Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



ВАСИЛЬ ФИЛОНОВИЧ: ШТРИХИ ДО БІОГРАФІЇ
Суми, березень 2010. - У березні минулого року в Україні відзначили 70-ліття проголошення Карпато-Української Держави. І хоча вона проіснувала недовго, проте засвідчила прагнення українців до свободи і готовність боротися за неї. Чимало людей з різних куточків України взяли участь в обороні новопосталої держави. Був серед них і уродженець Сумщини Василь Филонович, який залишив свої спогади (“Березневі дні Карпатської України”) про цю вікопомну подію. В Україні вони вийшли друком лише восени 2009 р. Автора спогадів добре знали українські емігранти в Болгарії. Завдяки йому на початку 20-х років ХХ століття в цій країні постало декілька українських громад. Проживаючи згодом у Чехословаччині (ЧСР), він неодноразово відвідував Болгарію, листувався з місцевими українськими емігрантами.
Залишилося небагато свідчень про цю неординарну людину. Короткі біографічні дані про нього можна знайти в енциклопедично-довідкових виданнях. У зв’язку з виконанням В.Филоновичем окремих доручень С. Петлюри та Державного Центру Української Народної Республіки його прізвище зустрічається в епістолярній спадщині керівників ДЦ УНР та Уряду УНР в екзилі С.Петлюри, А.Лівицького, О.Шульгина, В.Сальського. Про громадсько-політичну та журналістську діяльність В.Филоновича йдеться у роботах про українську пресу в Польщі і Чехословаччині. Нарешті, його особистий архів, який був переданий Музею визвольної боротьби України в Празі, а згодом у складі так званого “празького архіву” опинився в Україні, нещодавно став доступним для дослідників.
Василь Захарович Филонович народився 15 січня 1894 р. у м. Суми тогочасної Харківської губернії. У 1903 р. вступив до місцевого реального училища, 1908 р. перейшов до Курської землемірної школи. Невдовзі був покликаний до військової служби. Під час Першої світової війни закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище. У російській армії служив у чині поручика.
Після лютневої революції 1917 р. став прихильником Української Центральної Ради, брав участь в українізації своєї військової частини. На початку листопада того ж року ним було українізовано 11 сотень у складі 34-ої піхотної дивізії.
Наприкінці 1917 р. В.Филонович був призначений військовим комендантом Сумського повіту. Згодом організував там кінний полк та кілька піших сотень. У цей час на північному сході України розгортається наступ російських більшовицьких військ. На початку 1918 р. В.Филонович очолив ділянку фронту Ворожба-Суми-Гайворон. По всьому фронту тривали жорстокі бої. Одним із них був бій під Крутами, про який через декілька років Василь Захарович напише низку праць. Їх високий фаховий рівень оцінили сучасні дослідники цієї події.
У лютому-березні 1918 р. територія України була звільнена від більшовицьких військ. З 10 березня Василь Филонович – помічник коменданта м. Суми, за гетьманату – значковий сотник при повітовому коменданті, з 1 грудня 1918 р. В. Филонович – начальник оборони Сум та повіту. Він організував Сумський курінь, який приєднався до 4-го Окремого корпусу січових стрільців Дієвої армії УНР. На початку 1919 р. призначений офіцером для окремих доручень при ставці Головного Отамана військ УНР. До осені того ж року брав участь у боях з більшовицькою та денікінською арміями.
У грудні 1919 р. В.Филоновича призначили головою комісії із закупівель за кордоном. Невдовзі він залишив військову службу. Імовірно його залучили до розвідувальної діяльності. Тоді ж у складі 32 старшин він був відряджений у запілля ворога для організації повстанського руху на Катеринославщині. В Одесі був заарештований контррозвідкою Збройних Сил Півдня Росії і відправлений до Новоросійська. Проте йому вдалося втекти на Кубань, де він приєднався до повстанської групи кубанських козаків, яку згодом і очолив. На початку 1920 р. ця група, перейшовши Сухумський перевал, опинилася в Грузії, де В.Филоновича включили до складу Військової місії УНР. Невдовзі його призначили віце-консулом у Поті, звідки він нелегально проник до врангелівського Криму і в листопаді 1920 р. разом з російськими військами евакуювався до Туреччини.
У січні 1921 р. В.Филонович виїхав до Болгарії, де став військовим аташе, головою Української громади та військової організації “Січ”. Того ж року за наклепом у нелояльності та ворожій діяльності його вислали з цієї країни. У серпні того ж року він прибув до Польщі. А невдовзі за дорученням військового міністерства УНР повернувся до Болгарії, де був військовим представником Генерального штабу Армії УНР на Балканах, працюючи на посаді інструктора кооперативних робітничих організацій у цій країні. Протягом 1921-1922 рр. за дорученням С. Петлюри він здійснив низку заходів з “організації вояків-українців, що осіли в Болгарії після перебування в армії Врангеля та козачому війську. Наслідком цієї роботи було закладення 12 українських громад та гуртків, що жили за затвердженим Болгарським Урядом статутом”. Серед них – Українська громада з притулком і бібліотекою-читальнею у Софії, Український гурток імені Михайла Драгоманова. 1922 р. його зусиллями було засновано низку українських громад у Югославії (Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців).
Восени того ж року В.Филонович прибув у розпорядження ставки Головного Отамана Армії УНР у Тарнові. Був підвищений до звання підполковника. Наступного року переїхав до Чехословаччини, де працював інженером, згодом закінчив Вищу технічну школу в чеській столиці по відділу лісового господарства, був головою Гуртка українських студентів лісової справи в Празі. Наприкінці 1933 р. одружився, мав сина. В.Филонович був представником військового міністра УНР на Балканах, опікуючись протягом майже двадцяти років справами українських емігрантів у Болгарії, Туреччині та Югославії. На початку 1930-х рр. “уенерівськими” в Болгарії були 2 легальні громади, 3 легальні товариства, 1 напівлегальна колонія, 7 невеликих гуртків, у Туреччині – 1 нелегальна громада, Югославії – 3 легальні громади і 2 товариства “Просвіта”. В. Филонович неодноразово відвідував ці країни. Так, у 1937 р. з метою відновлення та активізації діяльності українських громад у Софії і Пловдиві Василь Захарович провів низку організаційних заходів, пожвавив культурно-освітню роботу організацій, на загальних зборах громад виголосив доповіді про стан і завдання української еміграції, радянську конституцію, “Україна під совітами”, про річниці бою під Базаром, “22 січня”, “Пам’яті героїв Крут”. Протягом 20-30-х рр. він поширював українські часописи серед емігрантів у країнах Європи, Америки та Азії.
Василь Филонович активно займався громадською роботою серед колишніх військових Армії УНР. У 1923 р. він був серед ініціаторів заснування Українського військового союзу, членом Союзу колишніх вояків Армії УНР у ЧСР, 1931 р. взяв участь у Міжнародній конференції військових комбатантів країн колишнього Троїстого союзу в Празі. 2 лютого 1933 р. у чеській столиці з нагоди 15-ої річниці бою під Крутами Союзом українських старшин у ЧСР була влаштована жалібна академія. В.Филонович виголосив доповідь про перебіг подій під Крутами, висвітливши їх з військово-історичного та політичного аспектів. Значення цього бою для України було більшим, на думку військового, ніж значення Термофіл для Спарти.
Василь Филонович належав до Українського республікансько-демократичного клубу (УРДК) в Празі, який виник у 1925 р. Очолювали організацію О. Лотоцький, К.Мацієвич та М.Славінський. Головним завданням УРДК було здійснення політичної, культурної й освітньої діяльності серед української еміграції. Організація влаштовувала академії (зібрання), на яких виголошувалися доповіді, присвячені національним святам, відомим подіям чи особам. Так, 5 грудня 1935 р. на святочній академії Василь Захарович виголосив доповідь “П’ятнадцять літ української еміграції”. Структурними підрозділами УРДК були літературно-музична й військово-історична секції, бюро праці, яке займалося пошуком роботи для українських емігрантів. До складу цього бюро входив і В.Филонович.
У січні 1930 р. комісія лекторського персоналу Української господарської академії в Подєбрадах у справі “нансенівських” паспортів звернулася до нього як до впливового громадського діяча серед українських емігрантів у Болгарії, Туреччині, Югославії з пропозицією поширити на балканські країни акцію щодо зазначення національної приналежності у паспортах, які видавалися українським емігрантам Нансенівським комітетом у справах біженців при Лізі Націй. В.Филонович відгукнувся на пропозицію.
Українська громада Туреччини делегувала Василя Захаровича на Першу конференцію української еміграції, що відбулася 1929 р. у Празі. В ній узяли участь представники громадських об’єднань української еміграції з Польщі, Румунії, Франції, ЧСР, українських громад з Бельгії, Болгарії, Люксембургу, Югославії. Доповіді на актуальні теми з життя еміграції виголосили М.Ковальський, О.Лотоцький, К.Мацієвич, В.Садовський, С.Сірополко, О.Шульгин, А.Яковлів та інші. В.Филонович доповів про нагальні потреби української громади в Туреччині. На цьому форумі його обрали членом пленуму Головної Еміграційної Ради (ГЕР). На Другій конференції української еміграції, що відбулася 1932 р. у Празі, Василь Захарович став членом ревізійної комісії ГЕР. Він узяв участь і в роботі Третьої конференції (1934 р.), на якій, зокрема, обговорювалися питання про голод в Україні, всеукраїнський національний конгрес, міжнародну ситуацію в Європі та інші.
Досвідчений військовий і громадський діяч, Василь Филонович проявив себе і на ниві журналістики. У 1929-1938 рр. у Горніх Черношицях і Празі виходив неперіодичний журнал військово-громадської думки “Гуртуймося”. Його видавцем, редактором і співредактором (М. Битинський) був В.Филонович. Редакція приділяла багато уваги висвітленню суспільно значущих для українців військово-політичних подій, намагаючись зробити кожне число тематичним. Так, окремі числа були присвячені пам’яті Симона Петлюри (Ч.І, ХІ), Полтавській битві 1709 р. (Ч.ІІ, ХІІ), річницям мужньої смерті 359-ти героїв – вояків Армії УНР, які загинули під Базаром (Ч.ІІІ, ХVІ), проголошенню самостійності України, Акту Злуки УНР і ЗУНР, бою під Крутами (Ч.ІV), смерті двох найбільших провідників української еміграції – гетьмана Пилипа Орлика і Голови Директорії УНР Симона Петлюри (Ч.VII), проголошенню ІV Універсалу Українською Центральною Радою (Ч.Х) тощо. На сторінках часопису друкувалися поезії М.Оверковича, О.Олеся, О.Печеніга, О.Стефановича, науково-публіцистичні праці М.Битинського, В.Филоновича, Д.Геродота, В.Проходи, В.Сальського, С.Сірополка, М.Славінського, С.Смаль-Стоцького, П.Шандрука, А.Яковліва та інших. Як додаток до журналу за редакцією В.Филоновича і М.Битинського виходив Бюлетень “Гуртуймося” (1933-1934), в якому подавалася поточна інформація про головні події з українського життя. На сторінках журналу й бюлетеня друкувалися праці Василя Захаровича з історії Української революції 1917-1921 рр., про українську еміграцію, голод 1932-1933 рр. тощо.
Василь Филонович був членом Союзу українських журналістів і письменників на чужині (СУЖіП). У його складі був один почесний член – О.Олесь, 51 дійсний член, в тому числі 43 члени-фундатори. Василь Захарович був членом управи СУЖіП, а 1934-1935 рр. – її секретарем. Діяльність організації виявлялася в улаштуванні прилюдних засідань, академій, дискусій, літературних вечірок. Союз брав участь в акціях протесту української еміграції у зв’язку з голодом 1932-1933 рр. в Україні, проти прийняття СРСР до Ліги Націй, проти наклепів на С. Петлюру тощо.
Загальною справою української еміграції було створення Музею визвольної боротьби України (МВБУ) та будівництво для нього приміщення – Українського дому в Празі. У квітні 1935 р. загальні збори Товариства МВБУ обрали В.Филоновича своїм членом. Вероніка (дружина) та Василь Филоновичі неодноразово вносили грошові пожертви для МВБУ. Станом на 29 лютого 1936 р. останні склали 45 чеських крон. У 1935-1936 рр. В.Филонович подарував Музею збірку книг, часописів, фотографій, кліше (всього 343 примірники), українську періодику з Маньчжурії та Балканських країн, 13 пакунків документів свого архіву. У книгосховищі МВБУ знаходилася його бібліотека, окремі числа журналу “Гуртуймося” та чеського часопису “Слов’янський огляд”.
Василь Захарович був добре обізнаний із ситуацією на Закарпатті, оскільки неодноразово відвідував цей край, а з 1938 р. жив у с. Великий Бичків. Після проголошення Карпато-Української Держави він брав безпосередню участь у її захисті, був членом штабу Національної Оборони Карпатської України. Саме про ці події йдеться у спогадах В. Филоновича “Березневі дні Карпатської України”.
Після звільнення з угорського полону він жив у Словаччині, з 1951 р. – у США. Декілька років очолював Товариство прихильників УНР у Міннесоті, Союз українських ветеранів у США. У 1973-1978 рр. В.Филонович – генерал-хорунжий, військовий міністр УНР в екзилі. Помер відомий військовий і громадсько-політичний діяч у Чикаго, де і похований. До кінця свого життя ідеалом державного устрою України вважав демократичну республіку і неодноразово підкреслював: “Будучи вояком, я присягав на Конституцію УНР, за неї я воював і ніколи її не зрадив і не зраджу”.
Робота В.Филоновича “Березневі дні Карпатської України” була виявлена автором цієї статті в травні 2009 р. у фонді “Український музей у Празі” Національного архіву Чеської Республіки. За змістом спомини можна розділити на 5 блоків. У першому йдеться про передумови проголошення Карпато-Української Держави, зовнішньо- і внутрішньополітичну ситуації в ЧСР та Підкарпатській Русі, другому – дискусію на сторінках партійної преси про причини поразки Карпатської України та погляд автора на це, третій – перебіг подій 12-17 березня 1939 р., а саме українсько-чеському й українсько-угорському військовому протистоянню, четвертий – перебуванню В.Филоновича в угорському полоні. П’ятий блок – розповідь автора про дії окупантів щодо населення та захисників Карпатської України.
Викладені вище біографічні дані Василя Филоновича свідчать про його активну участь у боротьбі за національну державу в період Української революції 1917-1921 рр., еміграції, у Закарпатті 1939 р., громадсько-політичну діяльність у Болгарії, Туреччині та Югославії.
Валерій Власенко



   

ЦАНКОВ, БУРОВ И РУСОВ ПРЕСЛЕДВАТ УКРАИНЦИТЕ В БЪЛГАРИЯ

ВАСИЛЬ ФИЛОНОВИЧ: "ОТНОШЕНИЕТО НА БЪЛГАРИТЕ КЪМ УКРАИНЦИТЕ КАТО ЕМИГРАНТИ Е ДОБРО, А КЪМ БОРБИТЕ НИ Е РАЗЛИЧНО"