державна мова. Це – перше. Друге. Вважаю, що українська мусить стати більш сучасною, щоби стати мовою молоді. Адже живемо у вік високих технологій! Де добра література, де театр, відомі світові українці? Етнографічні моменти, шароварний українізм повинен поступитися чомусь радикальному. Якщо українською мовою можна прочитати хіба що про народні традиції, молодь цікавитися не буде. Ось Віктор Ющенко сказав, що модерно бути українським громадянином. Має бути модерно й розмовляти українською. Тут, як на мене, з одного боку, держава має застосувати відповідні нормативні важелі, надати підтримку, скажімо, книговидавництву, з іншого – українець просто мусить знати й розмовляти рідною мовою. Нехай знає й російську і ще кілька мов, але думати мусить українською й гордитися цим. Російськомовні самі поступово будуть інтегруватися в українську культуру, якщо вона буде адекватною викликам сьогодення. Ось своїм студентам я даю диктант: "Мова – душа народу”, "Як парость виноградної лози плекайте мову" тощо. Мені не подобаються ці тексти. Це – анахронічне послання. Хочу якогось сучасного тексту. А де його взяти?
- Ви написали підручник української мови як іноземної мови. Коли він вийде у світ?
Райна: Складне питання. Ще треба трохи попрацювати над ним. Потім - обговорення на кафедрі. Це буде академічний підручник для студентів. І в ньому ми акцентуємо на відмінках. Для болгар, напевно, й не лишень для них, це дуже важка річ – правильно відмінювати слово. Студентів, які досі нічого не чули про українську мову, дивує, чому це одне і те саме слово пишеться по-різному, себто, відмінюється.
Албена: Будемо також шукати кошти на видання. Треба небагато – не більше 1000 євро. Може, хтось допоможе. Ентузіазм нас не покидає.