Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко)

КАКВО ОЗНАЧАВА ДУМАТА "УКРАЙНА"

ЛАСКАВО ПРОСИМО!

УБВісті виходять з червня 1998

УБВести излизат от юни 1998


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




ЕМІГРАНТСЬКИЙ ШЛЯХ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ
Софія, 17 червня 2016.- 140 років тому почався нелегкий емігрантський шлях відомого українського вченого і громадсько-політичного діяча Михайла Драгоманова. Цій події передувала наступна: 7 вересня 1875 р. попечитель Київського учбового округу П.Антонович увільнив від служби М.Драгоманова - доцента університету Св.Володимира, без права викладання в Харківському та Малоросійському (Одеському) університетах. Київському генерал-губернаторові надавалось право вислати колишнього доцента в адміністративному порядку, якщо його перебування виявиться шкідливим для суспільства.

За обставин, що склалися, Стара громада запропонувала Драгоманову (який на той час був одним з її лідерів) виїхати за кордон, щоб стати амбасадором української справи і заснувати орган вільної української думки "Громада".
Михайло Драгоманов отримав паспорт і виїхав за кордон у лютому 1876 р. Він затримався у Львові, де вперше зустрівся з Іваном Франком, а на початку березня прибув до Відня. Дружину з донькою Лідією у червні привіз приятель сім’ї і член Старої громади Вільям Беренштам.
У травні 1876 р. комісія з українського питання постановила: заборонити жити в українських губерніях і в столицях Драгоманову і Чубинському. В "Автобіографічній замітці" Михайло Драгоманов написав з цього приводу: "Таким чином, я посередньо був засуджений на еміграцію. Водночас австрійський уряд почав конфісковувати українські брошури соціально-демократичного змісту, а тому я вирішив перенести видання "Громади" до Женеви, куди й переселився восени 1876 р."
У Відні Драгоманов видав у друкарні болгарського друкаря Янко С.Ковачева російською мовою брошуру "По вопросу о малорусской литературе (панславизм, панруссизм и панмалоруссизм)" – протест проти щойно виданого Емського указу 1876 р. І так як з’ясувалося, що Відень не є сприятливим місцем для українського видавництва, Драгоманов переїхав до Швейцарії, де з родиною прожив 13 років.
У 1889 р. болгарський уряд запросив Михайла Драгоманова викладати історію у новоствореному першому вищому закладі Болгарії – Вищій школі (зараз – Софійський університет "Св.Климент Охрідський"). Українець очолив кафедру історії і, маючи досвід роботи в університеті, допомагав у становленні Вищої школи, був наставником молодих університетських учених, надавав у користування свою особисту бібліотеку. Драгоманов брав активну участь у виданні першого болгарського наукового збірника, користувався незаперечним авторитетом і повагою у софійського оточення. Одночасно вчений, незважаючи на хворобу, плідно працював для України.
Свій земний і емігрантський шлях Великий громадянин, як його називали українські емігранти в Болгарії, Михайло Драгоманов завершив 20 червня 1895 р. в Софії.
Минає 140 років від початку еміграції Драгоманова, а також його знайомства з Іваном Франком, з яким він постійно листувався, перебуваючи в Болгарії.
Емігрантський шлях українського вченого не був устелений трояндами, іноді він вів до відчаю, до розчарувань, але ніколи Михайло Драгоманов не зраджував свою ідею – працювати на користь української справи.

В Софії 17 червня 2016 р. вклонитися Великому громадянинові української еміграції прийшли дипломати посольства України та представники української громади.
Антоніна Якімова