Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



ЛIДIЯ ШИШМАНОВА (ЛIДIЯ МИХАЙЛIВНА ДРАГОМАНОВА)
17 жовтня цього року виповнилося 155 років з дня народження Лiдiї Михайлiвни Драгоманової
Енциклопедія "България" (Т. 7, 1996) подає наступнe про неї:
Шишманова, Лiдiя Іванова (Л. Михайлiвна Драгоманова) (17.10.1866, Київ – 06.02.1937, Софія) – художній критик і громадський діяч. Дочка М.П. Драгоманова, дружина Івана Шишманова. Була членом Клубу болгарських письменниць, Жiночого союзу, Товариства за мир і свободу та iнших органiзацiй, громадських iнiцiатив. Друкувала в перiодичнiй пресi рецензiї на спектаклi Народного театру в Софiї. Перекладала твори болгарських письменникiв французькою мовою.
Енциклопедія болгарського театру (2008) пише детальніше: "Дебютувала як театральний критик в журналі "Български преглед” (1899) із статею про спектаклі трупи "Сълза и смях". Співпрацювала з журналом "Свободно мнение" (1913-15), де регулярно публікувала "Театрални бележки" про спектаклі Народного театру".
У журналі "Свободно мнение" Лiдiя Шишманова вела дві рубрики: Театральна хроніка і Музична хроніка, де вміщувала критичні рецензiї на драматичні і оперні вистави. Рецензiї Л.Шишманової вирізняються енциклопедичним знанням матеріалу. Вона подає матеріал про автора, історію написання твору, огляд постановок у Європі, відзначаючи кращі, та власне рецензію на виставу на софійській сцені. Наприклад, коментуючи оперу "Продана наречена" чеського композитора Сметани, Лiдiя Шишманова зауважує, що Сметана вклав у свою музику скарб свого народу – народну музику, яка пройшла через вогонь його творчості і тут же додає, що подiбний випадок мав мiсце в iсторiї музики з деякими запозиченнями Бетховена з української народної музики. Завдяки своєму знайомству з вiдомим меценатом Розумовським, тодiшнiм росiйським послом у Вiднi, Бетховен вклав у деякi свої твори українськi народнi мотиви (див. напр., кiнець першої сонати і фiнал сонати Апасiоната). Однак, робить висновок Шишманова, тi мелодiї, пройшовши через душу чужого генія, при всій своїй красі, вже не є національною музикою (Свободно мнение, № 43, 1914).
Чудова пiанiстка, Лiдiя Шишманова користувалась надзвичайним авторитетом у болгарському музичному середовищi. Вона відома також і як популяризатор творчості відомого українського композитора Миколи Лисенка в Болгарiї, який, до речі, листувався з її батьком Михайлом Петровичим. Їй Лисенко присвятив свiй романс на слова Шевченка "Садок вишневий бiля хати". Лiдiя Драгоманова-Шишманова написала ряд музично-критичних статей про творчiсть Миколи Лисенка в болгарських журналах і газетах (Караиванов, 2009). У 1893 р. Лiдiя подарувала Музичному товариству в Софії ноти деяких творів Лисенка з циклу "Музика до "Кобзаря" Т.Г.Шевченка, а також перший (1868) та п’ятий (1892) випуски "Збірника українських пісень".
Щодо дебюту Лідії Шишманової в журналі "Български преглед" у 1899 р. в рубриці "Нашият театър". Перша стаття складалася з двох частин.  Перша частина мала оглядовий характер і була присвячена розвитку театральної справи в Болгарiї за останні десять років, а друга частина – критичному огляду вистав, якими розпочався театральний сезон.
Друга стаття – критична рецензiя на три вистави, в тому числі на "Ревізора" Гоголя. Лiдiя Шишманова починає з місця і ролі Гоголя в історії російської літератури. Наводить тезу Белінського, за якою Гоголь є засновником великої російської натуралістичної школи і твердження літератора-історика Скабічевського про те, що Гоголь завершує старий період, який з Пушкіним і Лермонтовим виробив форму і поставив літературу в реальніші і народні рамки. Шишманова нагадує читачам, що ідею "Ревізора" Гоголю підказав Пушкін, посилаючись на "Авторскую исповедь" Гоголя. "Ревізор" з’явився на росiйськiй сценi в 1836 р. і Шишманова iлюструє реакцiю публiки цитатою з листа Гоголя до Щепкiна. I нарештi переходить до аналiзу вистави на софiйськiй сценi, пiдкреслюючи емоцiйно: "З яким задоволенням ми дивились на болгарськiй сценi цю п’єсу! Бiльшiсть її знають напам’ять, бiльшiсть її читали багато разів і все ж вона вражає завжди". Задаючись питанням чи застаріла п’єса, Шишманова категорична – в Болгарії, на жаль, ні!  Поки бідний "Ревізор" не знайшов зовсiм мiсця на нiмецькiй сценi і його абсолютно не зрозумiла французька, де його спробували поставити, вiн почувається як вдома на нашiй сценi. На жаль, "Ревізор" для нас все ще не є історичною п’єсою (Български преглед, Кн. ІІІ-ІV, 1889).
До цього можна додати тільки, що й сьогоднi "Ревізор" залишається на театральних афiшах Народного театру.
Третя стаття написана в грудні 1899, але вийшла в січні 1900 р. Серед  рецензованих спектаклів - постановка Кропивницького "Глитай або ж павук". Шишманова пише, що це одна з найкращих п’єс Кропивницького, який відомий по суті як талановитий малоросійський актор, що продовжує свою плідну діяльність як директор однієї української трупи. Шишманова зауважує, що малоросійський театр народився на чисто національному грунті. Вiн потихеньку розвився, зміцнiв і утвердився, але не без боротьби й перешкод. Театральнi трупи, з ентузiазмом зустрiнутi перш за все у своєму рiдному краї, вiдважилися поступово пiти аж до пiвнiчних губернiй і були там дуже добре зустрiнутi, не тiльки через мальовничiсть костюмiв, чар пiсень і танцiв, які завжди заповнюють малоросійські п’єси і в такий спосіб художньо представляють публіці Україну (так звану "руську Італію"), цю країну поезії і ніжності; ні, ці зовнішні красоти й добра природна гра акторів не єдині причини успіху. Діти одного бідного, пригнобленого народу, автори беруть близько до серця страдання простих, пригноблених мас, і їхні  п’єси майже завжди дуже гуманні й торкаються найблагородніших струн душі (Български преглед, Кн. V, 1900).    
Про саму виставу Шишманова пише: "Нас дуже потiшив успiх "Глитая" на болгарськiй сценi, всупереч мiзерностi костюмiв, декорацiй і пiсень. Позбавлена половини свого поетичного одягу, п’єса всерiвно подобається й буде зрозумiла, тому що хоч і має деякi художнi недосконалостi, але в ній дуже добре представлена одна загальнолюдська  iдея: згубна  влада грошей здiйснює свою руйнiвну силу в цiлому свiтi. "L’Armature", відомий  роман P.Hervieu, наш скромний "Глитай" і багато iнших драм і романiв – варiацiї на одну й ту ж тему, яка ще довгий час буде модерною" (Български преглед, Кн. V, 1900).    
Шишманова відзначає, що п’єса добре перекладена, просто і ясно. Поетичні звороти української мови у виразах ніжних почуттів занадто добре передані болгарською мовою. Щодо виконання, то Шишманова констатує, що воно було взагалі добрим, навіть надто добрим й робить одну ремарку: "Взагалi любовнi сцени у цiй п’єсi iз сiльського життя здивували публiку спочатку, яка не очiкувала такi пiднесенi почуття у простої людини; але згадаймо тiльки, що малоросійську жiнку нiколи не закривали в домi, як багатьох iнших її сестер, і що ще з часiв козаччини й до тепер вона була вiльною у своєму сентиментальному життi; нехай пригадаємо який розквiт лiризму представляє багата малоросійська поезiя!" (Български преглед, Кн. V, 1900).
Дора Дімітрова пише про Шишманову: "Лiдiя освiчена, культурна, владна і навiть екстравагантна для свого часу. Дощ, снiг, сльота, в столицi рухається один-єдиний трамвай, а вона – взута в грубi черевики, загорнута в шарфи, крокувала квапливо до опери. Щовечора займала своє мiсце в ложi – це були її години. Залишилась рано вдовою, живе усамiтнено, але не залишає Болгарiю. Пише прозу: цiкавi листи (французькою мовою), мемуари, своєрiдний роман-розповiдь про подорож "Любов към природата"; загадкова, складної життєвої долi Лiдiя Шишманова записала своє iм’я серед забутих особистостей у нас. (Окрім неопублiкованої п’єси "Дългът", її єдиний син заснував лiтературний конкурс рукописних творів "Лiдiя і Іван Шишманови", але iнформацiї про нього немає) (Димитрова Д., 1995). У деяких джерелах зустрічається тільки рік заснування конкурсу – 1938-й.
У 1933 р., на урочистому річному чаюванню у святковому салоні Ліги англомовних на вул. "Цар Освободител" поет Змєй Горянін привітав жартівливою поемою "Пъстроцветен, кокетен, поетен букет. Поема с 16 дамски и 1 мъжка глава“ Клуб жiнок письменниць з нагоди третього дня народження Клубу, присвятивши кожній письменниці по епіграмі. Iскра Ценкова в статтi "Наречени "поетки" так пише про цю подiю: "Половинка проф. Iвана Шишманова - Лiдiя Шишманова, першою отримала  гумористичне вiтання. Ексцентрична дружина мiнiстра освiти співпрацює з найпопулярнiшими газетами й журналами, першою перекладає на французьку мову твори I.Вазова, Н.Райнова, Д.Немiрова, а також роман Анни Камєнової "Харитининия грях".
У 1928 р. Шишманова переклала французькою мовою трагічну поему Рачо Стоянова "Майстори" (1922-19227).
Повертаючись до епіграми (Горянин Змей, 2000), яка, не зважаючи на те, що написана у жартівливому тонi, передає шанобливе ставлення до Лідії Шишманової як особистостi з боку болгарської інтелігенції, невід’ємною частиною якої вона була з кiнця ХІХ - початку ХХ ст.
О, славна безкрайна Украйна! –
една дъщеря ни дари –
в България – родина сияйна –
тя дойде, бори се, твори.
И днес, макар беловласа,
Пак влачи културен хомот
И слага славянска подкваса
На нашия швабски живот.
Прости ме, о, Майко Славянова,
За тази закачка в куплет!
Простете, госпожо ШИШМАНОВА,
На младия весел поет.

Лiдiя Шишманова народилася в Києвi, але жила з батьками у Швейцарiї, "яку вважаю своєю другою вiтчизною, тому що там виросла і там оформилося остаточно моє скромне я" – пише вона у статтi "Швейцария и България. (Лични впечатления)" (Свободно мнение, № 8, 1914). Лiдiя закінчила університет і консерваторію в Женеві. У 1888 р. вийшла заміж за Івана Шишманова і в цьому ж  роцi переїхала до Софії. У 1889 р. в Софію, викладати історію у Вищій школі, прибув її батько – професор Михайло Драгоманов.
Про стосунки між дочкою і батьком можна говорити багато, але про них красномовно говорить зізнання самої Лідії - "він був моїм учителем життя". У Додатку до "Автобіографічної замітки" Михайло Драгоманов пише про Лідію, зокрема про те, що вона переклала болгарські релігійні легенди, до яких він написав примітки й опублікував у паризькій “Melusine" (з № 9 1888 р.). (Михайло Драгоманов: Автожиттєпис, 2009).
Лiдiя, пiсля передчасної смерті свого чоловiка, займається укладанням його незавершених або неопублiкованих творів і, одночасно,  публiкує переписку свого батька (Leon Lamouche, 1932). Їй приходить багато листів з питаннями про наукову спадщину й бібліотеку батька. Разом з чоловіком вони доклали багато зусиль до упорядкування архіва Михайла Петровича Драгоманова.
1929 року Лiдiя Шишманова дарує Семінару порівняльної літературної історії особисту бібліотеку проф. Івана Шишманова – 2323 твори в 2388 томах.
В Болгарiї Лiдiя Шишманова вiдома як театральний і музичний критик, письменниця, перекладач, громадський діяч. За словами Галини Мінчевої Лiдiя Шишманова сприймається в Болгарії як інституція.
Родина Лiдiї Шишманової брала активну участь у життi української громади в Софії. Так, з протоколу Установчих Зборiв вiд 17 лютого 1926 року по створенню українсько-болгарського товариства видно, що Лiдiя Шишманова разом з чоловiком – Іваном Шишмановим та сином – Дімітром Шишмановим у списку його засновникiв.
Українськi об’єднання запрошували Лiдiю Шишманову на свої заходи. Так, Українське Культурне Об’єднання (УКО) 12 жовтня 1926 року вiдправило їй запрошення такого змiсту: "УКО в Болгарiї 1/14 жовтня с.р. в день "Покрова Пресвятої Богородицi" празнує свiй патронний і нацiональний празник і на цю дату в 11.30 год. ранку одслужить в церквi "Св. Седмочисленницi" молебен. Повiдомляючи про це, маємо за честь прохати Вас, Високошановна Панi, бути присутньою на молебнi".
Можливо, настав час повернути Лiдiю Шишманову із "забуття" як для болгарської так, і для української громадськостi.
Антоніна Якімова
Софія, жовтень 2011 р.

 

 



   

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

УКРАИНСКА ДИАСПОРА В БЪЛГАРИЯ
>>>

МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ РАТУВАВ ЗА ПРОЄВРОПЕЙСЬКУ УКРАЇНУ.>>>

- 110 ГОДИНИ ОТ СМЪРТТА НА МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ>>>
- ДРАГОМАНОВ ТА БОЛГАРІЯ>>>

НАТАЛЯ ДРАГОМАНОВА-БАРТОЇ - ОНУКА МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА
>>>

НАТАЛЯ ДРАГОМАНОВА: НА ЖАЛЬ, НА МОГИЛІ ДІДА НЕ ДОВЕЛОСЯ ПОБУВАТИ>>
>

-
МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: РОЗВИТОК ТРАДИЦІЙ КИЇВСЬКОЇ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОЇ ШКОЛИ У СОФІЙСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ “СВ.КЛИМЕНТ ОХРИДСЬКИЙ”
>>>


ДЕЛЕГАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТУ "ДРАГОМАНОВА" ПОБУВАЛА НА МОГИЛІ ДРАГОМАНОВА
Українці привезли болгарським студентам та викладачам понад 100 книг та підручників
>>>


ТАРАС
ШЕВЧЕНКО В СОФIЇ