Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



КРАСІМІР ПАНКОВСЬКИЙ: ЗА П’ЯТЬ РОКІВ МИ ЗРОБИЛИ ЧИМАЛО. У СОФІЇ УЖЕ Є ПАМ’ЯТНИК ШЕВЧЕНКА!
Він представлятиме діаспору Болгарії на V Всесвітньому форумі українців.

Софія, 17 серпня 2011.- У Києві 19-21 серпня проходитиме V Всесвітній форум українців. Участь у ньому братимуть 300 делегатів від світового українства (100 - від Західної діаспори, 100 – від Східної діаспори, і 100 з України). Українська діаспора Болгарії, яка належить до Західної діаспори, отримала одну квоту (досі нам надавали два місця, однак заради світової фінансової кризи, скрутного економічного становища України та за браком коштів організатори вирішили "урізати" квоти для усіх країн). Тому нас у Києві представлятиме лишень один делегат – КРАСІМІР ПАНКОВСЬКИЙ, лідер молодіжного відділення товариства "Мати – Україна" (Софія).

КРАСІМІР ПАНКОВСЬКИЙ. Народився у 1983 р. у м.Плевен. Мати – українка, батько – болгарин. У 1999 р. сім’я перебралася до Софії. Як українець сформувався під впливом свого українського діда Геннадія з Харкова.
Вчився у Мюнхенському університеті на політолога. Зараз – на третьому курсі Софійського університету "Св.Клімент Охрідскі", факультет слов’янської філології, та на першому курсі Нового болгарського університету, факультет "Бізнес та адміністрація".
У 2004 р. після піврічного спілкування з українцями у Мюнхені досконало вивчив українську мову. Палко підтримав Помаранчеву революції в Україні.
У 2009 р. заснував молодіжне відділення при товаристві "Мати Україна" – Софія. У 2010 р. був одним з ініціаторів проведення в Софії l конференції молодіжних організацій української діаспори Європи.
Працює менеджером у приватній фірмі.
Володіє, окрім рідної болгарської, українською, російською, польською, англійською та німецькою мовами.
Неодружений.

- Красі, валізи зібрав?
- Так, вилітаю до Києва 18 серпня рейсом "Аєросвіту". Проживатиму у готелі "Дніпро". Форум проходитиме з 19 по 21 серпня, а потім відбудеться засідання Світового конгресу українців і розпочне свою роботу ll конференції молодіжних організацій української діаспори.
- Як відомо, перша така конференція відбулася у Софії у 2010 р. і ти був одним з її організаторів.
- Перед тим я був у Сербії на заснуванні тамтешньої молодіжної організації. Там народилася ідея зібрати молодь діаспори Європи. Де? Я запропонував Софію.
- Тоді ти впорався чудово, зокрема, організаційно. Конференція пройшла на вищому рівні...
- До Софії приїхали представники 10 країн Європи, була й голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні, Мирослав Гочак із Сербії, який у Світовому конгресі українців керує молодіжним рухом. Ця зустріч була дуже корисною для згуртування молоді діаспори Європи.
- Це дуже добре, що світове українство має свою молодь, яка продовжить справу своїх батьків та дідів. До речі, звідки у тебе оце українське?
- Ще у радянські часи, коли я бував у мого українського діда у Харкові – Геннадія, від мені розповідав про історію України, але не офіційну, а справжню, про українські змагання за незалежність. Дід був дисидентом, у комсомолі не перебував, а його батько служив у армії гетьмана Скоропадського. Діда висиляли до Казахстану. Коли створився РУХ, був його активістом. Саме дід прищепив мені любов до України і українського. Але я мови добре не знав. Вивчив її за два тижні – у 2004 р., коли вчився у Мюнхені і пристав до української громади. То була "помаранчева" доба! Ми ходили до української церкви. Там я познайомився з Лесю Шрамко з Трускавця, Олегом Коцюбою з Тернополя, Юрієм Мулявою з Києва, з художником Олександром Гейдеком. Я їм дуже вдячний за те, що вони ще більше відчинили для мене двері в українство.
- Коли з’явилася ідея об’єднати українську молодь у Софії?
- У 2006 р. я повернувся до Болгарії. Пам’ятаю, то було 2 червня – День Хрісто Ботева, національного героя Болгарії і всіх, хто загинув за визволення Болгарії. Ми тоді були на площі Визраждане у Софії і покладали квіти до пам’ятника Ботева. Там я мав розмову з керівництвом товариства "Мати – Україна" - Оленою Коцевою, Iриною Сардаревою. Домовилися про створення молодіжного відділення. Спочатку нас було п’ятеро-шестеро. Зараз у Facebook нас понад 80. Це – сила!
- У Києві ти представлятимеш українську діаспору Болгарії. Ти будеш звітувати. Є про що сказати?
- Звичайно, що є. Після lV Всесвітнього форуму українців у 2006 р. наша делегація повернулася до Болгарії з наступним п’ятирічним завданням з п’яти пунктів:
1.добитися, щоби парламент Болгарії визнав Голодомор актом геноциду;
2.добитися, щоби у Софії відкрили Український культурно-інформаційний центр;
3.добитися, щоби в Болгарії на кабельному ТБ було українське телебачення;
4.добитися, щоби усі українські організації Болгарії об'єдналися в Асоціацію;
5. долучитися до спорудження пам'ятника Шевченка у Софії.
У разі виконання цих п’яти пунктів ми вважали б, що діаспора внесла ваговий внесок в українську справу і світове українство й нам не було б соромно через п'ять років, тобто, у 2011 р., звітувати у Києві.
- I що виконали?
- Виконали ми не все – дещо з об’єктивних причин, дещо із суб’єктивних. Виконали ми або за нашим сприянням було виконано три пункти. Почнемо, здається, з найголовнішого.
Перше. У центрі Софії є пам’ятник Тараса Шевченка – великий, високий, з бронзи. Він постав ще у 2009 р. Гроші збирали й ми, і посольство. Останнє знайшло і дуже серйозного спонсора – кіровоградську фірму "Радій". Щедрим спонсором був і український бізнесмен Євген Юревич, який проживає у Софії. Скульптором був відомий митець киянин Iгор Гречаник. Але наразі пам’ятник офіційно ще не відкрили, хоча ми там зустрічаємося і покладаємо квіти. Чекаємо високого візиту з України – президента. Одне слово, Софія стала в ряд із понад 100 країн світу, де є пам’ятник Кобзаря.
Друге. У Софії, у приміщенні посольства, відкрився культурно-інформаційний центр. Звичайно, бажано, щоби такий центр існував окремо і то в центрі столиці. Але наразі саме такі можливості має Українська держава, а діаспора неспроможна утримувати окреме приміщення, не кажучи уже про дім. Попри це, у цьому центрі ми проводимо усі наші заходи – йдеться про традиційні Драгоманівські студії (кожної осені, уже відбулося п’ять; як відомо Михайло Драгоманов похований у Софії), святкування Різдва, різноманітні виставки, зустрічі з різних приводів. Там працює Українська недільна школа. Там проходила, як уже йшлося, і l конференція молодіжних організацій української діаспори Європи. Тоді в Софії зібралося 25 представників з десяти країн, зокрема, це – Україна, Болгарія, Естонія, Сербія, Вірменія, Росія, Боснія та Герцеговина, Угорщина й Словаччина.
У 2008 р. уряд Юлії Тимошенко виділив на нашу діаспору кошти, на які ми придбали оргтехніку для Української недільної школи та осередків діаспори у Софії, Добрічі, Бургасі, Варні, Сілістрі. На ці кошти ми купили й фітнес устаткування і в одному із приміщень центру організували фітнес. Але, напевно, найголовніше, на що пішли державні кошти – це відновлення та упорядкування могил Михайла Драгоманова та Михайла Паращука – відомого українського скульптора, яких у 20-30-ті роки ХХ ст. був одним із лідерів діаспори в Болгарії. Тут лишень зазначу, що вандали украли з могил цих відомих українців бронзові скульптури. Ми наразі їх відновили, але не в бронзі, а в граніті.
Наприкінці 2010 р. на кошти Української держави ми разом із посольством організували Дні українського кіно і показали п’ять фільмів – про Богдана Хмельницького, про Голодомор, про Чорнобиль, "Тіні забутих предків" та "За двома зайцями".
На ці кошти ми видали збірники "Драгоманівські студії", а також книжку "Українці в Болгарії: філософія історичного буття".
Третє. Українське телебачення. Через кабельні мережі його уже можна дивитися у великих містах та курортах Болгарії. Його дивиться й наш дуаєн – Сергій Юзефович, якому зараз 95 років. Він є членом ОУН (Мельника) і у роки Другої світової війни був секретарем Українського культурного об’єднання (УКО). Щоправда, ви знаєте про стан свободи слова в Україні і інформація, яка надходить до нас через телебачення, сприймається неоднозначно. Пану Сергію, приміром, "Iнтер" не подобається, каже, мало української мови.
Це те, що ми зробили у співпраці із посольством – пам’ятник Шевченка, культурно-інформаційний центр, українське телебачення.
- А що ви не зробили?
- Перше. Нам не вдалося добитися того, щоби парламент Болгарії визнав Голодомор геноцидом українського народу. До 2009 р. при владі у Болгарії була лівиця, яка апріорі є проросійськи налаштованою, і годі було сподіватися на якусь іншу позицію, відмінну від позиції Кремля. Зараз уже другий рік при владі перебуває правоцентристська партія, з якою можна було б співпрацювати, але з приходом до влади команди Віктора Януковича позиція офіційного Києва змінилася. Тому наразі ми нічого не можемо вимагати від Софії. Хоча й працюємо у цьому напрямку. У нашому центрі проходила виставка картин, присвячена пам’яті жертв Голодомору (художник – Йона Тукусер з Одеської області). У Дні українського кіно, що торік проходив у Софії, а зараз проходитиме й у Пловдіві та Русе, ми показали болгарам фільм про Голодомор – "Голод 33" за повістю Василя Барка.
Друге. Нам не вдалося оформити юридично заснування Асоціації українських організацій Болгарії, але рішення про її створення вже є. Зараз у Болгарії є п’ять юридично зареєстрованих організацій українців – "Мати Україна" (Софія), "Діаспора-Україна" (Бургас), "Добруджа-Україна" (Добріч), "Черноморіє" (Варна), "Український дім" (Сілістра) та Об’єднання болгарсько-української дружби і співпраці (Софія). За останнім переписом, який відбувся у березні цього року, в Болгарії проживає 4853 українці, з яких 1789 є болгарськими громадянами, а 3064 – громадянами України, тобто наша діаспора нараховує приблизно 5 тис. Вона така сама, як у Сербії чи Угорщині, але, на відміну від них, дуже різна, необ’єднана і - молода. Майже немає зв’язку між діаспорою 30-х років ХХ ст. і післявоєнною хвилею еміграції.
Підсумовуючи, зазначимо: нам вдалося наступне – пам’ятник Шевченка, культурно-інформаційний центр, де ми організовуємо усі наші заходи, українське телебачення; а не вдалося – добитися визнання Голодомору геноцидом і об’єднати діаспору в єдину потужну організацію. Тому, нам є над чим працювати і ми працюватимемо.
- Ти плануєш якісь зустрічі у Києві?
- Звичайно. Хочу побачитися з Михайлом Ратушним – заступником голови Української всесвітньої координаційної ради, можливо, він стане головою цієї структури, з Євгеном Чолієм – головою Світового конгресу українців, хотів би побачитися з патріархом Філаретом.
- Чому саме з патріархом?
- Як було б добре, якби у Софії була українська церква...
- Зрозумів! Iдея велика. Здоров’я тобі та успіхів! Дякую за це інтерв’ю!
Розмову провів Василь Жуківський

 

 



   

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

УКРАИНСКА ДИАСПОРА В БЪЛГАРИЯ
>>>

ІV ВСЕСВІТНІЙ ФОРУМ УКРАЇНЦІВ - репортаж, виступи, інтерв'ю, огляд мас-медіа, фоторепортаж, враження>>>

ТАРАС
ШЕВЧЕНКО В СОФIЇ


”БУКИ”
млади украинци в България
(Контакт в Facebook)