"ТОЛОКА" ЕТ
преводи - украински, руски
София, тел.772986

УКРАЇНЦI В БОЛГАРIЇ

КАТАЛОГ "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В БОЛГАРІЇ"
Софія, 30 травня 2003. Два роки тому в Софії вийшов у світ документальний каталог "Українська еміграція в Болгарії після Першої світової війни". Його видали Головне управління архівів Ради Міністрів Болгарії, Центральний державний архів Болгарії та Посольство України в Болгарії. Авторами цієї праці є к.ф.н. Віталій Москаленко (нині - радник посольства України у Словаччині) та Еміне Хакова - працівник болгарського архіву.
В основі каталога - архів відомого українського і болгарського скульптора Михайла Паращука (1878-1963), який жив та творив у Болгарії з 1921 р. до своєї смерті. В 1983 р. родичі дружини великого українця передали документи Еміне Хаковій - працівникові держархіва Болгарії. Єдиною людиною, якій вона сприяла у середині 80-х років ХХ ст. доторкнутися до цієї скарбниці, був український письменник Дмитро Степовик (потому у Канаді він видав книгу про творчість Паращука). Пані Еміне зберігла цей архів від зазіхань російських дослідників, і дочекалася, коли Україна стала незалежною. Роботу над каталогом вона та Віталій Москаленко почали відразу ж після того, як в 1993 р. у Софії почало працювати українське посольство. Водночас в 1996 р. вони організували виставку деяких документів з архіву Паращука та з десяток його скульптур, зокрема, Симона Петлюри та Олександра Шульгіна.
"Основна частина каталогу присвячена діяльності організованої української еміграції в Болгарії,- заявила "БУВістям" Еміне Хакова. - Йдеться про товариства в Софії та інших містах Болгарії, контакти з болгарською громадськістю, зв'язки з осередками української еміграції в Західній Європі та світі".
Щоби зробити каталог максимально повним, пані Хакова опрацювала архіви й Болгарської академії наук, міністерства закордонних справ, міністерства внутрішніх справ, сімейний архів Алли Захарчук-Герової (її батько родом з Херсонщини, був начальником пожежної служби Болгарії до 1944 р.) тощо. Всього у виданні 1133 анотації.
"Українська еміграція в Болгарії датує після розпаду Російської імперії, - повідав "БУВістям" Віталій Москаленко.- Тут українці не розтопилися в багатотисячній масі росіян, більше того, вони зуміли самовизначитися, мали свої організації, здійснювали активну діяльність". В 20-30-ті роки ХХ ст. в Болгарії існувало Українське культурно-освітнє товариство "Громада", яке мало філії у Пловдіві, Варні, Відіні, Русе, Севлієво, Ловечі, Українське гімнастичне товариство "Січ", товариство "Український сокіл", Українське культурне об'єднання, Українське земляцтво "Смок", Українське національно-козацьке товариство, Українське товариство запорізьких козаків ім.Гетьмана Сагайдачного.
Наразі важко сказати, скільки українців мешкало в Болгарії в 20-30-ті роки минулого століття. Болгарський дослідник проф.Дончо Даскалов стверджує, що білоемігрантів (вони прибули з армією генерала Врангеля) було не більше 20 тис. Серед них українців нараховувалося 1,2 тис., пише Даскалов. "Однак я вважаю, що наша еміграція була значно чисельнішою",- переконаний Віталій Москаленко. Зараз в Болгарії мешкає 2,5 тис. українських громадян та ще 3,5-4 тис. українців, які набули болгарського громадянства. Є кілька організацій - фундація "Мати-Україна" у Софії, товариство "Черноморіє" та фундація "Діти України" у Варні, товариство "Україна" у Бургасі, українські осередки (щоправда, вони не мають юридичної реєстрації) є у Велико-Тирново, Добричі, Стара-Загорі.
Отож, каталог про нашу еміграцію до 1944 р. уже факт. Він чудово орієнтує дослідників щодо документів, які є в тому чи іншому болгарському архіві і які стосуються діяльності української діаспори тут. Зараз Еміне Хакова завершує третій опис архіву Михайла Паращука і, очевидно, у 2004 р. доступ до нього матимуть дослідники з України, Болгарії та інших країн світу.
З КАТАЛОГА "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В БОЛГАРІЇ" - ДЕЯКІ ДОКУМЕНТИ
№26. Лист Олександра Шульгіна - надзвичайного і повноважного міністра України в Болгарії до прем'єр-міністра та міністра внутрішніх справ Болгарії Александра Малінова з проханням влаштувати аудієнцію у царя Фердинанда з метою вручення вірчих грамот (О.Шульгіна мають супроводжувати працівники Українського посольства: генерал Борис Бобровський - військовий аташе, Федір Шульгін - радник, Василь Драгомирецький - секретар, та Дмитро Шелудько - аташе). Софія, 30.08.1918 р. Оригінал.
№60. Лист працівника Українського посольства до Дімітра Шішманова про негативне ставлення болгарських властей та громадськості до посольства з причини невизнання українського уряду Болгарією; про поведінку русофільських кіл в Болгарії і прихильників Денікіна; про перехід Олександра Шульгіна з дипломатичної роботу на наукову. Софія, 14.11.1919 р. Оригінал.
№94. Протокол засідання Українського Червоного Хреста (УНР) в Софії - голова проф.Михайло Паращук, секретар Федір Шульгін, касир проф.Михайло Попруженко, про мету та завдання організації - допомогти голодуючому населенню України та українській еміграції в Болгарії. Софія, 05.02.1922 р. Оригінал.
№166. Доповідь Григорія Крупицького про життя і діяльність української еміграції в Болгарії протягом 1920-1926 рр.; про активну діяльність Українського посольства в Болгарії серед української еміграції; про підривну діяльність Корешкова - представника СРСР в Болгарії, проти Українського посольства і української справи; про роль деяких кіл російської еміграції з метою компрометації проф.Михайла Паращука перед болгарськими властями і українською еміграцією; про заснування Українського студентського союзу і Українського культурно-освітнього товариства "Українська громада в Болгарії". Софія, 1926.Оригінал.
№403. Лист проф.Романа Сталь-Стоцького - секретаря політичного центру і міністра освіти уряду УНР в екзилі, до проф.Михайла Паращука про байдужість українських організацій в Болгарії щодо уряду УНР в екзилі; про перебування в Болгарії генерал-майора Володимира Сальського - військового міністра уряду УНР в екзилі; прохання до проф.Михайла Паращука поінформувати генерала про політичну ситуацію в Болгарії і надіслати доповідь про можливість відкриття в Болгарії дипломатичного представництва УНР. Варшава, 22.02.1931 р. Оригінал.
№486. Лист Івана Орліва - голови Українського культурного об'єднання (УКО) в Болгарії, до проф.Івана Шішманова - голови Українсько-болгарського товариства, з пропозицією щодо співпраці між двома організаціями. Софія, 12.10.1926 р. Оригінал.
№493. Лист керівника Політичної дирекції Міністерства внутрішніх справ Болгарії до Дирекції поліції з проханням зібрати відомості про діяльність Організації українських націоналістів (ОУН) і Української військової організації (УВО) в Болгарії і їх членів - Івана Шимонського і Миколу Ніцкевича. Софія, 24.03.1936. Копія.
№494. Лист до керівника Політичної поліції Міністерства внутрішніх справ Болгарії з відомостями про діяльність української організації "Провід" (ОУН) і коротка біографічна довідка її членів в Болгарії: Іван Шимонський, Литвиненко, Йосип Ткаченко і Данон Криворучко. Софія, 26.05.1936 р. Оригінал.
№506. Перелік товариств, які відповідно до постанови №1 Ради Міністрів Болгарії від 06.09.1944 р. необхідно закрити. Серед організацій згадується і Українське культурне об'єднання (УКО). Софія, 11.12.1944 р. Копія.
Підготував Василь Жуківський