Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
ЦЪРКОВНА УТВАР
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 

 

 

ТАРАС ШЕВЧЕНКО - СПІВЕЦЬ СВОБОДИ УКРАЇНИ
9 березня Україна відзначає День народження українського поета, художника, мислителя Тараса Шевченка, який по праву визнається найвеличнішою постаттю України
Тарас Шевченко став співцем свободи Українського народу. Усе Тарас Шевченкожиття він присвятив реалізації своєї найбільшої мрії - пробудити волелюбний дух українців, щоб побачити рідну землю вільною.
За час, що минув, український народ переживав періоди, коли свобода та незалежність ставали майже реальністю, і такі, коли ця споконвічна мрія здавалася нездійсненною. Було немало трагічних сторінок, але було і те, що дозволило сформуватися сучасній українській нації, здатній відстоювати оспівані Т.Шевченком ідеали.
З 1991 року ми ведемо відлік існування нової Незалежної України. Але, мабуть, лише у минулому році світ ледь не вперше зрозумів Україну та українців насправді. Це багатомільйонна держава, яка поділяє зрозумілі нам усім загальноєвропейські ідеали та цінності, прагнення до свободи і демократії.
Останні події в Україні відкрили нові перспективи для нашої країни і для розвитку її відносин з оточуючим світом. Сьогодні ми з повним правом можемо говорити, що українці реалізували мрію великого українського поета Т.Шевченка і створили не тільки незалежну, але і вільну Україну. Вільну від страху, невпевненості у своїх силах і своєму майбутньому. Вільну, бо здатну відстоювати своє право обирати власну долю і захищати свій вибір.
В день, коли Україна відзначає День народження Т.Шевченка, хотів би надати можливість і болгарським читачам ознайомитися з деякими віхами життя та творчості видатного українського митця, твори якого почали перекладатися болгарською мовою його сучасниками і були близькими болгарському народові, який також пройшов нелегкий шлях до віднайдення своєї свободи.

Тарас Шевченко - центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, які до нього в українській літературі ще не порушувалися або порушувалися надто несміливо й обмежено. Шевченко став новатором у пошуках нових художніх форм та засобів, у виробленні та утвердженні нового художнього мислення. Своєю творчістю Т.Шевченко завершив процес формування української літературної мови, здійснивши її синтез із живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.
Народився Т.Шевченко 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у Київської губернії в сім'ї кріпаків. В 1822 р. батько віддав його вчитися грамоті, пізніше хлопець починає засвоювати ази малювання. У 1832 р. Т.Шевченко потрапляє до майстра петербурзького малярного цеху В.Ширяєва. Згодом відбувається його знайомство з відомими в усьому світі художником К.Брюлловим і поетом В.Жуковським, які у 1838 р. викупили юнака з кріпацтва.
З 1838 р. Т.Шевченко навчається в Академії мистецтв під керівництвом К.Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці" (1840), "Циганка-ворожка" (1841), "Катерина" (1842). Успішно працює в жанрі портрета. І саме в цей час прокидається його поетичний талант.
Т.Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 р. Кілька своїх поезій Т.Шевченко в 1838 р. віддав для публікації в українському альманасі "Ластівка". Але ще до виходу "Ластівки" (1841) 18 квітня 1840 р. з'являється перша збірка Т.Шевченка - "Кобзар".
Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча "Кобзар" містив лише вісім творів, усе ж він засвідчив, що в українське письменство прийшов поет великого обдарування. Вихід із друку "Кобзаря", а наступного року - поеми "Гайдамаки" та альманаху "Ластівка" спричинили пожвавлене обговорення в пресі питання про право на існування української мови.
Т.Шевченко ступив на літературне поле в епоху розквіту слов'янського романтизму, тісно пов'язаного з національно-визвольними прагненнями нації, її відродженням. Шевченків образ історичного минулого грунтувався на народних уявленнях про Запорозьку Січ і козацтво, як вони склалися в народній пам'яті, і відповідав настанові поета звеличити героїчну боротьбу народу за волю. Тут Т.Шевченко піднімався на високій хвилі національного відродження, яка охопила всю Слов'янщину: до минулого зверталися заради пробудження національної самоповаги, усвідомлення й утвердження себе як народу з давньою і героїчною історією. Саме для майбутнього потрібен був героїчний образ України, й не тієї, що вже ніколи не вернеться, а тієї, яка ще відродиться в душах її синів, витіснивши в непам'ять ганебний дух покори. Героїзм і мучеництво вільнолюбного народу й стали головними рисами Шевченкового образу України.
Ранній Шевченко - поет-романтик. Це романтизм протесту проти існуючої дійсності, в основі якого - мрії поета про кращу долю народу й утвердження його права та права окремої людини на свободу.
Наступний період творчості Шевченка охоплює 1843-1847 рр. (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами в Україну. Під враженням подорожей він пише ряд творів, зокрема, поему "Сон", "Єретик", "Сліпий", "Наймичка", "Кавказ", "Заповіт" та інші. Період "трьох літ"- роки формування художньої системи зрілого Шевченка, яку характеризує органічне поєднання реалістичного й романтичного начал, причому домінуючою тенденцією стає прагнення об'єктивно відображати дійсність. Відтоді його творчість набуває відверто національно-визвольного спрямування.
Весною 1846 р. Т.Шевченко вступає до таємного Кирило-Мефодіївського братства. Після розгрому організації у березні 1847 р. його заарештовують і "за створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів" висилають у заслання. Спочатку - до Оренбургу, потім - на півострів Мангишлак.
Поезії, написані на засланні, становлять окремий етап творчого розвитку Т.Шевченка. Наявна вже в період "трьох літ" загальна творча еволюція Шевченка до простоти й природності поетичного образу, до поглибленого психологізму повно й яскраво виявилась у його поезіях цих літ. У роки заслання Т.Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише побутові, історичні, сатиричні поеми й вірші. Не обмежуючи свій "образ світу" селянською тематикою, він звертається до соціально-філософської лірики, "героєм" якої виступає думка поета, а ліричним сюжетом - усвідомлення й переживання певної істини, що її осягає й здобуває поет у вірші. У цьому розумінні Т.Шевченка можна назвати родоначальником інтелектуальної поезії в новій українській літературі, а його художню систему - відкритою й багатоваріантною, в якій синтезувалися романтизм і реалізм, елементи просвітительського класицизму й сентименталізму.
Після смерті Миколи І на клопотання друзів поета 1 травня 1857 р. було дано офіційний дозвіл на звільнення Т.Шевченка. 10 березня 1858 р. розпочалося двотижневе перебування Т.Шевченка у Москві. У кінці березня 1858 р. Т.Шевченко приїхав до Петербурга, а влітку 1859 р. відвідав Україну, де мав намір оселитися. Та 13 липня його заарештували за наклепницьким доносом і, звільнивши тільки через місяць, запропонували негайно виїхати назад до Петербурга.
У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби. До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. - 11 і велику поему "Марія", а 1860 р. - 32. Одна з найхарактерніших особливостей Шевченкового образотворення цього періоду - широке використання в політичній поезії біблійних і античних образів та мотивів.
Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861 р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш - "Чи не покинуть нам, небого...".
***
Творчість Т.Шевченка відіграла значну роль в історії болгарсько-українських літературних і культурних взаємин. Перше знайомство болгар з його творами припало на 50-60-ті рр. 19 ст. - час найвищого піднесення в Болгарії національно-визвольного руху проти п'ятивікового османського гніту, коли свідомість народу дедалі глибше проймалася ідеями національного самовизначення та відновлення своєї державності. Такі соціально-історичні обставини викликали активний інтерес болгарської громадськості до спадщини Т.Шевченка, в якій знайшли високохудожнє втілення ідеали, до яких прагнули в своїх творчих шуканнях і болгарські письменники. Співзвучність - ідейна, тематична, настроєво-психологічна - сприяла дієвому включенню Т.Шевченка в болгарський літературний процес, - і через пряме наслідування українського поета, і через переклади його творів.
Переклади Шевченкових творів болгарською мовою почали з'являтися у 60-70-ті рр. 19 ст. На виборі поезій для перекладу позначалися не лише загальні тенденції розвитку болгарської літератури того періоду, а й ідейно-естетичні позиції перекладачів.
Перші переклади Т.Шевченка на болгарську мову були зроблені Р.Жинзифовим, якого приваблювали насамперед твори баладно-романтичного характеру, пов'язані з фольклорною традицією, а також ті, що змальовували життя селян, оспівували героїчні події історії українського народу, підносили ідею слов'янського поєднання.
Протягом 60-70-ті рр. до творчості Т.Шевченка звернувся болгарський поет і публіцист П.Р.Славейков.
Глибоко проникнув у поетичний світ Т.Шевченка Л.Каравелов. Наприкінці 50-их рр. він познайомився з "Кобзарем" і на поч. 60-х почав його перекладати. Шевченкові рядки Л.Каравелов використовував як епіграфи до своїх публіцистичних праць. Захоплення творчістю Т.Шевченка відчутно позначилося і на літературному доробку Л.Каравелова: за Шевченковими мотивами, з використанням його віршової техніки написані поезії "Самоїл", "Нові Христові апостоли", "Коли умру, не ховай мене", "Чорні очі, біле личко" і чимало інших.
Під певним впливом Т.Шевченка відбувалося становлення таланту класика болгарської літератури І.Вазова. Ще в гімназичні роки він познайомився з поемою "Катерина", а пізніше - з деякими іншими творами Т.Шевченка. Під цим враженням І.Вазов написав одну з найкращих своїх поем - "Громаддя" (1880). За визнанням автора, віршову структуру поеми, її розмір він запозичив у Т.Шевченка. Його вплив позначився і на жіночих образах поем І.Вазова "Громаддя" та "Загорка". Шевченкова традиція відчувається також в ліричних поезіях Вазова 80-90-х років.
У 1919 р. за інсценізацією українського письменника І.Тогобочного на сцені Софійського вільного театру відбулася вистава Шевченкової "Наймички". П'єса мала великий успіх, витримала близько тридцяти спектаклів.
В подальші роки було здійснено низку болгарських перекладів та досліджень творчості Т.Шевченка, які збагатили українсько-болгарські літературні взаємини і сучасну шевченкіаду.
***
Твори Т.Шевченка і сьогодні залишаються привабливим для читача. З них перед нами постає неповторний, яскраво національний образ України й образ великого поета, що став символічним уособленням українця та його світу. "Давши людству краще з українського, він в той же час дав українському краще з вселюдського - в самому рівні і якості своєї думки, свого слова".
Цей матеріал підготувало українське посольство у Софії

 

 


ТАРАС ШЕВЧЕНКО Е АПОСТОЛЪТ НА УКРАИНСКАТА СВОБОДА

КАРАВЕЛОВ И ВАЗОВ ЗАИМСТВАТ ОТ ШЕВЧЕНКО

ТАРАС ШЕВЧЕНКО НЕ Е СВЕТЕЦ, ТОЙ Е ПРОСТО ГЕНИАЛЕН

УКРАИНСКИ
ЯТ ЕЗИК>>>

ЕТНОИСТОРИЯТА НА УКРАЙНА В ЗАПАДНИТЕ ИЗТ
ОЧНИЦИ>>>

КОЙ Е УКРАИНЕЦЪТ МИХАЙЛО ПАРАШЧУК И КАКВО Е НАПРАВИЛ ЗА БЪЛГАРИЯ?
>>>


УКРАИНСКИ ОРГАНИЗАЦИИ В БЪЛГАРИЯ ДО 1944 ГОДИНА>>>

УКРАИНСКИ ИЗДАНИЯ В БЪЛГАРИЯ ДО 1944 ГОДИНА>>>

ЖАЛОНИ НА НЕЗАВИСИМОСТТА НА УКРАЙНА>>>

БЪЛГАРИЯ ПРИЗНАВА УКРАЙНА ПРЕЗ 1918 г. И ПРЕЗ 1991 г. >>>