Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG

 

НАЙ-ДОБРИТЕ И ОТГОВОРНИ ФИРМИ ЗА ПРЕВОДИ НА ЧУЖДИ ЕЗИЦИ И ЛЕГАЛИЗАЦИЯ
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


До дня української мови
ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛIЄ – УКРАЇНСЬКА ПЕРШОКНИГА
Софія, 15 жовтня 2007.- Пересопницька Першокнига – перлина рукописного книжкового мистецтва XVI столiття. Вона багато орнаментована, прикрашена високохудожніми кількакольоровими заставками, мініатюрами, ініціалами, кінцівками у стилі Відродження.
Пересопницьке євангелiє написане на Волинi, у Пересопницькому монастирi у 1556-1561 роках. Почали писати євангелiє 15 серпня 1556 року i закiнчили 29 серпня 1561 року. Євангелiє переписували частково в церквi Рiздва Богородицi Пересопницького монастиря, частково в жiночому Жеславському монастирi при церквi свято? Трiйцi. Найшвидше це євангелiє i писалося для Жеславського монастиря коштом Настасi? Юрi?вни Заславсько? (уроджено? Гольшансько?), дочка яко? Євдокiя, уроджена княжна Жеславська, була матiр’ю князя Юрiя Iвановича Чорторийського.
Працював над євангелiєм Пересопницький архимандрит Григорiй, а переписувачем був Михайло Васильович, син протопопа Саноцького.
Євангелiє написане на пергаментi з “усiєю старовинною розкiшшю книгописною”.
Переписувач у пiслямовi до євангелiя зазначає, що воно перекладене “изъ языка Блъгарскаго на мову Рускую”.
На початку XIX столiття Пересопницьке євангелiє зберiгалося у Переяславському Вознесенському монастирi, якому його подарував у 1701 роцi «в місяці квітня 17 дня» ясновельможний гетьман Іван Мазепа як засновник цього монастиря.
Вперше Пересопницьке євангелiє було описане у 1838 роцi професором Московського унiверситету Осипом Максимовичем Бодянським, укра?нцем, уродженцем с.Варва Полтавсько? губернi? (зараз Варвинський район Чернiгiвсько? областi), який пiсля закiнчення семiнарi? у Переяславi у 1831 роцi вступив до Московського унiверситету на iсторико-фiлологiчний факультет.
Один з перших славiстiв, завiдуючий кафедрою славiстики, автор фундаментально? працi “О времени происхождения славянских письмен” (1855) О.М.Бодянський працював у Московському унiверситетi 25 рокiв. У нього вчилися болгари Георгi Бусiлiн, Нiкола Михайловський, Спиридон Палаузов, Iван Шопов, Нiколай Катранов, Сава Фiларетов, Костянтин Геров, Любен Каравелов, Райко Жинзiфов, Нешо Бончев, Марiн Дрiнов.
Двома роками пiзнiше, у 1840 роцi iнший укра?нець, Михайло Олександрович Максимович - вчений-енциклопедист, який вважається одним з перших наукових дослiдникiв укра?нсько? давньо? лiтератури, займався дослiдженням лiтературних пам’яток Ки?всько? Русi, мав надзвичайно багату бiблiотеку стародавнiх книг, у статтi “Воспоминания о городах Пересопница и Дубровица” згадує про Пересопницьке євангелiє, називаючи його однiєю з перших пам’яток вiдродження книжно? дiяльностi на Пiвденнiй Русi.
Вiдмiнною ознакою книжного вiдродження було прагнення наблизити Священе Письмо до народно? мови. У Пересопницькому євангелi? багато церковнослов’янських слiв i зворотiв замiнено або пояснено словами пiвденнорусько? мови для кращого сприйняття i розумiння християнами.
Отже Пересопницьке євангелiє задокументувало письмово тогочасну мову (пiвденноруську або стародавню укра?нську), якою розмовляли нашi далекi предки у XVI столiттi на землях, якi сьогоднi знаходяться на територi? сучасно? Укра?ни.
Грунтовному мовознавчому аналізові Першокниги присвятив себе Павло Житецький.
Віддав належне Книзі і Тарас Шевченко. Перебуваючи в Переяславі як співробітник Археологічної місії, він у своєму звіті відзначає вишукане й розкішне оздоблення Пересопницького євангелія, а також те, що воно «написано малороссийским наречием 1556 года».
Зараз Першокнига зберігається у Центральній науковій бібліотеці Академії наук України імені В.І.Вернадського у Києві. На ній присягають новообрані президенти України.
У сиву давнину Пересопниця була великим укріпленим містом. До того ж – столицею досить впливового удільного князівства, славнозвісної Погорини. Це місто лежало на древньому шляху з Києва до Володимира, відігравало особливу роль в історії Київської Русі. За пересопницький стіл, який був своєрідним ключем до великокнязівського, змагалися і київські, і галицько-волинські князі. До речі, саме тут у 1150 році відбувся з?їзд володарів руських земель. Тут вони цілували хрест «на вічний мир». Серед учасників з?їзду були Володимир Галицький, Юрій Довгорукий, Ярослав Галицький Осмомисл, Гліб Юрійович, Ізяслав Мстиславович, Мстислав Володимирович та інші. І саме тоді в Пересопниці засновник Москви Юрій Довгорукий справив весілля своїм дітям – одружив сина і видав заміж доньку.
У ХІІ столітті Пересопниця була вже вiдома як удiльне мiсто князя В?ячеслава Володимировича, який княжив у ньому в 1146 - 1150 роках. Наступними удiльними князями Пересопницькими були: Глiб Юрiйович з 1150 року; Василь Юрiйович бiля 1160 року; Володимир Андрiйович, Мстислав Ярославович з 1211 року. У 1226 роцi Мстислав Ярославович вiддає Пересопницю у спадщину Данилу Романовичу, який в 1227 роцi передає мiсто своєму молодшому брату Васильку Романовичу.
Пiсля цього до кiнця XV столiття мiсто нiде не згадується.
На початку XVI столiття Пересопниця дiстається у володiння князю Федору Михайловичу Чорторийському. Можливо саме вiн i був засновником Пересопницького чоловiчого монастиря, який знаходився при церквi Рiздва Богородицi i проiснував до 1630 року.
Переписувач євангелiя згадує його сина князя Iвана Федоровича Чорторийського серед тих, коштом кого здiйснювалося переписування стародавнього Пересопницького євангелiя.
Пiсля смертi Iвана Федоровича (пiсля 1569 року) його дружина, уроджена Жеславська, вiдправляє свого молодшого сина Юрiя до Вiльно (зараз Вiльнюс) для завершення освiти. У Вiльно юний князь вiдступає вiд вiри сво?х предкiв i стає першим католиком у роду князiв Чорторийських. Пересопницю, яка йому належала, Юрiй Iванович (який ще жив у 1616 роцi) вирiшує вiддати сво?й сестрi Оленi а вона, в свою чергу, передає у володiння православному Пересопницькому монастирю.
Пiсля смертi свого батька Юрiя князь Микола Чорторийський попросив Жигимонта III-го повернути йому Пересопницю з монастирем з тим, щоб передати на користь створено? ним в Клеванi єзу?тсько? колегi? свiтських ксьондзiв.
Королiвською грамотою вiд 22 липня 1680 року православний Пересопницький монастир з усiма його будовами, землями i пожитками був вiдданий у постiйне володiння Клевансько? єзу?тсько? колегi?. Пiсля цього мiсто почало занепадати й перетворилося у село (зараз с.Пересопниця у Рiвненськiй областi).
На околиці нинішньої Пересопниці - тихого невеличкого села, що кілометрів за двадцять від Рівного, - стоїть пам?ятний хрест. Колись так наші предки означили місце, де стояв монастир і де було створено Першокнигу. А в центрі села – ще один пам?ятний знак: масивна сіра гранітна брила, з якої проступає розгорнена книга. На монументі вибито: У Пересопниці в 1556-1561 роках створено українську Першокнигу – «Пересопницьке Євангеліє», визначну пам?ятку української літературної мови і культури». Поставили пам?ятник у травні 1989 року.
Традиційно, 22 травня, напередодні Дня слов?янської писемності і культури та Рівноапостольних Кирила і Мефодія, у Пересопниці збирається багато люду, щоб вшанувати Першокнигу.
Починається свято біля церкви святого Миколи, де опівдні формується хресний хід, в якому беруть участь й запрошені священослужителі з інших єпархій. По приходу до пам?ятного знака відправляється Божественна літургія – як завжди, урочиста і прониклива.
Антоніна Якiмова
(автор – директор Української недільної школи в Софії)

 



УКРАИНСКИЯТ ЕЗИК>>>