"ТОЛОКА"
ЕТ
преводи - украински, руски
София, тел.772986
УКРАЇНЦI В БОЛГАРIЇ
КАТАЛОГ "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В БОЛГАРІЇ"
Софія, 30 травня 2003. Два роки тому в Софії вийшов у світ документальний
каталог "Українська еміграція в Болгарії після Першої світової війни".
Його видали Головне управління архівів Ради Міністрів Болгарії,
Центральний державний архів Болгарії та Посольство України в Болгарії.
Авторами цієї праці є к.ф.н. Віталій Москаленко (нині - радник посольства
України у Словаччині) та Еміне Хакова - працівник болгарського архіву.
В основі каталога - архів відомого українського і болгарського скульптора
Михайла Паращука
(1878-1963), який жив та творив у Болгарії з 1921 р. до своєї смерті.
В 1983 р. родичі дружини великого українця передали документи Еміне Хаковій
- працівникові держархіва Болгарії. Єдиною людиною, якій вона сприяла
у середині 80-х років ХХ ст. доторкнутися до цієї скарбниці, був український
письменник
Дмитро Степовик (потому у Канаді він видав книгу про творчість Паращука).
Пані Еміне зберігла цей архів від зазіхань російських дослідників, і дочекалася,
коли Україна стала незалежною. Роботу над каталогом вона та Віталій Москаленко
почали відразу ж після того, як в 1993 р. у Софії почало працювати українське
посольство. Водночас в 1996 р. вони організували виставку деяких документів
з архіву Паращука та з десяток його скульптур, зокрема, Симона Петлюри
та Олександра Шульгіна.
"Основна частина каталогу присвячена діяльності організованої української
еміграції в Болгарії,- заявила "БУВістям" Еміне Хакова. - Йдеться
про товариства в Софії та інших містах Болгарії, контакти з болгарською
громадськістю, зв'язки з осередками української еміграції в Західній Європі
та світі".
Щоби зробити каталог максимально повним, пані Хакова опрацювала архіви
й Болгарської академії наук, міністерства закордонних справ, міністерства
внутрішніх справ, сімейний архів Алли Захарчук-Герової (її батько родом
з Херсонщини, був начальником пожежної служби Болгарії до 1944 р.) тощо.
Всього у виданні 1133 анотації.
"Українська еміграція в Болгарії датує після розпаду Російської імперії,
- повідав "БУВістям" Віталій Москаленко.- Тут українці не розтопилися
в багатотисячній масі росіян, більше того, вони зуміли самовизначитися,
мали свої організації, здійснювали активну діяльність". В 20-30-ті
роки ХХ ст. в Болгарії існувало Українське культурно-освітнє товариство
"Громада", яке мало філії у Пловдіві, Варні, Відіні, Русе, Севлієво,
Ловечі, Українське гімнастичне товариство "Січ", товариство
"Український сокіл", Українське культурне об'єднання, Українське
земляцтво "Смок", Українське національно-козацьке товариство,
Українське товариство запорізьких козаків ім.Гетьмана Сагайдачного.
Наразі важко сказати, скільки українців мешкало в Болгарії в 20-30-ті
роки минулого століття. Болгарський дослідник проф.Дончо Даскалов стверджує,
що білоемігрантів (вони прибули з армією генерала Врангеля) було не більше
20 тис. Серед них українців нараховувалося 1,2 тис., пише Даскалов. "Однак
я вважаю, що наша еміграція була значно чисельнішою",- переконаний
Віталій Москаленко. Зараз в Болгарії мешкає 2,5 тис. українських громадян
та ще 3,5-4 тис. українців, які набули болгарського громадянства. Є кілька
організацій - фундація "Мати-Україна" у Софії, товариство "Черноморіє"
та фундація "Діти України" у Варні, товариство "Україна"
у Бургасі, українські осередки (щоправда, вони не мають юридичної реєстрації)
є у Велико-Тирново, Добричі, Стара-Загорі.
Отож, каталог про нашу еміграцію до 1944 р. уже факт. Він чудово орієнтує
дослідників щодо документів, які є в тому чи іншому болгарському архіві
і які стосуються діяльності української діаспори тут. Зараз Еміне Хакова
завершує третій опис архіву Михайла Паращука і, очевидно, у 2004 р. доступ
до нього матимуть дослідники з України, Болгарії та інших країн світу. З КАТАЛОГА "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В БОЛГАРІЇ" - ДЕЯКІ ДОКУМЕНТИ №26. Лист Олександра Шульгіна - надзвичайного і повноважного міністра
України в Болгарії до прем'єр-міністра та міністра внутрішніх справ Болгарії
Александра Малінова з проханням влаштувати аудієнцію у царя Фердинанда
з метою вручення вірчих грамот (О.Шульгіна мають супроводжувати працівники
Українського посольства: генерал Борис Бобровський - військовий аташе,
Федір Шульгін - радник, Василь Драгомирецький - секретар, та Дмитро Шелудько
- аташе). Софія, 30.08.1918 р. Оригінал.
№60. Лист працівника Українського посольства до Дімітра Шішманова про
негативне ставлення болгарських властей та громадськості до посольства
з причини невизнання українського уряду Болгарією; про поведінку русофільських
кіл в Болгарії і прихильників Денікіна; про перехід Олександра Шульгіна
з дипломатичної роботу на наукову. Софія, 14.11.1919 р. Оригінал. №94. Протокол засідання Українського Червоного Хреста (УНР) в Софії
- голова проф.Михайло Паращук, секретар Федір Шульгін, касир проф.Михайло
Попруженко, про мету та завдання організації - допомогти голодуючому населенню
України та українській еміграції в Болгарії. Софія, 05.02.1922 р. Оригінал. №166. Доповідь Григорія Крупицького про життя і діяльність української
еміграції в Болгарії протягом 1920-1926 рр.; про активну діяльність Українського
посольства в Болгарії серед української еміграції; про підривну діяльність
Корешкова - представника СРСР в Болгарії, проти Українського посольства
і української справи; про роль деяких кіл російської еміграції з метою
компрометації проф.Михайла Паращука перед болгарськими властями і українською
еміграцією; про заснування Українського студентського союзу і Українського
культурно-освітнього товариства "Українська громада в Болгарії".
Софія, 1926.Оригінал. №403. Лист проф.Романа Сталь-Стоцького - секретаря політичного
центру і міністра освіти уряду УНР в екзилі, до проф.Михайла Паращука
про байдужість українських організацій в Болгарії щодо уряду УНР в екзилі;
про перебування в Болгарії генерал-майора Володимира Сальського - військового
міністра уряду УНР в екзилі; прохання до проф.Михайла Паращука поінформувати
генерала про політичну ситуацію в Болгарії і надіслати доповідь про можливість
відкриття в Болгарії дипломатичного представництва УНР. Варшава, 22.02.1931
р. Оригінал. №486. Лист Івана Орліва - голови Українського культурного об'єднання
(УКО) в Болгарії, до проф.Івана Шішманова - голови Українсько-болгарського
товариства, з пропозицією щодо співпраці між двома організаціями. Софія,
12.10.1926 р. Оригінал.
№493. Лист керівника Політичної дирекції Міністерства внутрішніх справ
Болгарії до Дирекції поліції з проханням зібрати відомості про діяльність
Організації українських націоналістів (ОУН) і Української військової організації
(УВО) в Болгарії і їх членів - Івана Шимонського і Миколу Ніцкевича. Софія,
24.03.1936. Копія. №494. Лист до керівника Політичної поліції Міністерства внутрішніх
справ Болгарії з відомостями про діяльність української організації "Провід"
(ОУН) і коротка біографічна довідка її членів в Болгарії: Іван Шимонський,
Литвиненко, Йосип Ткаченко і Данон Криворучко. Софія, 26.05.1936 р. Оригінал. №506. Перелік товариств, які відповідно до постанови №1 Ради Міністрів
Болгарії від 06.09.1944 р. необхідно закрити. Серед організацій згадується
і Українське культурне об'єднання (УКО). Софія, 11.12.1944 р. Копія. Підготував Василь Жуківський