Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



АННА ВОРОБЙОВА – УКРАЇНКА, ЩО ПРИСВЯТИЛА СЕБЕ БОЛГАРСЬКОМУ БАЛЕТУ
До 113-ї річниці з дня народження знаменитої балерини

Пловдів, 20 жовтня 2011.- Воробйова-Занкова Анна Митрофанівна народилася 22 жовтня 1898 р. у Києві. Батьки торгували, були власниками кількох магазинів. У сім'ї росло четверо дітей. Спочатку Анна вчилася грати на фортепіано, а пізніше вирішує присвятити себе балету.
Після Жовтневої революції 1917 р. Анна бере уроки у Михайла Мордкіна - партнера відомої балерини Анни Павлової. У 1919 р. вступає до балетної студії  знаменитої Броніслави Ніжинської в Києві - "Центр Студіо", яка після революції стала першою балетною школою в Радянській Україні та була ще відома як "Школа рухів". Анна Воробйова стає асистенткою Ніжинської. Після від’їзду Ніжинської до Парижу в російський балет Сергія Дягілєва у 1921 р частина школа розпадається. Проте дехто залишається під керівництвом Воробйової. Серед її учнів - молодий Серж Лифар (Сергій Михайлович Лифар), балетний танцівник та хореограф українського походження, відомий як один із найвидатніших танцівників XX ст. Сучасники називали його "богом танцю", "добрим генієм балету XX ст." До речі, у Києві з 1994 р. проходить Міжнародний фестиваль балетного мистецтва, присвячений пам'яті цього видатного артиста балету.
Саме балетна секція Анни Воробйової і стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави, вона разом з Ніжинською заохочували його до балету.  У своїх спогадах він пізніше напише: "Я багато чим зобов'язаний Анні Воробйовій. Вона зі справжнім ентузіазмом ставилася до моєї роботи, пророкуючи мені велике майбутнє, про яке я тоді мало замислювався. Вона всіляко мене підбадьорювала, коли мій вогонь був готовий загаситися..." Воробйова рекомендувала Лифаря Ніжинській у Парижі.
У 1923 р. Воробйова від'їжджає до Монте-Карло, потім до Парижу, де працює в театрі "Шатле" у трупі Сергія Дягілєва. Її партнер - Антон Долін (англієць, справжнє ім'я Sydney Francis Patrick Healey-Kay, виступав під російським псевдонімом), займається у класі Любові Єгорової. Там працюють також Пікассо, Пол Валері, Ніжинська, Орик, Мясин. У 1924-1926 рр. Анна живе в Італії. Спочатку працює балериною в Міланській "Ла Скалі", а потім - солісткою в трупі Юлії Сєдової у Римі, танцює сольні партії в операх "Таїс", "Аїда", "Самсон і Даліла". Там вона підвищує свою кваліфікацію. З трупою Сєдової виїжджає у шестимісячне турне до Південної Америки (Розаріо, Санта Фе, Ріо-де-Жанейро).
Подейкують, що, коли Анна пливла до Америки, на палубі почувся спів. Вона попросила "вимкнути цю шарманку!". Однак яс з’ясувалося, "шарманкою" був... Енріко Карузо, італійський тенор! Воробйова з притаманною їй безпосередністю познайомилась з ним (зі спогадів Любена Хрисафова).
В Римі Воробйова знайомиться з болгарським скульптором Олександром Занковим (1900-1982), який тоді вчиться у Художній Академії у Флоренції (Занков відомий як співавтор пам'ятника "Альоша" у м.Пловдів). Дві творчі натури, вони були чудовою парою. Воробйова - українка, тендітна балерина, та болгарин, художник, скульптор трохи грубуватої зовнішності. Олександр завоював її серце, та так, що вона готова була піти за ним на край світу. У 1926 р. у Римі вони одружилися. Занков закінчує Академію і у 1927 році привозить молоду дружину в рідну Болгарію. Анна у цьому ж році починає працювати як помічник-балетмейстер у Атанаса Петрова - відомого балетного танцівника, балетмейстера, одного з основоположників болгарського професійного балету. (солісткою була Надя Винарова). Якраз у тандемі Петров - Воробьова народилася перша професійна балетна постановка - "Копелія" від Лео Деліба. Прем'єра "Копелії" відбулася 26 лютого 1928 р. В ролі Сванільди - Надя Винарова, Франц - Атанас Петров. Через декілька днів цей спектакль проходив  уже з Воробьовою в ролі Сванільди. Серед глядачів був і цар Борис III з дружиною. Критика прихильно поставилася до спектаклю, публіка була у захваті. Ось що з цього приводу писала у 1928 р. газета "Танець": "У танці ми з інтересом спостерігали легку та м'яку ходу пані Воробйової, яка танцювала зі справжнім відчуттям ритму та надзвичайною легкістю. Її  піруети, стрибки, кроки, її пантомімна гра, міміка на обличчі - все це було добре продумано та передано у дуже природній та невимушений спосіб..."
У 1929 р. Воробьова бере творче відрядження та їде до Парижу до Ніжинської, яка є балетмейстером у трупі Іди Рубінштейн (відома артистка балету єврейського походження, народилася у Харкові). З 1932 р. Анна - солістка російської опери князя Церетелі та Дюка дьо Базиля, де співає Федір Шаляпін (із Шаляпіним її пов'язувала щира дружба, вона до кінця життя зберегла його портрет з автографом для неї). Також гастролювала у Лондоні.
У Парижі Анна спілкуватися з Равелем, Стравінським, Пікассо, Полом Валері, Фокіним. Її партнери - Вікзак, Лішин.
З 1933 р. Воробйова є солісткою "Caite Lyriqe" та Марсельської опери. Цього ж року вона вдруге їде в турне до Південної Америки, а наприкінці року остаточно повертається до Болгарії. Так закінчується європейський період Анни Воробйової. У Європі вона досягнула великих успіхів, її портрет як балерини провідних європейських труп помістили поряд з видатними майстрами балету. "Temps" 10 грудня 1930 р. написала: "Пані Воробйова дивовижно гнучка і яскраво виразна у ролі Вуличної танцюристки (у постановці "Петрушки" Фокіна)".
У Болгарії Анну беруть до Софійської опери прима балериною, але лишень на 5 місяців. За сімейними та службовими обставинами вона залишає сцену і присвячує себе педагогічній роботі. У 1934 р. Воробйова відкриває приватну школу, якою керує до 1946 р. Серед її учнів - Валя Вербева, Павло Стоіцев, Никола Тарновський, Неделчо Ізов, Елена Воронова, Лілі Берон, Іван Дешев, Соня Арова та інші. Саме Воробйова рекомендує Соню Арову Ользі Преображенській - колишній балерині Маріїнського театру, та Сержу Лифарю.
Воробйова - одна із засновників балету у Старозагорській (1946-1952) та Пловдівській  (1953-1961) народній опері, також працювала у м.Русе.
Найбільшою заслугою Анни Воробйової у Болгарії вважають заснування трьох позастоличних балетних колективів - у Русе, Стара-Загорі та Пловдіві. Зокрема, як гість-балетмейстер у Стара-Загорі вона поставила дві самостійні балетні вистави - "Копелію" та "Лялькову фею", а також танці до багатьох опер. У 1949 р. у Русенській народній опері - танці до оперети "Травіата". Пловдівський період охоплює 8 років - з 1953 р. до виходу Воробйової на пенсію у 1961 р. 1953 рік вважається роком заснування Пловдівської народної опери, головний режисер -  Петро Щербанов, хореограф - Анна Воробйова.
Воробйова була постановником низки концертних номерів, танців до вистав: "Продана наречена" Б.Сметани, "Русалка" А.Даргомиржського, "Викрадення із сералю" В.А.Моцарта (1955), "Материнське серце" Б.Борозанова (1957), "Гофманові розповіді" Ж.Оффенбаха (1958), "Кармен" Ж.Бізе, "Летюча миша" оперета Й.Штрауса, (1959), "Гергана" Г.Атанасова (1959), "Одного разу" П.Хаджиева (1959), "Служниця-пані" Дж. Перголезі (1959), "Весілля Фігаро" В.А.Моцарта (1960), "Аршин мал Алан" У.Хаджибекова (1960), "Червоний мак" Р.М.Глієра (1960), "Цариця Чардашу" І.Кальмана та багато інших.
У 1957 р. Анна Воробйова ставить на пловдівській сцені "Лялькову фею" Йозефа Байєра як свою самостійну балетну виставу.
Мені вдалося поговорити з колишніми танцівниками балету Пловдівської опери, які пам’ятають Анну Воробйову. Це - Катерина Лангамер, Любен Хрисафов, Калинка Сотірова та Русалія Кірова. Вони мають добру згадку про видатну українську балерину та педагога, кожен відзначає її унікальну техніку, в основі якої - російська, італійська та європейська балетні школи. Тоді Воробйовій уже було понад 60 років, це був кінець її багатолітньої кар’єри
"Я російську не забула, я болгарської не знаю!" - так часто говорила Анна Митрофанівна, пригадують її пловдівські учні.
Розглядіти у худенькій дівчинці майбутню приму та дати їй сольну партію одразу ж після закінчення хореографічної школи - на це у Воробьової був особливий талант. Саме так сталося з Русалією Кіровою. У 18 років вона - соло-балерина Пловдівської народної опери, і її чекає блискучу кар'єру. Пані Русалія і зараз продовжує займається улюбленою справою - тепер вже як педагог, з 1975 р. керує балетним класом при Державній школі музичного та танцювального мистецтва  "Добрін Петков" у м. Пловдів, а з 1985 р. вона - педагог та хореограф Пловдівської опери. Перше її соло на пловдівській сцені відбулося під керівництвом саме Анни Воробйової – то була оперета  "Аршин мал Алан", прем'єра якої відбулася 11 грудня 1960 р. Пані Русалія пригадує, як ретельно на репетиції ролі Тао Хоа в "Червоному маці" вони шліфувала рухи, і в результаті все вийшло просто дивовижно!
Катерина Лангамер та Калинка Сотірова - балерини Пловдівської опери. Митрофанівна - так вони називали Анну Воробйову, проводила заняття, пояснюючи все болгарською мовою з сильним російським акцентом. "Талановита та безкомпромісна. Чудовий педагог, а яка техніка!" - розказують вони.
З найбільшою любов'ю згадує свою вчительку Любен Хрисафов. Любчо, як зверталася до нього Воробйова. Любен народився у 1929 р. Опері у Пловдів він присвятив 30 років свого життя. В "Ляльковій феї" грав Фавна, а Німфою була Катерина Лангамер. "Вся моя техніка від Анни Митрофанівни, вона мене навчила танцювати. Як щирий друг, вона була присутня на хрестинах двох моїх дітей. Мені дуже прикро, що ім'я Анни Воробйової зараз незаслужено забуте, але я сподіваюся, що це зміниться, бо вона - в основі болгарського балету, її внесок безцінний..."
Сім'я для Анни Воробйової все-таки завжди була на першому місці. Вона є тим прикладом, коли вдало поєднується кар'єра та особисте життя. Керуючи власною балетною школою в Софії, в 38 років народила первістка Огняна, а через два роки в їх сім'ї народився ще один син - Орлін.
Внук Анни від сина Орліна, відомий скульптор Венціслав Занков, пишається своєю бабусею та дідом. До семирічного віку він жив з ними в будинку в Софії, на вул. "Піротська", №52, де в них було мансардне помешкання. Згадує оригінальні картини Дега, які безслідно зникли після смерті бабусі. Крім них, тут було багато інших реліквій, все те, що складало сімейну колекцію, зібрану численними подорожами, турне, робочими відрядженнями Анни Воробйової та Олександра Занкова. Венціслав у 70-х роках їздив до Києва - на батьківщину  бабусі, до родичів. Він добре пам'ятає нашу українську гостинність! Іще він був присутній на одній історичній події - прем'єрі "Сюїти в білому" на софійській сцені, у постановці самого Сержа Лифаря. Це було у лютому 1980 р. Воробйова тоді уже хворіла, родичі привезли її на виставу, коли вона вже зовсім погано ходила.
У Воробйової завжди збиралося багато друзів, прихильників. Її дім славився своєю гостинністю. Пані Анна навіть хворою давала уроки балету вдома, як кажуть, "на пальцях". Дуже хотіла передати всі свої знання учням, вела нотатки, зібрала багато матеріалу з танцювальними композиціями, технікою, сподіваючись, що її праця колись буде надрукована, видана, що це стане навчальним матеріалом майбутнім поколінням майстрів балету. На жаль, ці матеріали загубилися десь у роках, пропали серед знайомих та "помічників".
Останні роки життя Воробйової були дуже важкими. Професійне захворювання позбавило можливості ходити.
Померла Анна Воробйова 6 червня 1985 р. у Софії, на 86-му році життя. Чоловіка вона пережила всього на 3 роки.
Наприкінці цієї розповіді про талановиту українку доречно навести слова Асена Станчева, балеруна, учня Воробйової, який у статті "In memoriam. Анна Воробйова" навів уривок з казки Андерсена "Старий вуличний ліхтар": "Багато років він служив чесно, та прийшов час піти на спочинок. Останній раз зі свого стовпа він освічував вулицю. Він відчував те ж саме, що відчуває стара балерина, яка з'являється перед публікою востаннє, знаючи, що завтра буде самотньою та забутою усіма в якійсь кімнаті біля горища..."
Маріанна Iмреорова,
лідер українців Пловдіва

ЛІТЕРАТУРА
1.Станчев, А. Анна Воробьова ( In memoriam ). – М у з. Хоризонти, 1985, №7, 34-35
2.Петров, С. Пловдивска народна опера (Музикално сценично изкуство). – Бълг. музика, 1958, № 7, 32 – 36 с ил.
3.Пловдив. Народната опера - “Отвличане от сарая “ от В. А. Моцарт, пост. 19 ХІІ. 1955 ( Нови постановки ). – Театър, 1956, № 3, 76 – 78 с ил.
4.Теодор Попов. Звезди на българския балет. - София, 1993
5.Ана Александрова. Българският балетен театър . - Хейзъл, София, 1998
5.Балетная энциклопедия. Ред. Ю.Григорович - Москва, "Советская энциклопедия", 1981.

 

 



   

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

УКРАИНСКА ДИАСПОРА В БЪЛГАРИЯ
>>>


ТАРАС
ШЕВЧЕНКО В СОФIЇ