Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



9 листопада - День украiнськоi писемностi та  мови
ПРО ПЕРШИЙ НОМЕР ВИДАННЯ "УКРАИНСКО СЛОВО" В СОФІЇ

Софія 09 листопада 2011.- У 1919 р. в Софії вийшов перший номер неперiодичного видання болгарською мовою "Украинско слово" у друкарні С.М.Стайков. Видання розташовувалось за адресою: вул. Неофіт Рілскі, м.Софія.
У передмовi мета видання пояснюється так: "Гурт українцiв, натхнений привiтним прийомом, який вони зустрiчають з боку болгарських громадян, надумали видавати час вiд часу спецiальний збiрник статей, якi матимуть на метi познайомити спорiднених з ними болгар з воскресаючою зараз для нового життя Україною...
Український народ є також окремим слов’янським плем’ям як і великоруське, польське, болгарське, чеське, сербське і т. iн. Вiн, як давно визнають це багато найсерйознiших слов’янських і iноземних вчених, має свiй особливий характер і свою окрему мову, на якiй говорять десятки мiлiонiв однорiдного населення. Ми думаємо, що процес нашого нацiонального вiдродження повинен бути зрозумiлим найкраще болгарам, якi пройшли через особливо важкi етапи у боротьбi за своє звiльнення".
До збiрника ввiйшли статтi "Україна і слов’янство" В.Прілучаніна, "Українська мова” Д.Шелудька, "Угорська  Україна” і "Михайло Петрович Драгоманов” (без авроства),  вмiщена "Нота до союзників”, поданий "Довідковий відділ”.
У статтi "Україна і слов’янство” автор, зокрема, пише: "Україна є однiєю з найчистiших слов’янських земель. Як мова, так і звичаї, і думки, і побут, і душа її є чисто слов’янськими й можливо нiде вони не є такими чистими й так позбавленi чужого, неслов’янського домiшку. Бiльшiсть знає це, проте це не зупиняє її анiтрохи глумитися над українським народом і його мовою і його нацiональними устремлiннями”.
Д.Шелудько, автор статтi "Українська мова”, пiсля налагодження вiдносин мiж Україною і Болгарією у 1918 р., прибув до Софiї у складi дипломатичної місії Української Народної Республіки.
Дмитро Ілліч Шелудько (1892-1963) народився у с.Ірклієв Полтавської області. У 1915 р. завершив романську  філологію у  Київському унiверситеті Святого Володимира, володів 14 мовами (писав і говорив). У своїй статтi вiн пише, що несприятливi полiтичнi умови призвели до того, що ледве пiсля революцiї українська мова визнана державною мовою в Українi й введена в школи, суди, адмiнiстрацiю й церкву.
Д.Шелудько звертає увагу на погляди рiзних вчених щодо української мови: Погодiна, Соболевського, Флорiнського про те, що українська мова не iснує; Огоновського й Смаль-Стоцького, якi старались довести, що українська мова представляє собою одну зовсiм незалежну гiлку слов’янських мов, що вона вiдокремлюється ще в праслов’янськi часи разом з польською, сербською і т.д. Польський вчений Бантке в 1815 р., Срезневський в 1834 р., пiзнiше Шлайхер, Шафарик ("Народопис”), Ф.Мiклошич і проф. Лавровський в 1859 р. вiдстоюють самобутнiсть української мови. А академiк Ф.Корш так формулює свої погляди на українську мову: "Мова Малорусiї може бути названа дiалектом тiльки по вiдношенню до праруської, якою розмовляли руськi слов’яни перед остаточним подiлом на три гiлки. По вiдношенню до тої прамови й великоруська є дiалектом. По вiдношенню до останньої малоруська мова є  мовою. Як така вона зi свого боку дiлиться на дiалекти й говори зовсiм незалежно вiд великоруських дiалектiв і говорiв”.
Шелудько згадує про те, що тiльки в 1905 р. Росiйська академiя наук виступила на захист української мови на чолi з академiками Шахматовим, Фортунатовим і Коршем.
Для висвiтлення питання про утворення української народностi і історії української мови Шелудько зупиняється на теорії Шахматова (Очерк древнейшего периода истории русского языка, 1915), зауваживши що вона "виражає у загальних рисах погляди найавторитетнiших зараз представникiв слов’янської науки”, тому що подiл слов’янських племен на три групи – захiдну, схiдну і південну, мав суттєве значення і для слов’янського мовознавства.
Шелудько наводить приклади фонетичних змiн (посилаючись на Ізборнiк Святослава (1073), Ілiнського (Праслов’янська граматика, 1916), Шахматова), якi в 14 ст. визначили звукову будову української мови.
Щодо морфології, то на початку своєї писемностi українська мова ретельно зберiгає старослов’янський спадок, але в українських пам’ятках 13 ст. вже спостерiгаються вiдхилення вiд староболгарської мови.
Шелудько робить висновок, що наведенi ним фонетичнi і морфологічнi особливостi вже з 8 ст. вiдокремлюють українську мову вiд праруської і створюють їй особливе мiсце помiж слов’янськими  мовами. Зараз суперечка про те, чи є українська мова дiалектом якоїсь іншої слов’янської мови, є пустою як і недоречне загальноприйняте застосування до неї терміну "говiр" пiсля того, як вона введена в школи, стала зброєю культурного життя і досягла того, чого хотiв у 1815 р. польський вчений Бантке – стала науковою мовою.
У статтi "Угорська  Україна”, автор якої не вказаний, аналiзується стан справ українцiв в Угорщинi до 1919 р.
Друга стаття без авторства присвячена вiдомому українському вченому Михайлу Петровичу Драгоманову. У статтi пiдкреслюється, що його заслуги перед  українським рухом, перед росiйською демократiєю і перед  слов’янською наукою такi великi, що заслуговує згадати рiчницю з його смертi.
Звертається увага на те, що як українського дiяча Драгоманова характеризують його твори українською мовою, особливо у журналi "Громада" (1878-1882, Женева), а також у львiвському журналi "Народ" (1890-1895). Драгоманов бачив нагальну потребу України самовизначитися культурно-нацiонально. Тiльки самостiйний розвиток української культури може пiдняти культурний рiвень українських народних мас і ввести Україну в сiмейство європейських цивiлiзованих народiв. Найкраще Драгоманов висловив свої погляди щодо нацiональностi взагалi і зокрема щодо української нацiональностi у своїх творах "Чудацькi думки про українську справу" і "Листи на Надднiпрянську Україну" - вiн хоче для України нацiонально-культурного самовизначення...
Цiннiсть наукової дiяльностi Драгоманова вбачається головним чином у дослiдженнi слов’янського фольклору, де вiн широко застосовував порiвняльно-iсторичний метод; це стосується як його видання і коментарiв "Історичних пiсень малоруськго народу", започнатого з Антоновичем, а закiнченого ним самим, так і працi "Малоррусскiя народныя преданiя и разказы", "Писни и сказания о кровосмешении" і багато iнших, надрукованих вже в Софiї болгарською мовою.
У першому номерi видання "Украинско слово" вмiщено вiрш Миколи Коваленка "На вiчну пам’ять Михайлу Драгоманову в день роковин його смерти" (С., 20 червня 1919 р.), який був прочитаний 22 червня 1919 р. на могилi Драгоманова в Софiї при покладанні вiнка українцями до роковин його смертi.
У "Ноті до союзників" йдеться про делегацiю Української республiки в Парижi, яка у вiдповiдь на резолюцiю деяких росiйських груп до мирної конференцiї 9 березня виступила з Нотою до союзникiв з проханням прийняти її делегатiв до мирної конференцiї і термiново визнати Українську республiку як вiльну й незалежну державу. Пiд Нотою пiдписався Г.Сидоренко – голова делегацiї Української республiки.
У "Довідковому відділі" подаються адреси українських легацiй, мiсiй і iнших представництв за кордоном.
Через статті слов’янознавчого характеру ("Україна і слов’янство"), фiлологiчного ("Українська мова"), автобiографiчного ("Михайло Петрович Драгоманов"), iсторичного ("Угорська Україна"), полiтичного ("Нота до союзників") та iнформативного ("Довідковий відділ") видавцям видання "Украинско слово" вдалося показати iсторiю України та її актуальнi проблеми. Глибокий науковий пiдхiд до висвiтлення запропонованого матерiалу підкреслює вагоме значення цього видання.
Антоніна Якімова

 

 



   


УКРАИНСКИЯТ ЕЗИК>>>

УКРАИНСКИ ИЗДАНИЯ В БЪЛГАРИЯ ДО 1944 ГОДИНА>>>

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

УКРАИНСКА ДИАСПОРА В БЪЛГАРИЯ
>>>


ТАРАС
ШЕВЧЕНКО В СОФIЇ