Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



РОДИННЕ КОЛО ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Сьогодні 142 роки тому народилася відома українська поетеса, яка рік прожила в Болгарії
Софія 25 лютого 2013.- Першого червня 1894 року Леся Українка приїхала в Софію, де до серпня 1895 року жила в родині свого дядька Михайла Петровича Драгоманова. Вона залишила свої враження від відвідин Пловдіва й проживання влітку 1894 року в селі Владая. Зараз у Владаї, на тому місці, де був будинок, у якому відпочивала Леся з родиною Драгоманових, стоїть пам’ятний знак на її честь. Першого серпня 1895 року Леся Українка виїхала із Софії додому. В серпні того ж року у Львові у журналі "Народ" були надруковані її поезії під назвою "Невільничі пісні", написані в Болгарії: "Божа іскра", "Мати-невільниця", "І все-таки до тебе думка лине…", "Slavus Sclavus", "Північні думи", "До товаришів", "Ворогам". А Аріадні - молодшій доньці Михайла Драгоманова, поетеса присвятила вірш "На пам’ять 31 іюля 1895 року".
Леся Українка (Лариса Петрiвна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в родинi Ольги i Петра Косачiв. Петро Антонович Косач, батько Лесi, навчався спочатку в Петербурзькому, а потiм Київському унiверситетах. Його найближчими друзями в Київському університеті були Володимир Антонович, Павло Житецький, Михайло Драгоманов, брати Микола Лисенко й Михайло Старицький. Разом зi своїми друзями Петро Косач викладав у київських недiльних школах, долучався до видання журналу "Киевская Старина", дав кошти Миколi Лисенку на видання його збiрника українських народних пiсень, брав активну участь у пiдготовцi словника української мови, впорядкованого й виданого пiзнiше Борисом Грiнченком.

На світлині: Пам’ятний знак у Владая - передмісті Софії, де колись відпочивала Леся Українка. На ньому пише: "През лятото на 1894 г. тук живя украинската поетеса-революционерка Леся Украинка – 1871-1913" ("Влітку 1984 р. тут жила українська поетеса-революціонерка Леся Українка – 1871-1913")

Ольга Петрiвна Драгоманова-Косач (вiдома як дитяча письменниця Олена Пчiлка) – молодша сестра видатного українського вченого, професора Вищої школи в Софiї (1889-1895) Михайла Петровича Драгоманова.
Ольга Косач – письменниця i громадська дiячка, редактор i видавець журналiв "Рiдний край" та "Молода Україна". Вона збирала українськi народнi пiснi i вишивки. У 1879 роцi Ольга Косач видала книгу "Украинский народный орнамент. Образцы вышивок, тканей и писанок". Іван Шишманов у своїй першiй науковiй студiї "Значението и задачата на нашата етнография" (1889) високо оцiнив цю книгу, пiдкресливши, що це найкраще з того, що було надруковано в той час на цю тему. Але Ольга Косач не тiльки збирала зразки вишивок, вона вишивала гарно сама й навчила вишивати своїх дочок. Тому коли до них долетiла звiстка про те, що Лідія Драгоманова - старша дочка її брата Михайла Петровича Драгоманова, виходить замiж, Ольга Косач написала племiнницi, що її двоюрідні сестри "затеяли для тебя два рушника по нашему обычаю. Хотя у тебя и есть рушники, наверное и вышитых несколько, но тут верно, что таких не будет, как наши. Неприятного повторения  в штуках этих не выйдет. Впрочем, не в композиции и не в работе дело, а в "щирости". Хоча Ольга Косач на перше місце поставила щирість намірів, заслуговує уваги  її запевнення, що мотиви рушників не повторяться. Отже, Лідія Драгоманова отримала в подарунок до свого весілля рушники, вишиті сестрами Лесi Українки.
Сама Ольга Косач вислала молодим у подарунок вишиту скатертину. Михайло Драгоманов власноручно повідомив про це Лiдiю і Івана Шишманових.
Коли Лiдiя і Іван облаштували своє сімейне помешкання в Софії, Іван Шишманов в одному з листів до Людмили та Михайла Драгоманових у Женеву написав: "Мне тысяча раз лучше дома в нашей прелестной комнате, где все так хорошо убрано. Это коробочка, наполненная bibliot- ами, хорошеньких малорусских nappes (скатертин, фр.), изящно brodees (вишитих, фр.) – это просто прелесть". Напевне, серед цих скатертин була й та, що її вишила мама Лесi Українки.
Доречно додати, що Лідія Драгоманова теж вмiла вишивати. На початку 1887 року вона подарувала Івану Шишманову вишитий рушник, який викликав у нього неймовiрнi емоції: "Наконец, наконец получил твой  chef d’oeuvre (шедевр, фр.).  Это прелесть.  Comment  te  remercier?  (Як тобі дякувати? фр.) Я  просто  в  восхищение… А если бы ты знала с каким нетерпением я его ожидал, этого прекрасного рушника!" Можна припустити, що йшлося про рушник, який наречена дарує нареченому підчас заручин (за українською традицією), тому що Лiдiя і Іван були вже заручені. Отримавши довгоочікуваний рушник, Іван Шишманов запитав Лiдiю як правильно його використовувати. Лiдiя пояснила, що потрібно повісити на ікону. Іван Шишманов на це відповів, що у нього виникли складнощі з вибором ікони, тому він повісив рушник на дзеркало. Рушник викликав  захоплення і у його друзів, а власниця будинку, у якої Шишманов знімав кімнату, звернула увагу на те, що мереживо, яким був обрамлений рушник, подібне до того, що роблять у них.

На світлині: Антоніна Якімова - дослідник життя Михайла Драгоманова в Болгарії, тримає в руках вишиванку, що збереглася до наших днів, роботи Лідії Шишванової-Драгоманової.

Найцiкавiшим є те, що в Науковому архiвi Болгарської академiї наук збереглася перша вишита робота, яку подарувала Лiдiя своєму нареченому до нового 1887 року – рамка для фотографiй, вишита на паперовiй канвi. Протягом усього свого життя Іван Шишманов дбайливо берiг цей безцiнний подарунок.
Шанувальники творчостi всесвiтньовiдомої поетеси, письменницi і фiлософа Лесi Українки вшановуватимуть цьогорiч сотi роковини з дня її смертi.
Антоніна Якімова

Ще до теми:
ЛIДIЯ ШИШМАНОВА (ЛIДIЯ МИХАЙЛIВНА ДРАГОМАНОВА)>>>
БЪЛГАРИЯ В ЖИВОТА НА ЛЕСЯ УКРАИНКА>>>
"ЧЕСТО СЕ СЕЩАМ ЗА СОФИЯ,.. СЪНУВАМ Я ВСЯКА НОЩ. СТРАННО, НО МИ ЛИПСВА ДОРИ БЪЛГАРСКИЯТ ЕЗИК!">>>

   


УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

УКРАИНСКА ДИАСПОРА В БЪЛГАРИЯ
>>>

ТАРАС
ШЕВЧЕНКО В СОФIЇ