Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

IВАН ШИШМАНОВ В УКРАЇНІ - “ЩОДЕННИК” 1879-1927
Іван ШишмановУ 2003 р. в Болгарії у світ вийшов щоденник відомого болгарського вченого-історика, славіста, україніста та громадського діяча Івана Шишманова. Видання, яке охоплює період 1879-1927 рр., до друку підготував видавничий дім “Сінева” (Софія).
У 1918 р. Царство Болгарія визнало УНР і уклало з Києвом дипломатичні стосунки. Послом до української столиці поїхав Іван Шишманов – зять Михайла Драгоманова, хоча спочатку ма їхати Дімітр Шишманов - син Івана та онук Драгоманова.
Вважаємо, що читачам "УБВістей" буде цікаво ознайомитися в враженнями та оцінками болгарина щодо того, що відбувалося в тогочасній Україні.

17 квітня 1918 р. (остання середа напередодні мого від’їзду до Києва).
Вазов зараз переважно читає. Писати не хоче. Хоче неодмінно відпровадити мене на вокзалі.
Його непокоять чутки про те, що Туреччина претендує на єгейський берег р.Места як компенсацію за Добруджу.
Прощаємося, він урочисто обіцяє, що буде писати мені до Києва і потім збереже нашу кореспонденцію для мене.
До Києва я відбув 21 квітня 1918 р. як дипломатичний представник Болгарії при уряді Української республіки (відтак – при уряді гетьмана Павла Скоропадського) і покинув цю посаду на початку 1919 р. – після розгрому України більшовиками і відступу Петлюри.
Протягом цього часу (1918 р.) я переписувався з Вазовим, наскільки це було можливо, через кур’єрів болгарського посольства в Києві. Однак більшість листів Вазова, які він надсилав мені в ту смутну добу поштою, на превеликий жаль, загубилася.

Нотатки вдень 1 травня 1918 р., м.Київ
Із Софії виїхав 21 квітня, в неділю.

22 ввечері був у Відні (Meissl та Schadn).

+23 Різов. Від серцевої хвороби. Телеграма до його дружини в Берлін: По дорозі до Києва мені повідомили сумну звістку про Хіншайдена і я відправив телеграму його дружині з моїми глибокими співчуттями важкої втрати.

До 28 - у Відні.

30 у Лемберзі (офіційна назва Львова у 1772-1918 рр. – прим.пер.). Заночував. Познайомився з д-р Макухом.

1 травня 1918 р. Час – 9.15. Київ. Вокзал.
Довідався, що відбувся заколот. Генерал Павло Скоропадський оголосив себе гетьманом України, розпустив Раду і звільнив міністрів. Маніфест до українського народу. Тимчасовий закон.
На вокзал ніхто не прийшов мене зустріти. Запитав про адресу посольства Німеччини. Я у генерального консула Thiel, якому мав передати листівку проф.Шумахера із Софії. Тійл представляє мене консулові Weidemann. Потім разом оглядаємо кілька готелів і приватних квартир, адреси яких нам дали в українській та німецькій комендатурі. Нарешті знаходимо дві кімнати в готелі “Фраснуа”. У місті великий рух, але спокійно. Подеколи пролітають броньовані німецькі автомобілі з кулеметами. Вайдеман називає їх “бромом для нервів”. Демонстрацію з нагоди 1 травня заборонили. Пополудні навідуюся до мами (йдеться про тещу, Людмилу Драгоманову - дружину Михайла Драгоманова – прим.пер.). Рак!

2 травня 1918 р.
Навідався до v.Mumm – німецького посла, у готелі “Palace Hotel”. Одна кімната. Заздрить, що знаю українську й можу читати українські газети. “Рада свою справу зробила”. Вони знають, що сталося протягом останніх днів. Подяка і вітання.
Добрий – незнайомий, відправили, хто-зна куди, може тому, що є германофілом. Німецький військовий суд взявся за розслідування і довів, що у військовому міністерстві є афера. Винними, напевно, зроблять чиновників.
Раду арештували. Потому – обурення. (Любинський начебто сказав: якщо будете так чинити, то розірвемо з Вами стосунки. Його арештували).
- Ваша думка про державний заколот?
- Залишимося нейтральними. Ми звернулися до Скоропадського і він сказав, що підтримує Брест-Литовський мир і угоду з нами. Треба зачекати кілька днів, подивитися, як розвиватимуться події. Ймовірно, вони не мають нічого спільного з аферою.
Добрий – міський комендант розпорядився арештувати членів Ради, яких тримали у самому будинку Ради. Головне командування не відповідає за це. Військовий суд діяв самовільно і грубо.
Однак, здається, Німеччина не могла не знати про заколот. Мета?
Перейшли на економічні питання.
- Познайомлю Вас з моїми людьми. Ми ще побачимося, чи не так?
Навідався до мами.

3 травня 1918 р.
Приходив австрійський консул Hofinger. Сказав, що з Лемберга надійшла телеграма на ім’я Форгача с проханням підготувати для мене бодай 4 кімнати, але вже було запізно. Заговорив про колишнього міністра закордонних справ Любинського. Das ist ein Lausbub (Пустун).
Навідався v.Mumm разом з офіцером-ад’ютантом Meister.
Міністерство (очевидно, уряд – прим.пер.) остаточно сформовано: Лизогуб (октябрист) буде прем’єром, Полтавський – землеробство, Василенко К.Д. - міністр народної освіти і тимчасовий міністр закордонних справ, а інші.

4 травня 1918 р.
Відвідав австрійського посла Принчига, який ще недавно був генеральним консулом (вул.Iнститутська, 16). Його канцелярія розмістилася в реквізованій квартирі княгині Барятинської. Він виглядав блискуче – був вдягнений у парадну напіввійському форму, мав йти на прийом до Василенка.
- А Ви знаєте, v.Mumm не німецький посол, а Excelenz General Groener! Зверніться до нього, він Вам знайде й квартиру.
Заколот приписує німцям. В будь-якому разі, вони дали згоду. Скоропадський – Einfagsfliege. Тертя!!!
Приходив д-р Странські. Каже, що Україна є Humbug. Народ не хоче незалежності. В Києві ледь знайдеш 15 осіб, що розмовляли б українською.
Відвідав мене Євген Волков (автор праці про Ботева). Має бажання поїхати до Болгарії як радник посольства. Став лівим кадетом, зрікся соціал-революціонерів і оголосив себе українцем, бо родом був з Таврії. Його дружина живе у Харкові.
Навідався до мами. Петр Нейков орендував приватну квартиру у однієї співачки (Беляєва Тарасевич, Нікольска, “Ботанічна”, 8).

5 травня 1918 р.
Перший день Великодня. Обідав у мами. Більше ні з ким не зустрічався.

6 травня 1918 р.
Відвідав консула Weideman. У мене він уже був.

7 травня 1918 р.
З Одеси приїхав полковник Хітров – голова комісії тилового управління. Приїхали Дончо Iванов і Командиров – голова дирекції з питань продовольства. 12 відвідали генерала Gronner - всесильного начальника штабу генерала Айххорна (“Єкатеринінська”, 9). Прекрасний палац. Гарний статечний чоловік, років 45-48. Схожий на поліцая, колишній начальник військового залізничного відомства Німеччини і директор з питань продовольства. Один день і одну ніч був у Болгарії, мав справу з нашою залізницею. Бачився з Царем – дуже вразив його своєю особистістю. Йому особливо сподобався престолонаслідник. “Nat immer den Nadel auf den Kopf getroffen” (Все пропускає через свою голову). Брав участь у переговорах і давав добрі поради. До того ж – вельми скромний. Знайомий з Морфовим. Хвалить його. Зайшла мова про Україна. Повне розчарування. Колишні правителі України – діти, добрі і безвольні. Ніхто немає уяви і поняття про механізми управління. Iдеологи не бажають визнавати свої помилки. Голубович стверджував ще 2 квітня, що Рада не може більше існувати, однак продовжував її підтримувати. Старий Грушевський також не є реальним політиком. Його промова в театрі, яку я нашвидкуруч прочитав, не містить жодних фактів. До нинішнього уряду, вочевидь, увійшли добрі і дисципліновані люди. Навіть Гетьман справляє добре враження. Однак Грьонер залишився при думці, що Україна не зможе постати як самостійна держава. “Die Volksmassen wollen nicht die Selbsstandigkeit”. Wir wollen die Ereignisse abwarten”. (Народні маси не бажають самостійності. Ми подивимося, як розгортатимуться події). Обіцяв знайти для мене квартиру, якщо звернуся до нього.
Пополудні навідався до Петра Райчева – тенора тутешньої опери, якого випадково зустрів 3 дні тому на вулиці. Запросив мене завтра на “Traviata”.
Десь о 6 пополудні прийшов Меленевський. З багатьох питань погоджується зі мною. Соціал-федералісти мають увійти до уряду. Буде займатися економічними і фінансовими підприємствами.
Отримав першого листа-щоденника від Лідочки. Слава Богові!

8 травня 1918 р.
12 пішов до міністерства закордонних справ відвідати Василенка. Прийняв мене відразу. Типовий руський професор – окуляри, гладко причесане назад волосся, висячі вуса, посивіла борода, підстрижена. Борода велика, залізає в ніс. Очі карі, хитрі. Піднімається, зустрічає мене. “Как я рад вас видеть. Да, я вас знаю. Вы забыли? Я вам припомню. В 1990 г. я был археологом – конгрес в Киеве, на котором был и П.Милюков. Вместе с вами и с П.Н.Милюковым мы посетили дом-музей Ханенко. Вот видите?”
Я пригадав. Даю йому прочитати мої вірчі грамоти. Кажу, що наразі маю лишень спеціальну місію, як німецький посол Мум. Обіцяє сповістити прем’єра Лизогуба про те, що бажаю зустрітися з ним, міністром продовольства Соколовським та міністром юстиції Чубинським.
Питаю, Україна продовжує бути народною республікою?
- Мы об этом пока не говорим. Сейм скажет. Нужно созвать конституанту (установчі збори – прим.пер.) для разработки конституции. Посмотрим, какую форму правления одобрит сам народ.
- Мы фаховые люди. Я был против коалиции с более левыми партиями, потому что кабинет был бы слабее. Когда каждый раз приходится спрашивать инакомыслящего человека о его мнении, управлять трудно.
- Но вы все-таки не отказывайтесь от содействия других партий.
- Нет, разумеется. Я хочу привлечь всех способных людей, независимо от их партийной принадлежности. Я так понимаю государственное строительство.
- А військо? – кажу я. – [Воно має бути] … не опереткове, козацьке, а рекрутське.
- Вот, мы думаем также. Вы могли бы стать членом нашего кабинета – вы так хорошо понимаете, что нам нужно.
- Як гетьман?
- Хороший украинец. Предоставляет нам полную свободу действий. Джентльмен. Он говорит по украински, а я – по русски.
Доповнення:
- Ми не збираємося бути фанатиками і переслідувати інші народності. Ми не забуваємо, що нам дала великоросійська культура. Хіба це не ідеї Драгоманова – нашого спільного вчителя? Хіба не за допомогою цих ідей він зробив з галичан сучасних, культурних людей і палких широко мислячих патріотів? А ви, болгари, хіба не цінуєте російський культурний вплив?
- Ми стоїмо на засадах самостійної України і нехай майбутнє вирішить, з ким Україні крокувати далі.
(Очевидно, Василенко схильний до федерації з Великоросією. Але не хоче бути конкретним. Проте в його словах звучить саме таке бажання).
- Ви навіть не можете собі уявити, як я зрадів, коли дізнався, що саме ви будете представляти Болгарію в Україні. Ваші особисті та сімейні зв’язки висунули вас на цю посаду. У будь-якому випадку ми готові до найширшої співпраці з Болгарією. Після миру наші відносини стануть ще міцнішими. Необхідно думати і про культурне зближення. Спільні наукові, художні та інші організації.
Повертаюся до готелю. Покоївка прибирає. Скаржиться.
- Разве при царе нам плохо жилось? Зарабатывали больше и знали, что это наше. А теперь как собака мучишься и не знаешь, что будет завтра.
Пополудні навідався кореспондент “Vossische Zg” (“Щоденник”) Рудольф Ротхайт. Нагадав, що 2-3 роки тому був моїм сусідом (жив у Немечека, знає Мілюкова і Мінцеса). Розповів, як в Києві стався заколот.
“Die Lausbuben von e Rada hatten abgewirtschaften” (“Непокірних” усунули з Ради). 1) Конфлікт з Айххорном з приводу його розпорядження щодо сівби. 2) Темна афера Добрий. Ця афера співпадає із засіданням Спілки хліборобів (власників). В неділю німецькі вояки увірвалися в будинок Ради й арештували деяких міністрів. В понеділок на Софійському майдані Скоропадського оголосили гетьманом України.
Ротхайт переконаний, що Україна не зможе відколотися від Радянської України. Культурні та економічні зв’язки.
Ввечері був у оперному театрі. Райчев співав у “Traviata”.

9 травня 1918 р., четвер.
З “Киевской мысли” дізнаюся, що у вівторок, 7 травня, в Котрочені підписано мирну угоду з Румунією.
Сьогодні, після заборони, знову вийшла “Нова Рада” – четвер, 9 травня, №71, орган соціал-федералістів (Ніковський, Єфремов та інші). Гостра опозиція щодо уряду. Ставлення до гетьмана – досить помірковане.
Уряд: Російська орієнтація. Кадетовщина. Реакція.
“Замість експериментів зліва матимемо тепер добу експериментів справа”. Попередній уряд соціал-революціонерів Голубовича зробив фатальну помилку… Нинішній уряд все ж таки змусить “рахуватися з тим, що вже говорилося”. Називає управління соціал-революціонерів “…парадоксом”.
“Киевская мысль” повідомляє, що в офіційному документі заголовок “Українська Народна Республіка” змінили на “Українська держава”.
“Нова Рада”: Власницькі інстинкти, чорносотенний дух та російська орієнтація – ось засади нового режиму.
Уряд “сформовано у значній більшості з людей не тільки чужих, але й ворожих до української державності та українських національних здобутків…”
Щодо Скоропадського, “то даних для особливої недовіри нема. Свого часу пропонував свої послуги Центральній Раді, стояв на чолі значної організації вільного козацтва […], коли українська влада в боротьбі з більшовиками переживала тяжкі хвилини”. (“Нова Рада”, “Що хочуть кадети?” Стаття Ніковського).
(Кадети покинули Центральну Раду, бо не хотіли визнавати Українську державу, були за федерацію з Росією, проти німців, а зараз є союзниками німців і оборонцями української держави). – Хто їм повірить?
Про Василенка: “Наскільки ми знаємо, новий міністр народної освіти не педагог (і не суддя), а адвокат, банківський діяч і вчений…”
Єфремов: “Напередодні Великодня Україна пережила свою страстну неділю. Прийшла до Голготи".

10 травня 1918 р. Див. лист у додатку.
Побував у готелі “Continental” №50

11 травня 1918 р., субота.
Приходили представники HV.Gig: Regierungsrat Heindl, Lorant, Lindemann, та?.. Відправили телеграму своїм урядам з проханням дати вказівки щодо моєї вчорашньої заяви. Отож – abwarten. Завтра навідуюся до них в “Hotel de France”. Має бути засідання. Ознайомлять мене з технікою роботи.
Приходив Лизогуб. Завтра має вийти заява уряду. Насамперед в ній буде йтися про те, що уряд ратує за українську незалежність (самостійність) і державність. А про себе сказав, що уже 250 років його рід є чисто українським – ніяких польських чи великоруських домішок. Основоположником був козацький генеральний суддя. Українською не розмовляє, бо служив у земстві, а там говорили тільки по-російськи.
Запитую, посилаючись на газетні повідомлення, чи насправді Д.Дорошенка призначать міністром закордонних справ?
- Ймовірно. Але ще тривають переговори.
Обережно говорить. Розповідаю йому про Всеукраїнську кадетську раду, в якій є дві течії: одна виступає за федерацію з Великоросією, а інша – за зближення з Німеччиною. Привертає увагу знаменита промова Василенка, в якій він рішуче ратує за німецьку орієнтацію. До речі, дає приклад Болгарії, яка розбудувала свою державність за допомогою чужих багнетів. Однак хтось йому заперечив, мовляв, Україні не потрібна така доля.
Одеський делегат пропонує вшанувати пам’ять кадетів – українців і великорусів, що загинули за російську свободу. Пропозиція сприймається бурними оплесками.
Промова Василенка не мала такого схвалення. Багато пасажів у ній призводили до “хвилювання”.

12 травня 1918 р., неділя.
Газети надрукували урядове повідомлення (“Киевская мысль”, №…). Йдеться про самостійну Україну.
Вчора був перший день з’їзду соціал-федералістів. Цікавий реферат колишнього міністра закордонних справ Шульгіна: чому і як зробилися самостійниками.
Навідувалися Фетваджієв та д-р Бойчев.
Шифрована депеша №5.
Мум запрошує на вечерю (завтра о 8 годині в готелі “Континенталь”).

13 травня 1918 р., понеділок.
Вечеря в готелі “Континенталь”, окремий номер: праворуч барона Мума – австрієць Princig, ліворуч – я. Присутні: радник посольства Graf Berchem, генеральний консул Thiel та двоє з Wirtschaftskomm. Dr Melchior та Wittfeld. Розповів їм, до речі, про нашу важку продовольчу кризу. Не можуть повірити.

14 травня 1918 р., вівторок.
Мамі погано. Дуже немічна.

15 травня 1918 р., середа.
Мамі дуже погано. Уже два дні на кисневому апараті.

16 травня 1918 р., четвер.
О 9 годині ранку померла мама.
Об 11 у Мума, щоби ознайомити зі змістом телеграми Радославова (прем’єра Болгарії – прим.пер.) про 50 тис. тон до 10 червня або двома партіями (по 25 тис. кожна) до 10 червня. Відповідь буде завтра. Мова зайшла про Бухарестський мир і розчарування болгар. Ihr seid unersattlich. Мум сподівається, що з Криму можемо щось отримати. Пополудні пішов до Прінціга з депешею Радославова. Дізнався, що його відкликали. Замість нього знову приїжджає Форгач. Здається, не у захваті.

17 травня 1918 р., п’ятниця.
Був у міністра продовольства Соколовського. Тип – дикий кінь, блондин, років 40. Агроном. Досі німці та австрійці вивезли 1047 вагонів продуктів харчування. Стверджує, що до кінця травня відправлять ще 10 млн. пудів. Значні запаси знайшли у Мелітополі.
Пополудні труну з тілом мами перенесли до Маріїнсько-Благовіщенської церкви.
У церкві зустрівся з Богданом Кістяківським та Науменком.

18 травня 1918 р., субота.
Похорони мами.
О 10 годині в Міріїнсько-Благовіщенській церкві. Присутні: міністр закордонних справ Василенко, Богдан Кістяківський зі своєю матір’ю, Дебагорій Мокрієвич, К.Єфремов, Науменко, Трегубов, Гелеган, Квітко (чоловік Маши), пані Гринченко та інші.
В 11.30 г. прибула депутація від Гетьмана, висловила співчуття сім’ї і поклала вінок на труну – “Вдові М.П.Драгоманова від Гетьмана всієї України”.
Я поклав вінок з надписом: “Ідеальній подрузі незабутнього професора Софійського університету М.П.Драгоманова – від посла Болгарії” (українською переклав Зора) (Зора – Світозар, син Михайла і Людмили Драгоманових - прим.пер.).
О 2 годині похоронна процесія закінчилася (на Байковому цвинтарі). Бідолашна, бідолашна мамуся! Не змогла востаннє побачити своїх дітей. Як Ліда переживе цю жахливу вістку! Це мене турбує. Шифрованою телеграмою попрошу Златанова, щоби сказав тільки Мікові (Міка, Дімітр Шишманов – син Лідії та Iвана Шишманових - прим.пер.) про смерть його бабусі, а він вже підготує маму.
Пополудні, десь о 4 годині, приходив німецький посол Мум. Залишив візитну картку. Потому завітав радник посольства граф Берхем, щоби поінформувати мене про рішення Wirtschafszenwile щодо клопотання Радославова надати нам до 10 червня 50 тис. тон хліба або одну партію 25 тис. тон до кінця травня, а наступну – 25 тис. тон, до 10 червня. Комісія не взмозі надати нам більше 75-100 вагонів (приблизно 1600 тон), бо Україна не виконує свої зобов’язання. Досі відправила лишень 1500-2000 вагонів харчів.
Однак Мум сподівається, що зможе надати нам значно більше за квотою (5%) – у Криму та Таврії знайшли хліб (10-15 млн. тон). На нас припадає б 8-11,5 тис. тон. Те саме півгодини потому сказав мені і австрійський посол Princig von Herwalt. В загальних рисам він розповів те, що я уже знав від графа Берхена.
Прінціг від’їжджає. На його місце знову призначили Форгача. Кажу Прінцігу, що, оскільки на похорони мами гетьман прислав вінок, то треба відвідати його і подякувати від імені сім’ї (Зора є соціал-демократом і йому незручно).
- Так, зараз можна.
- Ваше враження від нього (очевидно, від гетьмана – прим.пер.)?
- Хороший хлопець. Але мені не подобається його оточення. Справжній реакціонер, старий приятель, російський офіцер.
Вони тягнуть вправо, але між нами є порозуміння. Здається, з ліберальними елементами порозуміння не буде. Шкода, що нинішній уряд довго не протримається. Мабуть, до влади прийдуть реакціонери.
Форгача очікують наступного тижня.

19 травня 1918 р., неділя.
Відкриття Українського клубу в новому будинку. Навідався проф.Ганецький – ректор Вільного українського університету, запросив піти з ним.
Там були: гетьман, німецький і австрійський посли з почетом. Спочатку – концертна частина. Потому – вітання Черняхівської (Старицької). Насамперед звертається до гетьмана. Він відповідає, що має лишень одну мету – розбудувати вільну, самостійну, незалежну Україну, це – перше, а друге – обіцяє управляти демократично. (Очевидно, останнє має спростувати чутки про те, що гетьман налаштований проросійськи і прагне впровадити реакційний режим). Відтак Черняхівська привітала німецький народ в особі німецького посла Мума. Потім вона привітала також австрійського посла (подякувала Австрії за те, що надала українцям можливість розвиватися в її межах).
Нарешті звертається до мене. Усі вітання присутні зустрічали оплесками, але особливо бурхливими вони були в момент, коли Черняхівська звернулася до мене. Справжні овації. Стало мені якось незручно, що найменше оплесків перепало Німеччині.
Потім - в іншому залі, влаштували трапезу з холодними стравами, було й що випити. Виступали з промовами. Знову Черняхівська. Гетьман повторив те, що вже казав у концертному залі. Говорив Мум. Потім – д-р Галін, який є головою клуба, та інші. Мум мав готовий, написаний, текст промови, яку закінчив словами Viva Crescat, Horeat Ukraina (на кшталт старого Corpsstudent). Гетьман запросив мене на завтра на обід (годину на першу). Бачився з Богданом Кістяківським, Фещенком-Чопивським (колишній міністр фінансів), Шелухіним (колишній міністр юстиції, зараз – голова Мирної конференції - україно-російської), Орестом Левицьким, пані Русовою з дочкою, Лоським (директор департаменту в міністерстві закордонних справ), Максимовим (міністр оборони) та іншими.
Обідав у Зори. Познайомився з одним інтелігентним приват-доцентом з фізики Зоненштралем.

20 травня 1918 р., понеділок.
Вранці приходив Зора і Мартос – голова Центрального управління української кооперативної спілки. Приємна людина (років 35-38). Запрошує прийти на з’їзд їх кооперативів. Рекомендував йому Зору. Обіцяє залучити його до кооперативів. Домовляємося, що ще побачимося.
О 12 годині був у фельдмаршала Айххорна (“Єкатеринівська”, 16). Високий, досить повний, веселий 70-річний дідуган, але без зморшок на добре голеному обличчі. Гарні щирі очі вояки. Посивілі, підстрижені вуса. Живе в будинку якогось Попова. Розкішна, але важка приймальна зала. Все, як має бути. Тут живе справжній господар. Разом з ним мешкає одна польська сім’я графів. Симпатичні поляки…
Бачу, що полякам вдалося вручити йому (як і Прінцігу) книгу Смолки. Кожу, що ця книга є тенденційною, хоча на перший погляд здається об’єктивною.
Хоча Смолка вірно стверджує, що українці відрізняються від росіян. Вони мають фінікійську жилку (йдеться про сріблолюбство, однак за текстом не зрозуміло, кому це притаманно – прим.пер.).
Про свій указ щодо примусового поселення, що став приводом для багатьох коментарів та критики в Reichstada, Айххорн мені сказав: “Ми хотіли допомогти населенню. Голубович спочатку дав згоду, а потім направив мій указ до Берліна. Окрім того, його з помилками надрукували, переплутали рядки”. Він вважає, що фальсифікація сталася у військовому міністерстві (Жуковський).
Користуючись нагодою, вирішив поговорити з ним про Україну взагалі: 80% українців – селяни. Буржуазія насправді є великоросійською і українською.
Айххорн, на мій подив, висловив свою думку: якщо Україна втримається, а анархія в Росії продовжиться, то російська буржуазія в Україні пристосується до нових умов заради свого інтересу.
Кажу: Ви звільнили Україну, то зараз маєте її зберегти.
- Хочемо.
- Досі були пологи, але тепер ви повинні все втримати, щоби побачити, чи дитина виживе.
- Ми цього хочемо.
Кажу йому про інтерес Німеччини підтримувати українську житницю – шлях до Персії та Індії.
- Так, так.
- Отож, ви є оптимістом, Exellenz.
- Так.
P.S. Досі він зустрічав тут лишень одного болгарина – професора із Софії, який відвідав його у Вільно. Я написав дружині, що він є “Лютеранською головою”. Духовно багата, сільська душа – Лютер також був селянином.
О 1 годині – обід у Гетьмана. Серед запрошених: австрійський посол зі своїми чиновниками, Лизогуб і почет. Обідали у садку гетьманового палацу (колишній палац генерал-губернатора), “Iнститутська”, 40).
Прийняв мене у своєму кабінеті. Якраз виходили Василенко і Дорошенко. Останній погодився стати виконуючим обов’язки міністра закордонних справ. Старі знайомі. Гетьман запросив їх на обід, але вони відмовили, бо мали конференцію.
Пішли в садок. Гарний парк. Альтанка. Солов’ї. Подали на персон 30. Праворуч – австрієць, ліворуч – я. Гетьман у формі кубанських українських козаків. Його почет також у різноманітній черкеській уніформі. Враження. Років 40-45. Високий, стрункий, русий, довгаста голова, сині очі, коротко підстрижене волосся, починає лисіти. Малі русі, майже біляві, вуса. Говорить добре. Ніяковіє. Був знайомий з царем в Петербурзі. Дуже цікавиться болгарами, мав болгарський орден. Однак всі його ордени залишилися в маєтку (маєток пограбували). Гарна річ, ордени. Варто заснувати і якийсь український орден. Але ще зарано. Каже, що хоче запросити мене на тривалу аудієнцію і обговорити, що можна зробити для більш тісного зближення України і Болгарії. Зателефонує. А так розмова банальна. Про успіх вчорашнього концерту, про вино тощо. Всі сфотографувалися. Подарував мені одну свою фотокартку - фотографували кілька днів тому.
Розповідав йому про історію його роду, про його пратітку Настю тощо.
Лизогуб сказав мені, що на вчорашній концерт уряд не запросили. Неймовірно! Лизогуб дуже ображений. Я справді не добре знаю українську, скаржиться мені, але в моїх жилах уже понад 200 років немає ні каплі польської чи російської крові. “Мій брат загинув на шибениці”. (Повторив те, що розповів мені при першій зустрічі).
Доповнення. В кабінеті Гетьмана – після того, як вийшли Василенко і Дорошенко.
Гетьман звернувся до австрійського посла: “Це – наш новий міністр закордонних справ. Важко знайти людину на цю посаду. Власне, як і на решта дипломатичних посад за кордоном. Я сам більше офіцер, аніж дипломат. Тому припускаємося й помилок. Ви чули про нашого повноважного міністра у Відні Яковлєва, який напився і впав в ресторані? В Берліні Севрюк також не кращий. Але де знайти ліпших? Наразі Дорошенко є тільки заступником міністра.

21 травня 1918 р., вівторок.
Сьогодні має приїхати Форгач. На 6 годину ходив до нового українського клубу на зустріч з проф.Ганецьким – ректором Українського вільного університету, головою місцевої соціал-федералістської політичної організації. (Його мати – болгарка). Бачився з Черняхівською, д-р Галіним, колишнім міністром Чонівським та іншими. На сходах зустрівся з Донцовим (українець) Бачинський, Ukraina irridenta (незалежна Україна). Реаліст. Погані вісті з провінції.
Про ставлення членів соціал-федералістського клубу до моєї персони свідчить те, що вони запросили мене брати участь в їх першому засіданні в Українському клубі. Відмовив із зрозумілих причин. Мені показали клуб. Прекрасна двоповерхова споруда, колись належала якомусь євреєві Зайцеву. З великими труднощами вдалося відбити цей будинок у німців.
Російська і українська мова. Українське слово нагло – раптово. Оце позавчора прийшла до мене вдова російського офіцера Бєлова. Скаржиться, що дуже бідує. Якраз в мене гостювали Зора та Мартос. Та ця жінка почала ґанити українську владу. Мовляв, видали мені довідку на чоловіка, а в ній пише, що він помер нагло. “Я этого не могу терпеть. Мой муж не умер нагло”. Даремно Зора і я пояснювали їй, що “нагло” означає раптово.
Вчора був у колишньому Царському Саді (зараз – народний). Темно. Розмова між двома російськими паннами і двома німецькими вояками. Одна з них досить добре володіє німецькою, щоправда, з дуже сильним російським акцентом. Каже: “Німці не є гарними мужчинами. Австрійці гарні. Вони чорняві, а німці – русяві. Росіянки не люблять русявих чоловіків, вони люблять карі очі. Що це таке – сині очі, начебто у дитини! Карі очі – гарні. Та й німці дурненькі, як діти. Французької не знають, але завше питають – парле ву франсе (ви розмовляєте французькою)? Я кажу – так, і починаю розмовляти французькою, а вони відповісти не можуть. Це ж так безглуздо. Я живу в Слободці. Одного вечора, на Великдень, захотілося піти до церкви, але у нас заборонено виходити на вулицю після 8 години. Однак я пішла, через міст – і раптом назустріч виходить вояка й командує: “Стій! Паспорт!” Я не мала. Гордовито кажу, що йду до церкви. А він мені знову: “Паспорт маєш?” Прикинулася, що не чую. Тоді він наблизився й каже: “Гаразд, я вас пропущу, але мусите мене поцілувати”. Добре, кажу, всього-навсього – один поцілунок. Що ж ви раніше не сказали. Ось як тільки перейду міст – то й поцілую. Пішла я, і він за мною, на другий бік. Перейшли ми. “Ну?”,- каже. “Що ну? - запитую я. – У нас так коней поганяють”. Вояк розсердився дуже, а я собі почимчикувала. Однак відразу зупиняє мене ще один вояка. Розповіла я йому, як поцілувала його товариша, то він мене й відпустив, навіть без документів, тільки сказав: “Це – неправда. Не – негарно, неправда!” Безглуздо, чи не так? – закінчила свою розповідь панна.
(Цікаво, що вояки слухали і по-дитячому посміхалися, ніяковіли. Слухали – verlegen, начебто зачаровані. Навіть не заперечили, коли панна із Слобідки назвали німців dumm (“дурненькими”).

22 травня 1918 р., середа.
Приходив граф Берхем – посольський радник у Мума. Говорив про Київ з огидою. Звик до комфорту і культурного життя у Лондоні, Парижі і Петербурзі. Берхем також проживає у готелі “Континенталь”, як і я, має дві кімнати. Форгач теж ненавидить Київ. Одна з причин – вони не знають не те що української, але й російської мови. А тут мало хто розмовляє французькою. Та й дорожнеча тут. Хоче якомога швидше втекти звідси. I оці люди – з їх настроями, хочуть створити Україну! Бідолашна Україно!
Навідався генерал-фельдмаршал Айххорн. Ви маєте страшенно багато роботи. Ні, каже, вона мене не дуже турбує. Даю можливість іншим проявити себе. (Сміється).
- Як справи в Україні? Появляються молоді люди, ситуація відносно спокійна.
Питає, що думаю про Гетьмана. Висловлюю свою думку: “Не знаю, чи матиме необхідну Thatkraft (волю до дії), щоби виконати свою місію. Але для цього тут ми, аби підтримувати”.
Розпитую про Крим. Наскільки зрозумів, Україна не отримає Крим! Питаю: Як ви підтримуєте Гетьмана, якщо роззброюєте українські військові організації. Роззброєне також українське військо, що охороняє залізничні лінії. Тут занепокоєні тим, що німці можуть не дозволити Гетьманові сформувати українську армію на основі рекруту новобранців.
Говорить, між іншим, про румунську королеву. Вона мала проблеми з нижньою щелепою і дуже дбала про себе. (Це з приводу повідомлення про те, що в Криму в німецький полон потрапили цариця-мати, Ніколай Ніколаєвич і деякі великі князі. Кажу, що доля малої Дагмари нагадує долю Шекспірових демонічних жінок.
Айххорн: Так, той самий трагізм.

О 7 годині брав участь у засіданні Академічної ради Вільного українського університету. Ректор – Iван Михайлович Ганицький. Цей університет, студентами якого зараз стають і учні 6-х класів, наступного семестру має бути вже державним.
Знайомство з професорами. Молоді люди – з усіх спеціальностей. Брат Михайла Сергійовича Грушевського. Схожий. Михайло Сергійович перебуває десь під Києвом – з розладнаними нервами.

23 травня 1918 р., четвер.
На 8 годині прийшов новий міністр закордонних справ. Для його відома, прочитав йому наступну депешу Радославова:
№1353: “Дав доручення нашому посольству у Відні та Берліні вручити вербальну ноту про те, що Болгарія не може симпатизувати передачі всієї Бессарабії Румунії. Прошу поінформувати про це Український уряд. Радославов”.
Каже: Ми готуємо ноту на останню румунську ноту. Серед нас немає одностайності. Одні ратують за більш гостру, інші – за більш енергійну. Ваша думка?
Відповідаю: Треба врахувати позицію Німеччини. Гадаю, потрібен компроміс.
Розповідаю про поточні питання, які є між нами: ратифікація миру, обмін полоненими, поштова конвенція, питання колоністів тощо. Занотував усе.
Заговорили про призначення дипломатичного представництва України в Болгарії. Оточення Гетьмана вже мало свою кандидатуру: якогось Моллова – болгарина, колишнього губернатора в Бессарабії. Української не знає.
- Дорошенко наполягатиме, щоби був українець, як я. Буде шукати.
Просить, чи не можу я когось порекомендувати. Кажу – Галаген, Ганицький. Обіцяє подумати. Стверджую, що послом неодмінно має бути українець. Обіцяє, що врахують мою думку. Як тільки матимуть кандидатуру, то представлять мені.
Каже, що дуже зрадів, коли довідався, що мене призначили представником в Києві.
Його дружина – артистка. Продовжує грати в Українському театрі.

24 травня 1918 р., п’ятниця. Св.Кирило та Мефодій
Поінформував Пешева, що український міністр освіти розпорядився про святкування Св.Кирила та Мефодія цього року і в майбутньому як загальношкільного свята. Порекомендував Пешеву привітати Василенка. Вітальну телеграму отримав. Зателефонував, а завтра передам копію (очевидно, Василенкові – прим.пер.).
В 10 годині пішов на З’їзд українських кредитних кооперативів. В 12 годині в Софійському соборі вже були люди. Непорозуміння. Пополудні, на 2.30 там мала відбутися загальнослов’янська урочиста літургія в честь Св.Кирила та Мефодія. (Маніфестації чорносотенців?).
Зателефонував Златанов. Повідомив, що Ліда здала будинок в оренду на дуже вигідних умовах, і чекає на мою згоду на переїзд до Чам-Корія (зараз - курортне містечко Боровец, в 70 км від Софії – прим.пер.). Бідолашна, ще нічого не знає про свою маму!

25 травня 1918 р., субота.
Нічого особливого.

26 травня 1918 р., неділя.
Був у Мума (якось залишив у мене свою візитну картку) – Palace Hotel.
Хотім з’ясувати, чи є ймовірність переформування уряду відповідно до вимог поміркованих соціалістичних партій (соціал-федералістів, соціалістів-самостійників і партії соціалістів за підтримки українських соціал-революціонерів і соціал-демократів).
- Zu spat! Гетьман запрошував їх. Чому тоді не пристали?
(Зараз якраз укладаються торгові та інші контракти з Україною). Ось коли з цим буде завершено, то можна буде й погодитися на якісь інші міністерські комбінації.
Українці стверджують, що в країні є анархія. Це занадто. Зрозуміло, коли в села направляються патрулі з 5-6 осіб – але якщо вояків значно більше, то селяни самі все здають. Українські селяни – люди добродушні.
Сьогодні ввечері Гетьман вперше піде до Айххорна на вечерю. А вчора німецькі та українські власті арештували грецького та іспанського консулів (Гріпарі і Васіліаді).
Мум спокійно вживає фразу: Країна так довго була окупована.
Відкриття III Всеукраїнського кооперативного з’їзду.
Боротьба за український центр – Київ. Протистояння великоросів та українців. Співають український гімн. Українці ледь не побили великоруських депутатів, які говорять про залежність України від Великоросії.

27 травня 1918 р., понеділок.
Нічого особливого. Обідав з Мумом, Тилем, Вайдеманов в готелі “Континенталь”. Банальні розмови.

28 травня 1918 р., вівторок.
В полудень зустрівся з д-р Lederer з “Berliner Tagblatt” в готелі “Континенталь”. Він побував у Криму. Песиміст щодо українського питання.
- Де вона, Україна?- каже.- Я розмовляв із селянами, робітниками, всі тягнуться до Росії. Навіщо штучно створювати Україну? Що ми з цього будемо мати? Хіба нам не зручніше добиватися іншої мети – єдина Росія? Навіщо нам ця роль визволительки народів?
З вами я був на відкритті Українського клубу. Бачив багато людей. Це була інтелігенція України. I це все?
Кажу йому, що, оскільки не знає ні української, ні російської, то не може безпосередньо спілкуватися з людьми. Погляньте, які настрої в Спілці кооперативів. (Шкода. Це – політика ліберальних кіл: від nationalis до Basse. Це – політика Kuhlmann, очевидно. Ці люди не хочуть України. Українці їм були потрібні для укладання Брест-Литовського миру. Der Mohr hat 5 Pfexckt getham, Mohr kann gehen. З цією метою, напевно, й розпускають українські військові організації. (Для цього раніше розпустили й Думу). Гетьман повністю в їх руках. Що з цього питання думає Австрія? Хто зна. Бідолашна Україна. З тобою граються).

29 травня 1918 р., середа.
Прийшло запрошення від фельдмаршала Айххорна. Завтра ввечері о 8 годині, офіцерське казіно, “Єкатеринінська”, 9.
Нічого особливого.

30 травня 1918 р., четвер.
О 8 годині у Айххорна. На вечерю прийшло майже 20 німецьких офіцерів, були австрійський посол Форгач та я. У великому салоні Бродського – окремі столи (портрет Бісмарка роботи Ленбаха). Айххорн зустрічає мене радісною вісткою про те, що Соясон і Реймс здалися. Всі вітають. За столом я – ліворуч Айххорна. Розмовляємо переважно про Україну. Напередодні Айххорн плив Дніпром царською яхтою до Мозиря. Iнспекція німецьких військ. Роздав кілька залізних хрестів. З цього приводу розповідає про агітацію поляків. Хитрі! Перед Мозиром є польський замок, чудово прикрашений гірляндами і надписом “Willkommen!” (Гостинно просимо!). На березі – власник, його сім’я, дівчина у рожевій сукні, гарна. Думали, що я попадуся в їх капкан. Викрутився. Згадав історію Наполеона у Варшаві з польками. “Ja, die Walewska”. (Так, Валевська!).
Дізнаюся, що Айххорн є внуком Шелінга (його мати – дочка Шелінга, а батько - з роду орієнталіста та історика). Літературний історик Айххорн.
Мова зайшла про Українську автокефальну церкву. Треба допомогти її створити, кажу. “Так, це треба зробити”, - відповідає Айххорн. Встряває Форгач: “Цю справу треба доручити панові Шишманову. Він – почесний українець. Його тесть є одним з великих українців, а сам Шишманов - колишній міністр культури в Софії”. Наміри усіх серйозні: Церковно Україна повинна відокремитися від Росії. Кажу, що поговорю з міністерством віросповідань тощо. На думку Зенковського, це питання має для України фундаментальне національне значення. Один з офіцерів звертає увагу Айххорна і Гренера на те, що болгарська незалежна церква представляє болгарську незалежну державу. За столом праворуч від мене сидів албанський князь (князь Wied). Форгач проти унії. Так, щодо унії він є скептиком, каже: “Якби вона діяла уже років з 20, то зараз втрималася б, а за цих обставин – немає сенсу”.

31 травня 1918 р., п’ятниця.
От 11 годині прийшов Ганицький – мій кандидат на посаду повноважного міністра в Софії. Ганицький є заступником голови Українського клубу. Розповідає, що в день відкриття Українського клубу мав серйозну сварку з військовим міністром Максимовим, який чомусь з’явився у клубі (інших міністрів не було, бо їх не запросили). Максимов почав було лаятися з генералом Пилькевичем. Ганицький втрутився. Слово за слово, Максимов обізвав його “нахабою”. Ганицький попросив його негайно покинути зібрання. Потім начебто помирилися, але, очевидно, Максимов розповів про скандал урядовцям. Мовляв, Ганицький подейкував, що протягом наступного тижня-двох від міністрів й сліду не зостанеться, та й гетьман “полетить” з усіма разом. Ганицький визнає, що справді говорив про міністрів, що довго не протримаються, але про гетьмана нічого не казав, бо з ним бачився уже двічі і його перебування тут не суперечить програмі соціал-федералістів (Ганицький каже, що диктатуру треба було впроваджувати ще раніше). Виходить, що Максимов збрехав: Козак і монархіст! “Сам признався, що є монархістом”. Розпочалося слідство. Військовий міністр вимагав від генерала Пилькевича письмових пояснень. Останній розповів все так, як воно сталося насправді. Ганицький підозрює, що все це може зашкодити його стосункам з гетьманом. Так що його кандидатуру надряд чи затвердять. (Сказав, що завтра піде до Дорошенка і все з’ясує).
Сьогодні іменини Царя (болгарського – прим.пер.). Відправив телеграму.
Від Лідочки ще немає жодної вістки. Сердешна моя дружинонька! Що там в Софії?
N.B. Зора, який вранці був у мене, вважає Ганицького кар’єристом, але схвалює мій вибір.
Навідався Борис Александрович Чемерзін – колишній віце-консул в Софії. Торік померла його дружина. Був начальником IV відділення міністерства закордонних справ (курував Далекий Схід). Підтримує більшовиків. Пішов у відставку разом з рештою чиновників міністерства.
Буквально голодує. Змушений був розчищати сніг і колоти дрова, щоби зароботи собі на хліб. Наразі знайшов якусь роботу у приватному банку в Харкові.

1 червня 1918 р., субота.
О 12 годині представив Дорошенкові Нейкова. Коли залишилися наодинці, він повідомив, що кандидатура Ганицького на софійську посаду не пройшла заради інциденту з Максимовим. “Да помилуйте! Он сказал, что правительство и Гетьман скоро будут отстранены!” (Отож, Максимов збрехав). Кажу йому, що все було не так. Залишається кандидатура колишнього полтавського губернатора Моллова. Наполягаю, що для нас дуже важливо, аби був українець, знав українську мову і був без “минулого”. (Моллов служив царському режиму). Питаю Дорошенка, чи знайомий з біографією Моллова? Дещо, каже, знаю, був полтавським поміщиком, кілька разів їздив до Болгарії, знався з Царем (болгарським – прим.пер.), мав нагоду спілкуватися з ним тощо.
Кажу, що не маю права втручатися у їх вибір, однак раджу направити якогось свідомого українця.
- А яка ваша думка про Славінського – редактора “Вестника Европы”?
- Особисто знайомий з ним ще з часів, коли він співпрацював з Лесею Українкою (разом переклали “Buch der Lieder” Гейне). Знаю його і як редактора “Вестника Европы”. Нічого проти не маю.
- У такому випадку вчинимо так: Моллова направимо до Царграда, а Славінського – до Софії. Однак попрошу в Софію це ще не повідомляти.
Питаю, що він думає про автокефалію Української церкви?
- Всецело за.
Розповідаю йому про мою розмову з Айххорном і Форгачем і наполягаю на зустрічі з міністром віросповідань Зенковським. (Дав мені його адресу).
Дорошенко запрошує на обід наступного понеділка о 4 годині. Його дружина – актриса. Продовжує грати.
В трьох міністерствах – землеробства, праці і закордонних справ, чиновники оголосили страйк. Уряд діє радикально – звільнює страйкарів.

2 червня 1918 р., неділя.
Ввечері о 7 годині – лекція в Університеті, харківський професор Шмід читає лекцію про основні стилі у мистецтві.
Сьогодні Німеччина і Австрія офіційно визнали гетьмана. Грамоти однакового змісту: Його Високоповажність генерал Скоропадський – Гетьман, українець. Текст сухий, майже образливий.

3 червня 1918 р., понеділок.
Обід у міністра закордонних справ Дорошенка. Його дружина – артистка в Українському театрі. Подейкують, що дуже талановита. Скромне, але охайне помешкання. Говорили переважно про кандидатуру на посаду українського повноважного міністра в Болгарії. Є дві: 1) Моллов – болгарин, полтавський поміщик, колишній царський губернатор (!), української мови не знає; 2) Славінський – приятель Лесі Українки, редактор “Вестника Европы”, перекладач Гейне тощо, відмінний українець.
Дорошенко підтримує Славінського. Гетьман також не був у захваті від Моллова. Кандидатуру останнього підтримував переважно Лизогуб, міністр внутрішніх справ. Моллов не подобався передовсім тому, що не знає української і служив режимові, коли було злочином називати себе українцем (“мазепинці”!). Вирішили, що треба прислухатися до думки уряду в Софії. На Дорошенка посилатися не буду. (Сьогодні відправлю телеграму).
Вчора сюди з Одеси прибув генерал Кацаров. Відрядили купувати коней. Представив його Муму. Відповідно до Берлінського протоколу, наше воєнне міністерство мусить узгодити це з німцями і австрійцями.

4 червня 1918 р., вівторок.
Представив Гетьманові Нейкова (о 3 годині пополудні). Прийняв нас у своєму кабінеті. Розмовляємо французькою. Особливий інтерес виявляє до автокефалії церкви. Хоче знати, як в Болгарії. Обіцяє запросити коли-небудь ввечері, щоби обговорити це питання. Кажу, що автокефальна церква є запорукою політичної розбудови України. (Хтось йому, напевно, сказав, що я цікавився церковним питання. Форгач? Айххорн?).
Хоче заснувати Академію наук (Akademie des sciences з освіти), яка б займалася переважно мовою і наблизила її до Шевченкової мови – усунала полонізми, або “galicisine”!).
Більше уваги треба приділяти пресі. Бюро з питань преси має бути при міністерстві внутрішніх справ. Хвалить Донцова – є реальним політиком. Рекомендую розпочати видавати німецьку газету. Погоджується.
- Все має йти pas a pas. Наразі уряд вирішив створити умови, щоби кожен селянин купив 25 десятин землі, але не більше. Однак влада не буде примушувати великих землевласників продавати землю.
- А якщо не захочуть продати? – запитую.
- Захочуть, - відповідає Гетьман. - Одні – зі страху, інші – бо їх маєтки розорили. Понад 40% великої приватної власності має перейти в руки селян. А вже потому розширимо нашу аграрну реформу.
Вчора чи позавчора у нього були владики. Умовив їх скликати всеукраїнський духовний собор. Це вже добре.
Нейков поїхав до Одеси, а звідтіля – до Браїли, де його сім’я. З ним відбув і генерал Кацаров.

5 червня 1918 р., середа.
У д-ра Донцова. Говоримо про обмін між виданнями української та болгарської телеграфної агенції і обмін газетами. Обіцяє зустрітися з міністром. Наразі не мають безпосереднього обміну навіть з Австрією і Німеччиною. Всі повідомлення цензурують німецькі власті тут. Є рішення видавати в Києві німецьку газету. Питає мене, це видання має бути офіційним чи приватним?
Прийшов до міністра юстиції Чубинського. Його нема. Зустрівся з його помічником сенатором Завадським. В коридорі побачив Шелухана – голову української делегації на мирних переговорах з Росією (з Хрістіаном Раковським). У відчаї. Росіяни зволікають. Терпець треба мати великий.
У міністра віросповідань Зенковського. Професор з філософії, учень Челпанова, голова Релігійного філософського товариства з питань автокефалії української церкви. Треба йти повільно, крок за кроком. Наразі добре, що єпископи погодилися обрати синод – український, відокремлений від російського. Автокефалія потім прийде сама.
Зенковський – порівняно молода людина, справив на мене добре враження. Тактичний, розумний, психолог.
Пополудні - у Форгача. Мене цікавить доставка коней (генерал Кацаров). Обіцяє направити телеграму в міністерство. Говоримо про визнання Гетьмана.
- Чи не надто сухо?
- Він наполіг, щоби ми визнали його таким, мовляв, це зміцнить мої (гетьмана – прим.пер) позиції. На який час? Допоки більшовики будуть економічно стабілізовуватися (кілька років), Україна матиме час консолідуватися. Але як? Якщо в Москві при владі законний уряд, небезпека для України перетворитися в російський протекторат є реальною. Україна може розраховувати на незначну автономію, але про незалежність годі й думати. Гаразд, побачимо, як воно буде далі. Однак, якщо це звертання (високоповажність) йому подобається, ми будемо поважати цей титул. В листах до нього вони звертаються “високоповажність”. А як же інакше?
- А чи ви могли обійтися без цього звертання?
- Ні. Титул є важливою рисою правителя. Він дуже хотів називати його Екселенц, проте Мум звертався просто – генерал Скоропадський. Але Гетьманові це не подобалося.
Форгач казав Гетьманові порадитися зі мною з питання автокефалії, бо я був lange unterricht und Kulturminister (?).
Ввечері і Зори зустрів Петлюру. (Там був і Галаган – колишній повноважний міністр при уряді Румунії). Високий, років 37-38. Мужнє, сухе, брите обличчя. Брюнет із синіми очима. Погляд – енергійний. Кілька поламаних зубів справа. Семінарист з Полтави. Каже, що вчився з болгарами. Вони навчили його трохи болгарської. Читає болгарські газети. Був військовим комісаром у добу Керенського. Цей неврастенік (Керенський – прим.пер.) піднявся на народній хвилі. Оп’янілий, слабкий. “Мне жалко было на него смотреть” (наприкінці),- сказав Петлюра. Виглядав (Керенський – прим.пер.) втомленим. Був морфіністом. (Керенський) часто зустрічався з ним з українського питання.
Про попередній уряд. Дітлахи, брак досвіду. Вони не були реальними політиками. Найбільша вина лягає на старого Грушевського. Останній вважав, що через Україну Європа має відродитися. Грушевський – метушливий старик, він не є політиком. “Батько!” Оп’яніння.
- Гетьман - людина не розумна, але хитра і злопам’ятна, - стверджує Петлюра.- Він був моїм підлеглим. Дуже добре його знаю. Зараз прагне створити військову касту, козацтво із синів селян-власників та поміщиків. Але це йому особливо не допоможе.
(Петлюра) припускає, що здатний (гетьман – прим.пер.) продатися кому-небудь. Німців ненавидить, є антантистом. Його натхненником є його генеральний писар поручик Остраниця.
Про Поршу Петлюра каже, що етично це брудна людина. Має добре враження про Сидоренка – колишнього міністра пошти і телеграфу, Мацієвича – агронома, міністра (?); Мартоса – нині голова Спілки українських кооперативів.
Петлюра є головою Всеукраїнської земської спілки. Його лист до Мума, мені направив копію.

6 червня 1918 р.
О 9.30 ранку – страшенний вибух на Печерську. Подумав, що обстрілюють місто. Виникла паніка. Потім з’ясувалося, що горять артилерійські склади біля арсеналу. Гадаю, жерт має бути багато. Причини, на думку Мума (телефонував йому), не є політичними. Збіг обставин. Підпалилися ракети. На Хрещатику усі великі вітрини повилітали. В “Континенталі” вікна також порозбивалися (в моїй кімнаті розбилося скло вікон, дверей на балконі, в канцелярії). Власті боялися, що можуть спалахнути гранати з отруйним газом. Про всяк випадок пані Райчева передала мені дві маски. Хто зна, як будемо спати цієї ночі? Там є і склади з піроксиліном.
Єдина радісна вістка цього дня – телеграма від Златанова: вдома все гаразд. Але чи мені кажуть правду?
Є дві кандидатури на посаду українського повноважного міністра в Болгарії: Славінський – товариш Лесі, редактор “Вестника Европы”, перекладач Гейне, та Моллов - колишній помічник міністра внутрішніх справ за царських часів, полтавський губернатор тощо. Ось яку депешу про Моллова направив мені з Одеси Нейков: “Цей Моллов немає нічого спільного із софійським Молловим. Ваш Моллов родом із Слівена (Південно-Східна Болгарія – прим.пер.), там народився, 11-річним переселився до Росії і виховувався у російського полковника. Одружився із заможною росіянкою. Зав’язав тісні стосунки з тогочасною владою, приблизився до царського режиму та реакції. В Одесі був прокурором Судової палати. Потім став губернатором в Полтаві, а відтак – помічником міністра внутрішніх справ. Знає болгарську, але з 1913 р. ненавидить офіційну Болгарію і вороже ставиться до її нинішньої політики. Має брата в Болгарії – лікар і офіцер. Зрозуміло, що нічого українського в нього немає”.
Ось тобі і кандидатура Лизогуба! Аж соромно. Якщо губернатори, яких він призначає, все такі типи – співчуваю Україні.

7 червня 1918 р., п’ятниця.
Сьогоднішні газети пишуть про страшну катастрофу в Печерському кварталі (біля Звіринця). Майже 500 загинуло і поранено – переважно бідні люди. Повідомив до Софію. Причини ще не з’ясували. На думку Мума, йдеться про випадкові причини, а не політичні. Поширюються усілякі, найбезглуздіші, плітки. Сьогодні в місті спокійніше. Ще є небезпека пожежі на піроксилінових складах на Лисій Горі.
Отримав депешу від Радославова. Маю вручити Гетьманові таку саму вірчу грамоту, яку вручив і Мум.

8 червня 1918 р., субота.
Радився з Мумом про зміст вірчої грамоти, яку маю вручити Гетьманові. Визнає, що їх грамота була надзвичайно сухою. Треба уважно ознайомитися з австрійською. Союз між Болгарією і Україною буде міцнішим, якщо покликатися й на родинні зв’язки.
Кажу, що ще пораджуся щодо тексту грамоти. Звернув увагу, що гетьман не любить титул генерал. Може закреслити. А залишити екселенц. Гетьман називає себе “ясновельможним”.
- Так, більш вищий титул ми йому не дамо. Тим паче, що його посада ще не є досить стабільною.
Об 11 годині - у Дорошенка. Повідомляю про депешу. Зрадів. Йому дуже хочеться, щоби я звернувся до Гетьмана “ясновельможний”. Кажу, що маю доручення вручити таку саму грамоту, як барон Мум. Домовляємося, що текст буде болгарською і говорити я буду по-болгарськи. Гетьман відповість мені українською.
Кандидатуру Моллова зняли, слава Богові. Цим розв’язали мені руки. Але, на превеликий жаль, Славінський відмовився. Маю ще дві кандидатури: Шульга з Одеси і Міхновський – адвокат з Харкова, великий націоналіст – українець, видавав газету. Проте Гетьман хоче залучити його до свого кабінету, бо - статечний, знає французьку і “вміє носити фрак”. Дані про Шульгу маю зібрати сам в Одесі. Направив телеграму полковникові Хітрову.

9 червня 1918 р., неділя.
Сьогодні в Українському клубі відкрився з’їзд українських художників. На нього мене запросив професор Павлуцький. Не пішов, бо обіцяв бути в театрі на концерті нового змішаного українського хору. Хор прекрасний. Виконував лишень козпозиції Стеценка. Познайомився з Олесем – найталановитішим сучасним ліріком України. Був він ветеринарним лікарем, родом з Харкова. В Болгарії мав приятеля – Каравелова, молодого поета, вже помер. Я дуже здивувався, коли Олесь почав декламувати вірш Каравелова болгарською! Відтак прочитав “Жив той е, жив е” Ботева (“Він живий, живий”, Хрісто Ботев – відомий болгарський поет-революціонер середини ХIХ ст. – прим.пер.). Прочитав і дещо Вазова (Iван Вазов – письменник, поет, патріарх болгарської літератури – при.пер.). Хоче, щоби я дав йому болгарські народні і художні пісні для перекладу українською.
О 3.30 - у Мума. Сьогодні прийшла телеграма від Радославова, в якій він просить перевірити чутки про заборону німецького окупаційного військового управління експортувати з України до Болгарії будь-які товари. Мум категорично спростував їх. Стало йому неприємно, що Радославов підозрює військові власті у некоректності.
Навідався новий перший секретар Форгача – Furst Furstenberg (готель “Континенталь, №54). Був у Стокгольмі. Передає мені вітання від Грекова. Подейкують, що під Ольвіополем (з 1920 р. - м.Первомайськ Миколаївської обл. – прим.пер.) спалахнули сутички між німецькими військами і українськими селянами. Оточили цілий ескадрон. Сьогодні Айххорн мав їхати до Одеси. Однак Гренер переконав його не робити цього. Варто почекати, допоки заворушення уздовж залізниці не вщухнуть. Мета повстання селян була перерізати залізничне сполучення між Австрією і Україною.

10 червня 1918 р., понеділок.
З Одеси прибули лейтенант Михайлов і Болгаров. Михайлов ще за більшовиків на гідроплані перелетів з Варни до Одеси. Упав в море. Кілька годин був у воді. Справляє добре враження – енергійний, розумний хлопець. План: тут зустрітися з Раковським і переконати його, щоби решта кораблів російського флоту, що зараз тиняються Чорним морем, здалися Болгарії!
Розповідає про всілякі закупівельні комісії в Одесі. Багато торговців спекулює товарами, які закупили на державні кошти. Перепродають і на цього заробляють. Каже, з якими труднощами вдалося відправити до Варни пароплав “Борис” з товарами (контрабандою).
Від Радославова надійшла телеграма. Наполягає, щоби я нагадав союзним послам про поставки нам хліба, бо у противному разі “на фронті станеться катастрофа”. Зателефонував до Мума. Запросив завтра о 10 годині бути у нього. Напевно, розмова буде серйозною.

11 червня 1918 р., вівторок.
О 10 годині ознайомив Мума і Форгача з тривожною телеграмою Радославова. Радять звернутися до уряду у Берліні та Відні. Тут, в Києві, закупівельне бюро не може нічого вчинити, окрім дотримання договорів і певних квот. Втішили. Відразу направив телеграму Радославову, щоби звернувся до Буріяна і Кюльмана.
О 1 годині - у Дорошенко. Зачитав текст грамоти, яку завтра маю вручити Гетьманові про визнання його уряду Болгарiєю.
О 2 годині – панахида в церкві Александрівської лікарні. Присутні Гетьман, Айххорн, Гренер, Мум, Форгач, Лизогуб, Дорошенко та інші.
Десь о 3.30 повернуся. Незабаром навідався Гетьман разом сі своїм офіцерським почетом (готель “Континенталь”, 50). Він запалив цигарку з тих, що мені привіз капітан Михайлов з Одеси. Дуже сподобалися. Каже, що не хоче жити в царському палаці, бо там більшовики розстріляли багато офіцерів.
- Я трохи забобонний. Мій почет лишень з українців.
Розповідає своєму почету про Драгоманова. Питає про Ліду, коли приїде? Прошу його потурбуватися, щоби нам знайшли приміщення для посольства. Обіцяє.

12 червня 1918 р., середа.
Об 11 годині мене прийняв Гетьман відповідно до церемоніалу. (Караул, сановники на сходах, урочиста зустріч тощо). Царські замашки. В іншому величезному залі – ще одна почесна варта. Саме тут я вручив Гетьману грамоту, за якою наш уряд визнає його уряд. Відповідно, визнаємо й самого Гетьмана:
“Пану Гетьману Павлу Скоропадському.
На виконання отриманого наказу маю честь, Пане Гетьмане, найпокірніше повідомити Вам, що мій високий уряд уповноважив мене вступити у службові зносини з нинішнім українським урядом. Принагідно, Пане Гетьмане, висловлюю Вам свою найщирішу повагу
Д-р Iв.Шишманов”
Текст надзвичайно сухий, але це – копія грамоти Мума, Форгача. Таким було розпорядження Софії. Трохи більше сердечності вклав у своє слово.
Моя промова при врученні грамоти:
“Пане Гетьмане всієї України!
Маю честь передати Вам, пане Гетьмане, грамоту, за якою мій високий уряд уповноважив мене вступити у службові зносини з Вашим урядом. Сподіваюся, що матиму змогу скористатися своїм довгорічним вивченням Вашої країни, її блискучого минулого, її поступового розвитку і її феноменального відродження, що навіває так багато аналогій з нашим (Відродженням – припадає на ХIХ ст., прим.пер.), щоби створити тісні тривалі інтимні стосунки між Болгарією і дорогою, рідною нам вільною, незалежною Україною”.
За згодою міністерства закордонних справ і самого Гетьмана грамоту було викладено болгарською, своє слово я також вимовив болгарською. Гетьман відповів українською. Щиро подякував за визнання.
Нас відразу сфотографували. Це - трюк Гетьмана. З усіма, хто його відвідує у серйозних справах, він фотографується. Щоби згодом не заперечували, що мали з ним зносини. У сусідньому залі, куди ми з ним перейшли після церемонії, він розповів мені, як у нього кілька днів тому був Петлюра. Гуляли садом. Раптом з’явився фотограф і почав фотографувати Петлюру з Гетьманом. Петлюра як побіг – як дітько від ладану!
Гетьман подарував мені цигарки. “Не такі добрі, як ваші, але що зробиш – кращих немає”,- сказав він. Цікавиться, як ми вирощуємо такий прекрасний тютюн. Розповів. (Треба подарувати йому кілька пачок). Питає, чи правда, що Туреччина оголосила війну Болгарії? Хтось йому казав, що відносини між Болгарією і Туреччиною були дуже напруженими. (Тут є люди, які намагаються представити ситуацію в Болгарії ненадійною. Днів десять тому поширилися чутки, що французи і греки прорвали македонський фронт і захопили Софію і Адріанополь).
- Якби зараз мали своє військо, неодмінно допомогли б болгарам. Я тільки його створюю.
- Рекрутське військо?
- Ні, із синів хліборобів. Козацьке військо (класове військо!!!). Незабаром матиму 8-9 тис., а наступного року – 200 тис.
Очевидно, сумнівається у загальній військовій повинності.
Принагідно даю йому кілька порад щодо ставлення до власного народу: національні засади і демократизм. Не треба бути мстивим. Часто треба прощати. Має усвідомити (все треба прощати). Що сказав Кароль румунський (король Румунії – прим.пер.). Як страждав наш цар. Терпець і терпець – розумна енергія. Про автокефалію церкви. Боїться, що може мати значні труднощі. Дорошенко, який брав участь і в церемонії вручення моїх вірчих грамот, натякує на якихось єпископів, добрих україїнців, серед них згадує Алексія.
- Так, але я хочу зовсім чистих людей (Алексій начебто був причетний до распутіновщини). Четверо українців – цього мені замало.
Зайшла мова про повноважного міністра в Софії. Кажу, що хочу насамперед справжнього, щирого (“щирий” написано українською – прим.пер.) українця, який знає українську мову, володіє іноземними мовами. Кандидатуру болгарина Моллова зумів усунути.
Гетьман звертається до Дорошенка:
- Знайдіть якусь підходящу особу. Порадьтеся с паном послом.
Отримав телеграму, що уряд (Болгарії – прим.пер.) надає 20 тис. левів допомоги жертвам нещодавнього вибуху у Києві.
Болгаров розповідає мені про закупівельні комісії в Одесі. Багато торговців-євреїв, перевдягнених у форму ординарців, безцеремонно спекулюють. Дехто з них (приміром, Шаулов) мешкає разом з полковниками в одній кімнаті (полковник Лілов). Очевидно, діляться прибутком з начальниками комісій. I Хітров спекулював. Огидно, що аж блювати хочеться. Уряд знає про це, але закриває очі. Скандал. Треба поїхати туди. Добре, що офіційно нічого не знаю.
Читаю “Рабочую жизнь” (Київ, 12 червня): “Социал-демокатическая фракция постановила, чтобы Шейдеман после избрания (вице-председателем Рейхстага) исполнял все связанные с должностью вице-президента обязанности, в том числе и придворные”.

13 червня 1918 р., четвер. Вознесіння Христове.
Ввечері – лекція в Університеті про архітектуру Києва (зі з’їзду Українських художників).

14 червня 1918 р., п’ятниця.
Уряд затвердив кандидатуру Славінського (направив телеграму Радославову).
Велика пожежа на Подолі, а в Купечеському саду – концерт! (“Руслан і Людмила” Глінки). Страшна картина (10 година вечора). Горить кілька кварталів. На щастя, вітер дмухає в бік Дніпра. Чутки, що це більшовики підпалили Подол. Знову найзубожіліші постраждають. Яка напасть! Нещодавно – вибух, а сьогодні – катастрофічна пожежа. Що з цього приводу думає Гетьман, він же забобонний? (Сам говорив мені про це після аудієнції, мовляв, не хочу жити у царському палаці, бо там (всередині і у саду) більшовики розстріляли офіцерів).
Від Лідочки ще не маю ніяких вістей. Боже, що трапилося в Софії?

15 червня 1918 р., субота.
Десь об 11.30 прийшов міністр закордонних справ. Сказав йому, що мій уряд затвердив кандидатуру Славінського на посаду українського повноважного міністра в Болгарії.
Однак Дорошенко просить надати агреман (попередня згода на прийняття певної особи як глави дипломатичного представництва – прим.пер.) Олександру Шульгіну, бо Славінського, ймовірно, він призначать Товаришем міністра у своєму міністерстві. Обіцяє направити Шульгіна до мене пополудні. Кандидатура Моллова не пройшла на будь-яку вакантну службу. Дружина Дорошенка запрошує мене на прогулянку автомобілем поза місто. Міністр поспішає. Дуже занятий. Ввечері буде у Айххорна.
О 3.30 навідався Шульгін – 30-35 років. Симпатичний, щирий українець (“щирий” написано українською – прим.пер.), колишній приват-доцент по історії Петербургського університету, учень Карєєва – першого міністра (раніше – комісара) закордонних справ України. При ньому проходили переговори з Брест-Литовського миру. Приніс одну свою книгу – “Політика” (зібрані статті). Був федералістом, нині – самостійник. З бажанням їде до Болгарії (одружений, має 3-річну дитину). Має прийти ще, бо обіцяю надати йому деякі відомості про Болгарію.
Сьогодні до Києва прибув полковник Ангелов як самостійний (?) делегат Дирекції продовольства.
Пізно ввечері отримав лаконічного листа від фон Гревеніца:
“Фон Греневіц – віце-президент Української ради продуктів харчування, Київ, 15 червня 1918 р.
Ваша Високоповажність!
Маю честь повідомити, що, на жаль, Німецьке верховне військове командування не може виконати обіцяну доставку пшениці. Фон Греневіц”.

16 червня 1918 р., неділя.
По телефону цікавлюся у Мума, чи має він копію цього листа і чи йому відомо, чому Верховне військове командування наразі не може надати нам зерна? Відповідає: Мене ніхто не інформував. Треба звернутися до Гренера. Через певний час каже, що направляє офіцера за листом Гревеніца. (Між іншим, пан Гревеніц дуже знервований. Форма спілкування, яку він обрав, мені не подобається. Передайте листа офіцерові). Прийшов офіцер. Даю йому листа. Де ж обіцяні 1000 т? Зовсім неждано навідався Дончо Iванов і на вухо мені каже, що у канцелярії чекає… Мілюков!!! (Заборонив говорити про це кому-небудь, бо тут він під чужим прізвищем). Йду до канцелярії.
Павел Ніколаєвич! Бритий. Посивів, але не змінився. Приїхав з Ростова-на-Дону, де досі переховувався. Сюди його запросили тутешні друзі, бо мають ухвалити важливе рішення: орієнтація на Німеччину. “Я – реаліст,- каже.- Iншого порятунку немає. Скоро покину своє підпілля. Тоді й дізнаються, що я тут”. З німцями контактів ще немає. Мою адресу йому дав Василенко. Розповідає про більшовицьке страхіття. Раковський продався німцям. Тому є достатньо доказів. Те саме стверджував і Братіяну.
“Про вас також подейкували, що продалися євреям, англійцям, американцям та іншим”.
“Це загальний Bauer психоз підозрювати всіх у зраді і шпигунстві”.
“Ваше ставлення до Болгарії?”
“Что ж, Ваша политика оказалась оправданной. Могло быть, понятно, и по-другому. Я остаюсь болгарофилом”.
“Чому ж ви не наполягли, щоби ваші союзники дали нам Македонію?”
“Робив усе, але мене не хотіли чути. Не хотіли образити Сербію. А ви помилилися, коли захотіли йти на Царград” (йдеться про Балканську війну 1912 р.- прим.пер.).
“Ще трохи, і місто було б наше. Вы ведь тоже хотели владеть им, почему бы и нам не помечтать о том же”.
У своєму ростовському підпіллі написав (Мілюков – прим.пер.) перший том російської революції.
“Бачте, і з цього витягнув користь”.
Наразі не знає, що сталося з його поверхом в будинку в Петербурзі і з дачею у Фінляндії. Бібліотеку, напевно, пограбували. Анна Сергеєвна і Ніколай з дружиною (Плісецькою) живуть у Полтаві чи під Полтавою (маєток Плісецької – українки).
Питаю, а що з його будинком в Софії? Кажу, що його можна вигідно продати.
“Ну, что ж, нужно продать”. (Очевидно, буде змушений продати).
О 12.30 навідався барон Штейнгель – його щойно призначили українським послом в Берліні. Красень, високий, років 40-42. Бліде обличчя, довгаста борода, як у патріарха. Tres correcte. Його батько – остзеец, але сам барон німецьку знає погано, французьку також, хоча у дитинстві мав гувернантку-французку. Займається ентомологією (і звагалі – зологією). Університет не закінчив – був приватним учнем якогось російського ентомолога. На замовлення Академії описав кілька метеликів.
- Як бачите, досі не мав нічого спільного з дипломатією. З вами я відвертий. (Розповідає про Крим. Його треба втримати. Він потрібен Україні).
Штейнгель з тих українців, які лишень трохи балакають українською мовою (“балакають” написано українською – прим.пер.).
- Дозвольте мені розмовляти з вами російською, а не ламати язика кількома елементарними фразами (українською – прим.пер.).
Раджу йому налагодити близькі стосунки з болгарським посольством (у Берліні – прим.пер.). Просить дати кілька книг про Болгарію. Живе у “Кріпосному провулку”, №4.
Обідав у “Granh Hotel”. Там був і граф Форгач зі своїм почетом. Їздили до Одеси.
- Що нового?
- Нічого особливого. Щось кепсько йдуть наші українські авантюри.
Завтра Мум на кілька днів їде до Берліна. Форгач вважає, що його викликають для участі в дискусії з українського питання в Рейхстазі.
Вечоринка в Українському клубі. Апофеоз Олеся. Він там. Овації до стелі.

17 червня 1918 р., понеділок.
Мум поїхав до Берліна разом з Гренером.
В Одесі - велика пожежа (друга протягом тижня). Очевидно, хтось навмисне підпалив. Прийшла телеграма від Златанова: вдома все гаразд, всі здорові. Слава Богові!

19 червня 1918 р., середа.
Через Дорошенка передав (Лизогубові) 3000 рублів жертвам катастрофи. Розмова із Шульгіним і Штейнгелем - в міністерстві закордонних справ. Приходив Дебагорій – Мокрієвич. Я передав гетьману цигарки.
Криза триває. Цар (йдеться про болгарського монарха – прим.пер.) радився з Вачевим, Гешовим і Маліновим. Причина: Бухарестський договір викликає обурення. Треба вирішувати питання Добруджи (за згаданим договором до Румунії відійшла значна територія Болгарії - Південна Добруджа – прим.пер).

20 червня 1918 р., четвер.
Навідувався Липинський – український повноважний міністр у Відні.
Криза ще продовжується.

21 червня 1918 р., п’ятниця.
Сьогодні виповнюється 23 роки з дня смерті Драгоманова.
Обідав у Зори.
Пополудні, коло 6 прийшов Липинський. Симпатичний, років 36. Ще міністром не став (Quei mirakle) (Яке диво). Відомий своїми працями про ополячену українську аристократію. Не є соціалістом. (Un second miracle) (Друге диво). Розуміємося добре. Хвилюється за свою посаду. Моторошно. Не є дипломатом. Буду рекомендувати його Тошеву.
Нарешті прибув перший кур’єр, якийсь Шишков (з Відня, Лемберга). Є лист від Лідочки. Пише, що мужньо зустріла вістку про смерть матері. Слава Богові!
Отримав дві телеграми від Радославова: 1) надають агреман Шульгіну; 2) Цар доручає передати співчуття Гетьманові з приводу катастрофи біля Звіринця.

22 червня 1918 р., субота.
З відпустки з’явився Нейков. В Браїлі дізнався про тривожні болгарські справи. В деяких містах спалахнули бунти, розхитався фронт, хоча й не скрізь. Те саме каже й кур’єр: у Пловдіві жінки хотіли лінчувати градоначальника, а в Софії перед Дирекцією продовольства прошли демонстрації, у Стара-Загорі натовп спалив гімназію!
(Д-р Н.) Генадієва звільнили з тюрми. А разом з ним й інших: Конова, Юртова.
Навідався Форгач. Цікавиться церковним питанням. Справа не йде так, як йому хочеться. Церковний собор, попри волю уряду, визнав Київським єпископом Харківського Антонія.
Щовечора Форгач гостює у польської аристократії. Там почуває себе добре. Рекомендую йому Рудницького.
- Ja, das Werk ist sehr tendenzios. Da ist Smolks viel obiektiver (!!) (Da liegt Hundbeg…).
Про Гетьмана висловлюється із зневажливим співчуттям.
Я отримав квиток “Почесного члена Всеукраїнського православного церковного собору”.
Кур’єр відбув з листом до Царя, престолонаслідника, Добровіча, до міністерство закордонних справ і до Лідочки.
Навідувався Галип – начальник відділу балканських справ міністерства закордонних справ, разом із студентом Iвановим.
Галип – буковинець. Знайомий з д-р Цанковим (секретарем Синоду). Справив добре враження своїми тверезими міркуваннями.

23 червня 1918 р., неділя.
Entin, habenus Papam!
Уряд сформували 21-го:
Малінов – глава і міністр закордонних справ;
Такев – міністр внутрішніх справ;
Ляпчев – міністр фінансів;
Костурков – міністр освіти;
Фаденхехт – міністр правосуддя;
Сава Савов – міністр війни.
Мушанов – міністр громадського майна;
Данаїлов – міністр торгівлі і праці;
Маджаров – міністр землеробства;
Моллов – міністр залізниць.
Радує співпраця демократів і радикалів. (Народняки, сільська партія, широкі соціалісти, напевно, підтримають).
Приходив Липинський разом зі своїм секретарем Токарджевським. Дав йому рекомендацію, з якою піде до Андрея Тошева у Відні. Довга розмова про болгаро-українські стосунки.
Відправив Айххорну і Гренеру книгу Рудницького “Ukraina Land und Volk”.
Пополудні о 4 годині приходив Ол. Яковл. Шульгін – щойно призначений український посол в Софії. (Розмовляли з 4 години до 7.30). Розповів йому про все те важливе, що його очікує в Софії, ознайомив з психологією різних партій і окремих осіб, розповів про інтелектуалів, намалював моральний портрет нинішніх (нових) міністрів. Розповів йому про Царя і престолонаслідника. З ким і як співпрацювати. Його мета: Черноморська конфедерація (Болгарія, Україна, Румунія, Туреччина, Кавказька республіка).
“Це була ідея Грушевського”.
P.S.Липинський, до речі, говорив мені про титул Гетьмана. Гетьман хоче, щоби його називали Erlaucht або Altesse. Має намір заснувати Український орден (щось на кшталт “Legion de honneur”) трьох ступенів. Хрест – золотий з блакитною емаллю (національна символіка України – жовто-блакитні кольори). Над цим проектом працював Токаржевський, який обізнаний з геральдикою.
Липинський подарував мені свою книгу про українську ополячену аристократію.

24 червня 1918 р., понеділок, Пресвята Трійця.
Кілька телеграм від Малінова: про політику уряду (будуть дотримуватися попереднього курсу); про продовольство (невже з України не можна отримати очікувані обсяги продуктів).
Завтра – снідаток у Гетьмана. Висловлю співчуття Царя.
Навідувався граф Берхем. В загальних рисах передав йому зміст телеграм Малінова – про політичний курс нового уряду. Наполіг, щоби нам дали 1000 тон хліба. Обіцяв поговорити з генералом Гренером, який повертається в середу. Мум ще залишився в Берліні.
Берхем побував з Гетьманом на якійсь регаті. Три години їли.
Чи то Берхем вдає, що є гурманом, чи то насправді він такий?

26 березня 1919 р.
Сьогодні з Одеси прибув до Софії і відразу пішов провідати Вазова. Застав його у ліжку, хворий на інфлюенцу. Здалося мені, що він забувся. Але коли мене побачив, посміхнувся, сказав, що отримав всі мої листи і все найцікавіше зберіг для свого архіву. Більше говорити не хотілося, щоби не втомлювати його. Уже потім д-р К., який лікував його, розповів, що хвороба Вазова була дуже серйозною. Реальною була небезпека запалення легенів

11 лютого 1920 р.
У спальні Вазова. Приємно, тепло. Сонячно…
Сьогодні він жваво цікавився Україною. Розпитував про українську мову і літературу. Пригадував, як в Сопоті один з його учителів вчив його декламувати “Катерину” Шевченка:
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями…
Знає напам’ять і кілька “малоросійських” народних пісень. У новітні часи читав щось Iвана Франка.
Розповів йому про нових українських поетів, про Олеся, про Лесю Українку та інших.
Обіцяє вшанувати вечір, який софійські українці щороку організовують в честь Шевченка.
Переклад "Толока" - Софія
"УБВісті" вдячні Михайла Станчеву за сприянні при перекладі.

 

ПЕТРО СИКОРА: "ЩЕ ДОЙДЕ ВРЕМЕ, КОГАТО ЩЕ НИ РАЗБЕРАТ... ВЯРВАМ В МЛАДА БЪЛГАРИЯ"

ПРЕЗ 1919 г. УКРАЙНА Е КРАЙ, КОЙТО ЛЕСНО СЕ ПРЕВЗЕМА, НО ТРУДНО СЕ ЗАДЪРЖА


СИМОН ПЕТЛЮРА: ТАКА ИЛИ ИНАЧЕ УКРАЙНА ЩЕ ПОБЕДИ


БЪЛГАРИЯ ПРИЗНАВА УКРАЙНА ДВА ПЪТИ - ПРЕЗ 1918 г. И ПРЕЗ 1991 г.

ДРАГОМАНОВ ТА БОЛГАРІЯ>>>

НАТАЛЯ ДРАГОМАНОВА: НА ЖАЛЬ, НА МОГИЛІ ДІДА НЕ ДОВЕЛОСЯ ПОБУВАТИ>>>


НАТАЛЯ ДРАГОМАНОВА-БАРТОЇ - ОНУКА МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА>>>


ВНУКА ДРАГОМАНОВА РОЗСТРІЛЯЛИ В НІЧ З 1 НА 2 ЛЮТОГО 1945 РОКУ
>>>