Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



"МІШ-МАШ" AБО ДВІ ПОЛЬСЬКІ ЛЕМКИНІ-УКРАЇНІСТКИ НА ERAZMUS-I У СОФІЇ
Софія, 30 січня 2013.- Оксана й Александра - лемкині з Польщі, які вивчають українську мову, літературу та культуру у Вроцлаві. У 2012 – 2013 році їм випала нагода протягом семестру вчитися на відділенні української філології у Софійському університеті в Болгарії, у рамках програми Erasmus. Оскільки дівчата на заняттях з великою любов’ю згадували нам про лемківську культуру та літературу, я вирішила розпитати їх детальніше та розповісти Вам.

- То хто ж такі лемки і де знаходиться їхня земля – Лемківщина?
Оксана (на фото): Лемки, це східнослов’янська етнічна група. Територія Лемківщини розташована з обох боків західної частини Карпатських гір, які тягнуться вздовж кордонів Польщі, Словаччини та України. До 1944 року лемки жили передусім на території Низького та Сондецького Бескидів. У 1945-47 відбулися масові виселення лемків. Депортація людей в Україну у 1945-1946 рр. охопила 65% населення лемківської етнічної групи. У 1947 р. під час операції "Вісла" жителів Лемківщини примусово вивезли на західні та північні землі Польщі. Відомий польський етнограф Р.Райнфус, який досліджував культуру лемків, засвідчує, що етнонім лемко (від слова: лем – «лише», «тільки») була жартівливою назвою народного походження і виникла вона на пограниччі бойківських і лемківських говорів.
- Ваш стосунок до лемків?
Александра (на фото): Я народилася у лемківському домі, мої предки були лемками, батьки також, то і я лемкиня. Людина може вибрати, ким хоче стати у своєму житті, але не може змінити свого походження. Вдома розмовляємо між собою лемківською мовою, це завжди був дуже важливий елемент збереження нашої культури. Я пишаюся, що я – лемкиня, і це ніколи не було таємницею.
Oксана: Як кажуть у Польщі, "я це випила з маминим молоком". Любові до "свого" навчаєшся вдома, то батьки показують, чи треба пишатися своїм походженняч, чи цуратися. Вдома завжди говоримо "по-свойому". Спочатку я вивчила лемківську мову, а польську під час спілкування з дітьми на вулиці.
- Чи мова лемків зрозуміла для інших слов’ян?
Oксана: Мова лемків зберігає в собі риси різних слов’янських мов, зокрема, архаїчні елементи старослов’янської мови, і може бути зрозумілою для представників окремих слов’янських народів. Найбільше подібностей можна помітити у порівнянні з українською і словацькою мовами, відчутний сильний вплив польської, але також є мадяризми, румунізми та інші запозичення.
Aлександра: Під час перебування у Болгарії знайшли декілька слів, які мають подібне значення у болгарській та лемківській, наприклад "студено" (лем. студено - холодно, студінь - холод), "хижа" (лем. хыжа - хата, дім).
Слов’янські мови подібні, міжмовні подібності, звичайно, допомагають, але можуть і заважати у вивченні споріднених мов.
- А як вам, польським лемкам, давалася українська мова?
Oксана: Коли вступила до університету, думала, що мені легко буде вивчати українську мову, але потім виявилося чимало проблем. Лемківська й українська мови подібні за лексикою, але граматика дуже відрізняється. Зокрема, великою проблемою були наголоси: якщо подібні слова вимовляєш з іншим наголосом протягом всього свого життя, то важко звикнути до нового варіанту. I дуже допомагає практика. Лемківська азбука також відрізняється, наприклад маємо два види букви "и" (и, ы), вони по-різному вимовляються.
Aлександра: Я погоджуюсь з Оксаною. Спочатку мені здавалося, що ці мови схожі, тобто, не буде важко вивчати українську. Але потім виявилося, що це велика проблема. Наприклад, коли знаєш одне слово, тобі здається, що воно є таким самим в українській мові, і це призводить до багатьох помилок. Якщо йдеться про наголос – думаю, що це жах кожного студента української філології!
- Лемківська культура та традиція зберігається чи відходить у забуття? Ставлення до неї молоді, ваших ровесників?
Aлександра: Молоді люди, і не тільки вони, мають багато нагод для зустрічей та спілкування. У період канікул в Польщі організовуються так звані «Лемківські ватри» - ці зустрічі, це справжнє свято лемківської культури. Найбільша «Ватра» відбувається у Ждині - це етнографічний фестиваль, який об’єднує лемківське середовище з цілого світу. Під час фестивалю відбуваються зустрічі з відомими письменниками чи художниками. Від входу аж до сцени знаходиться чимало виділених місць, де можна придбати вишивані сорочки, книжки чи різні рукотвори. Люди танцюють в такт з лемківською музикою до самого ранку, а полум'я ватри гріє до кінця фестивалю…
Oксана: Дуже тішить, що молоді лемки не забувають свого коріння. Вони не тільки зустрічаються на вечірках, де співають та танцюють, але у різних сферах життя намагаються показати, ким вони є. Цього року наші знайомі перемогли у музичному шоу на телебаченні. Вони назвали свій гурт LemOn, а їхні авторські пісні справили велике враження на журі й глядачів. Це великий успіх, тому що дуже важко просувати некомерційну музику у нашому світі. Мій брат – православний священик, декілька років тому зібрав групу дітей зі своєї парафії, та заснував ансамбль Lemko Tower. Впродовж декількох років вони стали дуже серйозними музикантами, видали 5 альбомів та концертують не тільки в Польщі, але й за кордоном. Така діяльність - це дуже велика справа для молоді усвідомити, що бути меншиною - це не сором, а щось цікаве, чим можна захоплювати людей.
- Така діяльність може навіть змінити життя…
Aлександра: У моєму рідному місті немає багато лемків, зокрема молодих людей. Можу сказати, що я була дуже щасливою, коли стала членом лемківського ансамблю пісні й танцю "Кичера". Коли мені було 14 років, я почала свою пригоду з лемківськими танцями. Сьогодні я впевнена, що це було дуже добре рішення. Завдяки тому я краще пізнала свою культуру, традиції, обряди. Більше 7 років я провела з "Кичерою", разом з друзями відвідала багато країн, не тільки в Європі, але також у всьому  світі - ми мали нагоду виступати в саду індійського махараджі, у польському посольстві в Перу. Такий гурт - це шанс для молодих людей, ми відвідали місця, про які я читала раніше в книжках, я познайомилася з цікавими людьми, стала більш терплячою. Група була створена в 1991 році, з 1992 року працює як культурно-суспільна організація. Поширює лемківську культуру, не тільки в Польщі і Європі, але й у всьому світі. Танці та пісні лемків могли побачити люди навіть в таких екзотичних країнах, як Мексика, Індія, Китай, Перу, Індонезія, Грузія чи Ірак. Основною метою є не тільки танці, але й порятунок і розвиток культури лемків, проводяться різні наукові дослідження, організовуються численні культурні заходи, виставки та конференції. Це дійсно великий центр культури зі своєю власною бібліотекою і архівом. У Польщі та за кордоном діє чимало організацій, які займаються різними ділянками збереження лемківської культури.
- Чому приїхали саме у Болгарію та які ваші враження від Софії?

Aлександра: Ми завжди мріяли поїхати кудись під час навчання. Однак потрібно було не тільки говорити, але і щось зробити у цьому напрямку. Ми чули про програму Еразм та вирішили налагодити співпрацю з закордонним осередком. Намагалися знайти українську філологію (магістратуру) в університетах країн Європейського Союзу. Між іншими знайшли Болгарію, й думаю, що у краще місце не могли потрапити. Від початку ми знали, що не лише  Болгарію хочемо побачити, але й інші балканські держави і нам це вдалося.
Oксана: В Інтернеті знайшли сайт україністики в Софійському університеті. Від викладачів Львівського університету чули дуже хороші рекомендації про цей навчальний осередок. Раніше в Болгарії бувати не доводилося, але нас заохочував балканський клімат та цікава культура, яка відрізняється від наших сусідів. Вона своїм колоритом доповнює картину слов’янського світу. Ми намагалися побачити якнайбільше і під час мовного курсу з болгарської мови побачили Бургас та відвідали інші міста біля Чорного моря. Після приїзду в Софію "понесло нас" в болгарські гори, і навіть вдалося покорити вершину Мусала. Познайомилися з традиційною кухнею та культурою наших болгарських друзів. Великим переживанням було свято Кукерів у місті Брезнік. Перебування у Болгарії, напевно, залишиться однією з найцікавіших пригод у нашій пам'яті, це цікаві міста, місця та люди - друзі іноземці та болгари, які завжди дуже привітні.
- Чи були у вас проблеми з комунікацією? Якими мовами спілкувалися у Болгарії?
Aлександра: Звичайно, що були. Думаю, що найважче почати говорити. Я мала одну неприємну ситуацію вже на початку - після прибуття до Бургасу, виявилося, що немає мого багажу. Тоді була змушена розмовляти англійською мовою, болгарської тоді зовсім не знала. Після цього було легше. В Болгарії говоримо різними мовами. Тут ми познайомились з людьми з різних держав, коли ми зустрічаємося, всі мови змішуються.
Oксана: Намагаємось вивчити болгарську мову, але це нелегко, тому що це єдина слов’янська мова, в якій немає відмінків. Думаю, що практика дуже важлива, тому завжди і всюди пробуємо говорити болгарською. Люди в Болгарії реагують дружньо, цінують те, що ми, не зважаючи на помилки та труднощі, розмовляємо з ними їхньою мовою. А для нас це важливо, ми ж в Болгарії проживаємо, то ж болгарською повинні спілкуватися! Дуже приємно, коли люди на вулиці намагаються допомоги, коли не знають, як порадити, телефонують і питають своїх знайомих. В нас дуже хороші враження. Єдине, що викликало труднощі - це жести, але ми вже звикли до цього, що заперечення може бути підтвердженням.
- Які ваші подальші плани?
Oксана: Я ще не зовсім впевнена, чим займатимуся після закінчення університету, але я не хвилююсь. Вивчення української філології допомогло мені зрозуміти багато процесів та явищ, не тільки мовних, але також збільшило знання про Україну - її минуле та сучасне. Завдяки міжмовних подібностей, легше зрозуміти інші слов’янські мови, бо коли знаєш мови, світ здається більший та цікавіший, та хочеться дізнатися більше й більше... Я не маю точних планів, головне - хочу розвиватися. Мої батьки були дуже активними культурними діячами, напевно, хочу присвятити себе цій справі, наскільки це буде можливо. Одна моя творча мрія зараз здійснюється, я переклала лемківські оповідання мого улюбленого письменника - Теодора Кузяка, польською мовою, невдовзі з’явиться двомовна книжка з диском, на якому будуть аудіозаписи оповідань по-лемківськи. Творчих планів завжди багато, головне - бажання та сприятливі обставини.
Aлександра: Щиро кажучи - не знаю. У мене, крім української філології, є ще інший факультет - адміністрація. Хочу завершити навчання, після цього треба буде шукати роботу. Я дуже люблю подорожувати, мабуть, буду мати це на увазі. Ніхто з нас не знає, що буде завтра. Наразі будемо насолоджуватися сьогоднішнім днем, а там - побачимо.
Iнтерв’ю взяла Ольга Сорока, львів’янка, викладач української мови відділення україністики Софійського університету "Св.Климент Охрідський"

   


УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

УКРАИНСКА ДИАСПОРА В БЪЛГАРИЯ
>>>

ТАРАС
ШЕВЧЕНКО В СОФIЇ