Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



ГОЛОДОМОР – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ 7 МІЛЬЙОНІВ ЖИТТІВ
Це також 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти, антикваріат тощо

Київ, 05 січня 2007.- Саме цьогорічні заходи по вшануванню жертв геноциду, здається, були найбільш переконливими і, можливо, навіть переломними в українській суспільній свідомості щодо осягнення масштабів, причин і наслідків того вселенського армагедону, який зійшов на нашу землю у 1932-33 рр.
Але: про що б люди не говорили, вони говорять про гроші, - гласить правило Мерфі. Очевидно, хіба-що лиш страхіття голодомору здатні суперечити цій істині. Бо дійсно, - ніхто ще не сказав нам і всьому світові: Голодомор 1932-33 рр. був не тільки найбільшим в історії геноцидом, а й наймасштабнішим і найефективнішим грабунком людей. Такою-собі золотозаготівлею, золотою лихоманкою по-комуністичному. Де жертви самі дістають зі схованок і несуть завойовникам свої родові скарби. Лиш би відстрочити голодну смерть. А, може, й вижити. Зізнаємося, що і авторам статті ця думка явилася не відразу. Просто один з них у телефонній розмові з матір’ю запитав, - а як вона і родина тоді врятувалися. З’ясувалося, - тільки завдяки 7 масивним золотим виробам рідкісної цінності і проби (999), які ще за царату подарував дід – дворянин Кириченко, капітан корабля далекосхідного флоту. Здавши цю пам’ять про батька (і неабиякий капітал!) у лавку торгзіну, бабуся врятувала родину і багатьох мешканців села Монастирище Ічнянського району Чернігівської області. Решта села вимерло.
Запитання виникло автоматично: а скільки ж всього капіталу мітла комуноімперського голодомору вимела з України? Переривши кілька бібліотек і набриднувши декільком професорам, ми можемо назвати деякі деталі. Торгзіни (в деяких джерелах – торгсини, від словосполучення "торговля с иностранцами") під час голодомору стали єдиною мережею державної торгівлі, де населення могло купити деякі найнеобхідніші продукти харчування. Але тільки за дорогоцінні метали або валюту.
Формально ця всесоюзна контора виникла влітку 1930 р. при Наркоматі зовнішньої торгівлі. Але в Україні магазини торгзіну активно почали працювати з січня 1932 р., і на практиці - не з іноземцями, а з голодуючими селянами. Постанову "Про утворення Всеукраїнської контори торгзіну" Українська економічна нарада при РНК УСРР прийняла 29.06 1932 р. Експерти НК РСІ, зокрема, вказували, що "мобілізація внутрі країни ефективної валюти відіграє колосальну ролю…", що "побутове золото…необхідно зібрати за допомогою системи "торгзіну" і направити на службу интересам пролетарської держави".
Чи випадкові ці дати і директиви? Ми співставили по часу і змісту різні постанови та інші документи щодо організації-розширення мережі торгзіну в Україні з постановами партії щодо організації геноциду голодом (про посилення хлібозаготівель, про "три колоски", про недопущення будь-якої торгівлі продуктами в селах, про боротьбу з "саботажниками" і т. д.). І вжахнулися: ці документи виходили та діяли абсолютно узгоджено і синхронно! За принципом: 1) партія забирає в українського селянина весь хліб; 2) торгзін забирає в нього все золото і гроші! Далі, аналіз власне організації роботи партії і торгзіну додав ще пункт 3): але зробіть все так, щоб хохли все-одно не вижили. В обмін на обрядове золото селяни отримували товарні ордери (бони), з 1933-го р. – так звані заборні книжки, які вже потім отоварювали на продукти. Цей процес затягувався нерідко до двох місяців і отоварювати бони чи заборні книжки вже було нікому. Існувала навіть таємна інструкція: "не давати обіцянок покупцям на швидке одержання продуктів". Очевидці свідчать, що випадки смертей голодуючих прямо у кілометрових чергах за хлібом або й відразу після отоварення були масовими.
Та найбільше сприяв смертності селян, навіть "ощасливлених" торгзіном, так званий "припек" - офіційно дозволений прибуток скупщика торгзіну, тобто різниця між вагою золота, прийнятою від населення, та зданою у банк. Дуже часто приймали золото за однією масою і пробою, а платили і записували до реєстраційних актів зовсім інші. "Припек" сягав кількох кілограмів, і за кожним грамом викраденого селянського золота було чиєсь життя. Крім "припеків", отримуючи великі зарплати та продпайки, працівники торгзіну все-одно займалися шахрайством, спекуляціями.
Система торгзіну платила громадянам значно менше за їхнє золото, ніж воно купувало на світових біржах. Погоджуємося з д. і. н. В. Марочком щодо ще одного аспекту цих злочинних дій: побутове золото, яке ще називали "золотобрухтом", було особливо небезпечною цінністю, тому що його обрядово-побутовий зміст торкався святого: сімейних реліквій, нагрудних хрестів, весільних заручин, хрещення, їх оберігали, передавали від покоління до покоління, єднаючи роди в націю та примножуючи духовність.
На жовтень 1933 р. в Україні діяло 263 магазини торгзіну, кожен з яких мав мережу приймальних пунктів, лавок, відділень з осередками. Найбільше таких магазинів було в Київській обл. - 58, найменше – в Донецькій обл. (11) та Молдавській АСРР (5). На цю мережу покладали конкретні завдання по вилученню у населення золота, валюти та інших коштовностей, які не виконувалися через надмірність.
Масштаби "золотої лихоманки" по-більшовицьки відповідали "графікам" геноциду: якщо в 1931 році через систему торгзіну до казни надійшло 6 млн., у 1932 р. - близько 50 млн., то у 1933 р. - 107 млн. валютних карбованців. З них 75,2% становили дорогоцінні метали - золото, срібло, платина. Так званий "золотобрухт" становив 38%, монети царського карбування -18% від загальної суми валютних надходжень. Якщо в 1932 році торгзін УСРР "заготовив" 21 тонну золота (26,8 млн. крб.) та 18,5 тонн срібла (0,3 млн. крб.) від населення, то у 1933 р. – 44,9 тонн золота (58 млн. крб.) і 1420,5 тонну срібла (22,9 млн. крб.).
Особливо невигідно було здавати срібло. Ціна на нього порівняно з дореволюційними роками впала втричі. За 1 г срібла селянам давали 1 крб. 25 коп., тоді як на Нью-Йоркській біржі - 1 крб. 80 коп. Від такої "дельти" прибутки партії були колосальні.
Скупку діамантів уряд дозволив восени 1933 р., коли надходження золота до магазинів торгзіну значно впало (все здали, та й нікому вже було здавати). В Україні діяв лише один пункт - у Харкові. За один карат діаманту з дефектами торгзіновські "фахівці" пропонували 12 крб., а за чисті - 260 крб. Здогадуєтесь, чому і для чого зробили таку велику різницю? Тільки за чотири місяці діамантових операцій торгзін зібрав діамантів на 600 тис. крб.
У 1932-33 р. за кордон відправили також різного антикваріату (твори мистецтва, старовинні коштовності) на суму 5,8 млн. інвалютних крб.
Торгзін не була єдиною машиною по забору цінностей у конаючого населення. Навряд чи хтось підрахує колись масштаби забраного у людей добра на нелегальних стихійних ринках, де ціни на хліб були в десятки разів вищі, ніж навіть у торгзінах. Чи просто пограбованого золота, яке владні рекетири викатовували в беззахисних селян-одноосібників. Типовий такий випадок описав інвалід війни Олексій Різник у статті "Золото для диктатури пролетаріату" ("Україна молода", 23.11.06, с. 11): Якщо співвіднести число жертв українського Голодомору із сріблом-злотом, викачаним імперським комунізмом з України в той час, вийде десь 5 інвалютних карбованців. Або 12 кг борошна. Така була ціна життя, вірніше, страшної смерті одного українця. Якщо поділити ці майже 66 тонн золотих виробів і 1439 тонн срібних на нас сущих, то вийде десь півтора грама золота і 31 грам срібла… До чого це? Та так, кожен подумає про своє. Чи є ще місця для могил на цвинтарі розстріляних ілюзій?
Олег Надоша, Володимир Гонський, "Українська правда"

Ще до теми болгарською:
ЖЕРТВИТЕ НА УКРАИНСКИЯ ХОЛОКОСТ СА 7 МЛН. ДУШИ

 

   


УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

УКРАИНСКА ДИАСПОРА В БЪЛГАРИЯ
>>>

ТАРАС
ШЕВЧЕНКО В СОФIЇ