БЪЛГАРО-УКРАИНСКИ ВЕСТИ - издание за политика, бизнес, история, култура и спорт
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

Преша/Първа


ДIАСПОРА

АМБАСАДА
УКРАЙНА ДНЕС 
БОЛГАРIЯ СЬОГОДНI
БIЗНЕС - БОЛГАРIЯ
БИЗНЕС-УКРАЙНА
КОМЕНТАР
IНТЕРВ'Ю
ДАЙДЖЕСТ
НАШI ЛЮДИ
СПРАВКА-УКРАЙНА
ДОВIДКА-БОЛГАРIЯ
ИСТОРИЯ-УКРАЙНА
IСТОРIЯ-БОЛГАРIЯ
БАЛКАНИ
АРХIВ
E-MAIL

"ТОЛОКА" ЕТ
преводи - украински, руски
София, тел.772986

 

 

 




БОЛГАРIЯ - IСТОРIЯ

БОЛГАРIЯ ПIСЛЯ ДРУГОЇ СВIТОВОЇ ВIЙНИ
СТАЛІНСЬКА МОДЕЛЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ В БОЛГАРІЇ. Наприкінці 40-х - початку 50-х років в Болгарії запанувала сталінська модель суспільно-політичного розвитку. З вересня 1944 до кінця 1946 рр. в країні було зліквідовано багатопартійну систему, в умовах перебування (окупації) Радянської Армії відбувся референдум, на якому народ підтримав скасування монархії. Суспільні організації (приміром, Вітчизняний фронт) набули казенного характеру. Марксизм-ленінізм перетворився в офіційну ідеологію, а з поверненням з еміграції (з Москви) в 1946 р. Георгія Дімітрова керівна роль Болгарської комуністичної партії стала домінувати в усіх сферах політичного життя. Саме в той час в Софії відбувся так званий Народний суд і міністрів, депутатів та політичних діячів царської Болгарії (тобто тих, хто керував країною до 9 вересня 1944 р. - приходу радянських військ) було засуджено до страти та різних строків ув'язнення в тюрмах та таборах. Серед страчених був і міністр закордонних справ Болгарії у роки другої світової війни Дімітр Шишманов - внук Михайла Драгоманова.
Після смерті Георгія Дімітрова в 1949 г. та Васіла Коларова в 1950 р. - відомих діячів міжнародного комуністичного руху - свого часу вони обіймали посаду генерального секретаря Комінтерну, до влади прийшов Вилко Червенков - родич Дімітрова (він був одружений із сестрою Г.Дімітрова). Він став керівником уряду та партії. За його вказівкою в Болгарії розпочалися репресії на кшталт репресій в СРСР у 30-ті роки. Здійснюється "чистка" лав компартії від "ворога з партійним квитком" та "п'ятої колони". Політбюро ЦК БКП бере під свій контроль армію, яка швидкими темпами перебудовується за радянським взірцем. Вилко Червенков особисто курує органи МВС, які ототожнюються з НКВД в СРСР. Ув'язнення в табори та екстрадиція з великих міст (Софії, Пловдіва, Варни, Бургасу) "ворожих елементів" стає практикою ще наприкінці 40-х років, однак на початку 50-х цей актрибут радянської політичної системи набуває в Болгарії особливого розмаху. Нині стверджується, що через болгарський ГУЛАГ пройшло 185 тис. чол.
ХХ З'ЇЗД КПРС ТА КВІТНЕВИЙ (1956 Р.) ПЛЕНУМ ЦК БКП. Смерть Сталіна в 1953 р. змушує Вилко Червенкова дещо змінити курс, вдатися до певного послаблення репресій, однак це не мало практичного ефекту. Звичайно, якщо не рахувати деяких кадрових змін "вверху". Скажімо, Вилко Червенков відмовився від посади генсека і в 1954 р. VІ з'їзд БКП першим секретарем обрав Тодора Живкова, який до того часу керував софійською партійною організацією. Однак, де-факто керівництво партією здійснював Червенков. Він залишався і прем'єром. Так було до лютого 1956 р., коли у Москві відбувся ХХ з'їзд КПРС, на якому Микита Хрущов засудив культ особи Сталіна. Керівником делегації болгарських комуністів на цьому з'їзді був Тодор Живков. Після повернення в Софії він та інші члени політбюро розпочали готувати пленум, який пройшов у квітні 1956 р. при зачинених дверях.
З доповіддю на квітневому пленумі ЦК БКП виступив Тодор Живков. Вона називалася: "ХХ з'їзд КПРС та уроки для нашої партії". Живков засудив культ Червенкова, однак репресії, які проводилися в Болгарії з вересня 1944 р., представив як щось "неприємне". Він відмовився засудити політичну (радянську) систему, яка порушувала права людини, органічно не сприймала ідеологічний та політичний плюралізм і, власне, була антидемократичною. Тобто, як і на ХХ з'їзді КПРС, де винним в усього було представлено Сталіна, так і на пленумі ЦК БКП у квітні 1956 винним стала окрема особа - Червенков. Форум болгарських комуністів засудив культ Червенкова і ухвалив рішення щодо ліквідації цього режиму.
На квітневому пленумі Тодор Живков значно зміцнив свої позиції в партії. Він очолив політбюро, усунув з посади голови уряду Червенкова (останнього перевели на посаду віце-прем'єра). Ключові місця в партії та виконавцій владі обійняли люди Тодора Живкова - Антон Югов (прем'єр), Георгі Чанков, Георгі Трайков, Райко Дамянов, генерал Іван Михайлов, Карло Луканов. В болгарському суспільствї зажевріла надія. Однак конюнктурні зміни на владному Олімпі не змінили суті політичної системи в Болгарії - антидемократичної та антигуманної. "Впровадження однопартійної системи шляхом знищення інших політичних партій в Німеччині стало першим кроком націоналсоціалізму до створення тоталітарної держави",- вважає д-р Желю Желев, екс-президент Болгарії, у своїй книзі "Фашизм". Це ж характерно і для післявоєнної Болгарії. В 1993 р. Тодор Живков напише: "Розвиток держави в Радянському Союзі, а відтак і в інших соціалістичних країнах все більше і більше проходив мимо суспільства... Між державою та суспільством виникло небезпечне протиріччя... Держава повинна бути інструментом громадянського суспільства і нічим більше. До цього прозріння Живков прийшов після майже 33-річного перебування у державного керма. Однак в середині 50-х років - на старті своєї державно-політичної кар'єри він, зрозуміло, так не думав. Політична система, що розбудовувалася в Болгарії, майже в усьому копіювала радянський досвід, вона опиралася на СРСР ідеологічно і економічно.
РЕЖИМ ТОДОРА ЖИВКОВА - 1956-1989 РОКИ
Політична система. Тород Живков прожив 87 років (1911 - 1998). В 1956 р. йому було 45 р., коли він прийшов до влади. З 1956 до 1989 р. Живков був лідером (першим та генеральним секретарем) БКП, з 1962 до 1971 р. - прем'єром, з 1971 до 1989 р. - головою Державної Ради Народної Республіки Болгарії. З його ім'ям пов'язані всі головні історичні факти новітньої історії країни протягом згаданого періоду.
Після квітневого (1956 р.) пленуму ЦК БКП очікуваного перелому в болгарському суспільстві не відбулося. Незалежно від того, що партія засудила "культ особи" і відокремилася від крайнощів політичної практики сталінізму, керівництво БКП не зробило належних висновків з розвитку повоєнної Болгарії, не спромоглося на "розлучення" з тоталітарними методами управління, не зажадало надати громадянам реальні політичні права та свободи. Більше того, події в Угорщині в 1956 р. спонукали керівництво Болгарії до репресивних дій. У листопаді того ж року за рішенням Політбюро ЦК БКП було відновлено концентраційний табір "Белене", у провінцію було вислано тисячі жителів Софії. "Розмістити в трудово-виховних таборах в Белене найнебезпечніших для порядку та безпеки країни ворожих та злочинних елементів, які знайшли притулок в Софії та інших великих містах... Позбавити софійської адресної реєстрації (прописки) тих капіталістичних та куркульних елементів і всіляких кримінальних рецидивістів, щодо яких є дані, які свідчать про їх антинародну діяльність...",- про це йдеться в постанові ЦК БКП від 17 листопада 1956 р. В 1959 р. деякі концтабори було зліквідовано, однак болгарський ГУЛАГ (зокрема, табори біля м.Ловеч та с.Скравена) проіснував аж до 1962 р.
Тим часом Тодор Живков зміцнив свої позиції в партії. Він усунув з керівних посад в ЦК своїх потенційних конкурентів, зокрема, Георгія Чанкова, Добрі Терпешева, Йонко Панова, які не погоджувалися з "квітневою лінією" партії. В червні 1958 р. Живкова було переобрано першим секретарем ЦК.
В 1961-1962 рр. серед партійної номенклатури знову спалахнула "війна" за владу. Однак Тодор Живков, якого пізніше прозвуть "хитрим селянином" (він народився в с.Правец, що в 70 км від Софії), вдало використав ХХІІ з'їзд ЦК КПРС, де, як відомо, культ особи Сталіна знову перебував у центрі уваги. Він зумів мобілізувати болгарських комуністів на боротьбу за остаточну ліквідація культу. В 1961 р. Вилко Червенкова звільнили з усіх посад в партії та державі. У листопаді 1962 р. Тодора Живкова знову було переобрано на посаду першого секретаря, а Народні Збори (парламент) призначили його головою уряду. Таким чином, в країні утвердилася одноосібна влада Живкова. Щоправда, в 1965 р. група вищих партійних діячів та воєначальників вчинила спробу усунути його від керівництва, однак марно. Один із ініціаторів заколоту Іван Тодоров-Горуня застрілився, а решта потрапили у в'язницю. В 1966 р. депутати знову довірили виконавчу владу Тодору Живкову. Водночас він залишався і лідером партії.
В 1971 р. в Софії проходив Х з'їзд БКП, який ухвалив нову програму партії і проект нової конституції, яку було затверджено шляхом референдуму. Попередню конституцію - 1947 р., болгари називали "дімітровською", а ця увійшла в історію як "живковська". В її ст.1 читаємо: "Народна Республіка Болгарія є соціалістичною державою трудящих міста та села на чолі з робітничим класом. Болгарська комуністична партія керує побудовою розвинутого соціалістичного суспільства ..." Тоталітарний характер існуюючої системи закладено в п.2 тієї ж статті основного закону. Там йдеться про те, що "керівною силою в суспільстві та державі є Болгарська комуністична партія". Конституція 1971 р. зберігає принцип "сумісництва" трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. Було впроваджено й новий орган - Державну Раду, яка обиралася парламентом і мала широкі повноваження. Головою Ради, тобто державним главою (президентом), було обрано Тодора Живкова, а прем'єром призначено Станко Тодорова.
Режим Тодора Живкова продовжував копіювати модель СРСР, де також керівною силою була комуністична партія. Нині відомо, що в 1981 р. БКП нараховувала 825 тис. членів (тобто, майже кожен десятий болгарин був партійцем). З 400 депутатів в Народних Зборах того часу 271 був комуністом, 99 - членами Болгарського селянського народного союзу (казенної формації, яка начебто мала свідчити про наявність двопартійної системи) і лишень 30 - безпартійними. Зрозуміло, що вся структура влади працювала на одноосібний режим Живкова.
До початку перебудови в СРСР державне та партійне керівництво Болгарії не мало ніяких проблем з Москвою. Софія була настільки вірним союзником, що 4 грудня 1963 р. політбюро ЦК БКП ухвалило рішення про "тісну інтеграцію і зближення" з Радянським Союзом. Цей секретний документ дав підставу говорити про те, що Болгарія бажала стати 16-ю республікою СРСР.
Отож, починаючи з вересня 1944 р., Болгарія була слухняним союзником СРСР. Георгій Дімітров, Вилко Червенков наслідували приклад Сталіна, а відтак Тодор Живков - Микиту Хрущова та Леоніда Брежнєва. Проблеми почалися з приходом на владний Олімп в Кремлі Михайла Горбачова. На відміну від СРСР, політика гласності та перебудови не знайшла підтримки Тодора Живкова, бо це могло призвести до послаблення його одноосібної влади в партії та державі. Водночас, як "хитрий селянин", він дозволив "гру в перебудову", зокрема, відбулися структурні зміни у виконавчій владі. В 1987 р., приміром, було впроваджено новий територіально-адміністративний поділ країни (з 28 округів створюється 9 областей). Зараз можна з упевненістю сказати, що це маскування під перебудову мало за мету, по-перше, задовільнити Кремль, і, по-друге, усунути від влади тих болгарських діячів, хто загрожував лідерству Живкова і був схильний йти горбачовським шляхом. Одне слово, і в другій половині 80-х років політична система Болгарії зберігала риси, притаманні тоталітаризму - монополія компартії, злиття партійних та державних функцій, необмежена влада вождя, абсолютний централізм в управлінні, формальний парламентаризм, відсутність громадського контролю, потужний репресивний апарат, бюрократія.
Однак, попри все, політика гласності Горбачова зуміла дати певні результати. Окремі прошарки населення, особливо інтелігенція, все більше почали усвідомлювати необхідність демократизації політичної системи. У суспільстві піднімається питання розподілу властей, верховенства закону, усунення корупції та привілеїв партноменклатури, прозорості у діяльності партійних та державних органів, розширення місцевого самоврядування, гарантування прав людини, особливо турецької меншини (в середині 80-х років влада змусила болгарських турків відректися від мусульманських прізвищ і прийняти слов'янські, що призвело до масового невдоволення, опору - терористичних актів, і еміграції в Туреччину). В 1988 р. в Болгарії стали виникати неформальні об'єднання та рухи, які ратували за радикальні зміни системи, тобто, одноосібного режиму Тодора Живкова. Однією з таких формацій був Клуб за гласність і перебудову, який заснували інтелектуали на чолі з філософом д-ром Желю Желевим.
Економіка.Впровадження державної монополії стало важливим чинником ліквідації приватної власності в Болгарії. У травні 1945 р. вийшов указ про перехід у власність держави виробництва та продажу трояндового масла. Цей продукт завше був конкурентоспроможним на міжнародному ринку. В наступні роки приватну власність було скасовано у страховій сфері, промисловості, торгівлі. В березні 1946 р. Народні Збори ухвалили закон про, де-факто, експропріація землі. За цією аграрною реформою власникам тимчасово залишали не більше 20 (в окремих районах - 30) гектарів. Решта землі влада вилучала і роздавала малоземельним або безземельним (було роздано 12 тис. га), або ж утворювала державні рільничі господарства (радгоспи), яким було надано 82 тис. га землі.
У грудні 1946 р. було націоналізовано 6100 приватних промислових підприємств та шахт. Щоправда, держава змилилася над кооперативами, ремісниками, а також друкарнями, що належали громадським організаціям. Через рік націоналізація спіткала й банки. З 31 банка було утворено два державних. На початку 1948 р. приватним особам було заборонено займатися зовнішньою торгівлею.
Наприкінці 40-х років Болгарія була аграрною державою. Частка сільського господарства в національному доході складала 56% (частка промисловості та ремісників - 20%). На селі засновувалися трудово-кооперативні землеробні господарства (колгоспи). В 1948 р. їх вже було 1100 і їм належало 7,2% сільгоспугідь.
За прикладом СРСР Болгарія обрала курс швидкої індустріалізації та колективізації. Як і в СРСР, в Болгарії процес утворення колгоспів також супроводжувався примусовим вилученням землі, техніки, інвентаря та худоби. Хоча, на відміну від СРСР, болгарський селянин залишався формальним власником своєї землі, з якою він вступив до кооперативу, аж до початку 70-х років, коли було утворено агро-промислові комплекси.
В середині 50-х років, коли до влади прийшов Тодор Живков, Болгарії вдалося закінчити колективізацію і, як нині стверджується, поглибити відчуження селян від землі. Вільну робочу силу використовували у важкій промисловості, курс на розвиток якої взяла до того часу аграрна Болгарія. Йдеться про енергетику, машинобудування, хімічне виробництво, металургію та видобувну промисловість. В 1958 р. БКП на чолі з Тодором Живкова висунула лозунг прискореного економічного розвитку і дострокового виконання третього 5-річного плану. В 1962 р. VІІІ з'їзд БКП ухвалив програму закінчення будівництва соціалізму і поступового переходу до комунізму. На цьому форумі болгарських комуністів Тодор Живков розвинув утопічну ідею, яка належала радянському лідерові Микиті Хрущову. Живков стверджував, що його покоління розпочне будувати і житиме при комунізмі. Звичайно, після усунення Хрущова в 1964 р. ця ідея "померла" і в Болгарії, однак кадрових змін не відбулося. Більше того, БКП та її лідер продовжили експериментувати в народному господарстві. В 1966 р. ХІХ з'їзд партії ставить перед суспільством завдання перейти від екстенсивного до інтенсивного розвитку. Цю лінію підтримують і всі наступні партійні форуми, проте значних результатів вона не дає і тому в 1971 р. основним завданням є будівництво розвинутого соціалістичного суспільства шляхом індустріалізації, впровадження передових технологій, розвитку науково-технічного прогресу. Як зазначають деякі сучасні болгарські аналітики, в економічній політиці, яку проводить режим Тодора Живкова, постійно переплітається бажане з реальним, потреби з можливостями, часто волюнтаризм бере верх над раціональним.
Кроком назад вважається заснування на базі об'єднання сільськогосподарських кооперативів (колгоспів) та підприємств переробної та харчової промисловості аграрно-промислових комплексів (АПК). Цей процес розпочався в 1970 р. і через 5 р. вже було 167 АПК. Однак, як потім з'ясувалося, і цей експеримент був невдалим, бо важко керувати підприємством, якщо ти безпосередньо не є залежним від його економічних результатів.
Зрозуміло, що режим Тодора Живкова міг опиратися лишень на СРСР. За роки будівництва соціалізму в Болгарії за радянським сприянням зведено понад 600 великих промислових підприємств, що, як стверджувалося, складали основу болгарської індустрії. Заводи та комбінати, на яких було змонтовано радянське устаткування, виробляли 95% черних та 85% кольорових металів, 80% продукції нафтопереробної та нафтохімічної промисловості, 70% електроенергії, 60% продукції хімічної промисловості. В 1987 р., порівняно з 1956 р., валовий обсяг промислової продукції Болгарії збільшився в 14 разів. Однак радянські технології, за якими працювала болгарська індустрія і які були енергомісткими, з часом перестали бути передовими. А оскільки економіка країни було орієнтована на ринок СРСР та РЕВ, то годі було й думати про придбання нових, більш прогресивних західних технологій, тим паче за валюту.
Очевидно, Тодор Живков та його оточення усвідомлювали проблеми, що почали виникати в народному господарстві. Тому на початку 80-х років БКП розпочала черговий експеримент. Держава захотіла, будучи безпосереднім власником майна, зробити працівника господарем цього майна. Бажання суперечливе. Звісно, і тут нічого не вийшло, хоча ця тема в різних варіантах домінувала в суспільстві аж до 1989 р.
Отож, незалежно від економічного стрибка, якого зробила Болгарія протягом 1944-1989 рр. в багатьох галузях, наприкінці 80-х років країна опинилася на краю глибокої кризи. Навіть деякі прогресивні нормативні акти, як, скажімо, указ №56, який давав "зелене світло" дрібному приватному бізнесу у сфері послуг та виробництва, не могли її зупинити. Попри все, вона ускладнювалася й величезним зовнішнім боргом, який в 1989 р. становив понад $10 млрд. Питання, куди пішли ці гроші, досі залишається відкритим. На думку деяких експертів, значну частку цієї суми болгари проїли, тобто, щоби штучно підтримувати режим Тодора Живкова, влада витрачала ці кошти імпорт товарів, на дотації і цим пригальмовувала ріст цін. Таким чином в суспільстві створювався відносний добробут. За статистичними даними, якщо в 1952 р. один болгарин споживав: м'яса - 21,3 кг, жирів - 9,3 кг, молока - 80,2 л, яєць - 68 шт., цукру - 6,5 кг, то в 1983 р. ці показники збільшилися в кілька разів і споживання згаданих продуктів становило відповідно 69,5 кг, 22,0 кг, 183,3 кг, 225 шт. та 35,8 кг. Або ж інші дані: в 1957 р. в Болгарії було збудовано 43,462 тис. квартир, а в 1983 р. - 68,798 тис.; житлова площа збільшилася на душу населення з 10,5 кв. м до 15,8 кв. м.
Як у політичній, так і в економічній сфері Болгарія копіювала радянську модель. На відміну від, скажімо, Польщі, де приватна власність на землю була значною, в Болгарії відбулася суцільна націоналізація. Як нині з'ясовується, саме структура та система розвитку, домінування державної власності, низький технічний рівень виробництва, відсутність надійних ринків, деформації у фінансовій сфері тощо є однією з причин дуже важкого переходу Болгарії до ринкової економіки. "Політика прискореної індустріалізації досягла значних кількісних параметрів, які сприяли модернізації нашого суспільства,- стверджує болгарський економіст І.Марчева.- Однак висока соціальна ціна і низька економічна ефективність цієї політики змушує нас сумніватися, чи варто було її проводити взагалі".
Зовнішня політика. Активна зовнішня політика соціалістичної Болгарії датується серединою 50-х років і пов'язана з ім'ям Тодора Живкова. Звичайно, партнером №1 Софії був СРСР, хоча в 1982 р. вона мала дипломатичні стосунки зі 116 державами. Болгарія безумовно підтримувала всі заходи Кремля на міжнародній спеці. За вірність Москва платила щедро. Скажімо, СРСР постачав Болгарії енергоносії (газ, нафту) дуже дешево, відповідно, дешево в СРСР коштували й болгарські товари, зокрема, вино, цигарки, консерви, ширвжиток. Однак, як зараз стверджується, Софія дозволяла собі реекспортувати радянську нафту і за це отримувати валюту. Окрім того, СРСР надав Болгарії ліцензію та технології виробництва деяких видів зброї (автомат Калашникова, наприклад), яку болгари успішно збували на Близькому Сході. Очевидно, недаремно ж Леонід Брежнєв став тричі Героєм НРБ. До речі, жоден болгарський громадянин не спромігся такої честі.
За статистичними даними, на СРСР припадало 50% зовнішньої торгівлі Болгарії. На другому місці була НДР, а на третьому - Польща. У межах Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) Болгарія продавала майже 80% своїх товарів, що, на думку фахівців, відірвало її від західних ринків і засуджувало її до економічної відсталості. Хоча, як стверджує статистика, в 1978 р. товарообіг Болгарії з країнами Заходу становив 12,4%, при цьому основними її партнерами були ФРН, Швейцарія, Італія.
Культура, наука, освіта. 28 січня 1949 р. на зустрічі з болгарськими письменниками Вилко Червенков заявив: "Письменники - і комуністи, і безпартійні, повинні оволодіти марксистсько-ленінським світоглядом, щоби насправді реалістично і в соціалістичному дусі художньо відтворювати нашу нову дійсність". Цензуру здійснювало Головне управління з питань літератури та видавництв (Главліт). Щоправда, в середині 50-х років нове керівництво Болгарії на чолі з Тодором Живковим відмовилося від сталінських методів у духовній сфері. Болгарська "відлига" співпала з "відлигою" в СРСР, яку дозволив Микита Хрущов після ХХ з'їзду КПРС. Стверджується, що митці в Болгарії почували себе значно вільніше, ніж їх колеги в Радянському Союзі. Дехто пояснює це становище тим, що на початку 70-х років культурною сферою в Болгарії керувала дочка Тодора Живкова - Людмила Живкова (1940-1981). А була вона неординарною особистістю, мала проєвропейську орієнтацію. Людмила Живкова зробила дуже багато для популяризації болгарської культури за кордоном, особливо на Заході, що не подобалося Москві. Йдеться, зокрема, про виставки "Фракійські золоті скарби", "Болгарська ікона", "Болгарське мистецтво Середніх віків" тощо.
За ініціативою Людмили Живкової було розроблено національну програму естетичного виховання, програму "1300 років Болгарії", реалізація якої досягла свого апогею в 1981 р. Софія перетворилася в центр проведення міжнародних культурних форумів за участі знаменитих митців з усього світу.
Звичайно, класово-партійний підхід, соціалістичний реалізм не могли не позначитися на культурній сфері. Хоча до культу на кшталт сталінського справа не доходила, однак возвеличення керівника партії та держави Тодора Живкова мали місце, як і втручання партійних органів у творчий процес представників культури. Проте такого, як в СРСР - вислання за кордон, скажімо, письменників (Солженіцин, Некрасов, Бродський та інші), в Болгарії не було. Хоча смерть письменника Георгія Маркора в Лондоні, який входив в оточення Тодора Живкова і втік на Захід, кидає тінь сумніву на толерантне ставлення живковського режиму до митців.
За даними статистики, в 1944 р. в Болгарії було 5 вузів, в яких 10 тис. студентам викладало 453 викладача. В 1989 р. вузів вже нараховувалося 30, а студентів - 138 тис., викладачів - 19,2 тис.
В 1947 р. в навчальні програми було включено обов'язкові ідеологічні дисципліни - "Основи марксизму-ленінізму", "Політична економія", "Діалектичний та історичний матеріалізм", "Історія БКП", "Історія КПРС" тощо. В школах, технікумах, вузах та наукових інститутах, в системі Болгарської академії наук створюються первинні партійні організації, впроваджується посада партсекретаря. Звичайно, і тут копіювався радянський досвід. Однак, попри все, болгарська наука розвивалася успішно і багато болгарських вчених отримали міжнародне визнання.
За часів Тодора Живкова освіта також досягла значних успіхів. Якщо, скажімо, в 1956 р. на 10 тис. болгар припадало 1,641 тис. учнів і 48 студентів, то в 1982 р. - відповідно 1,678 тис. та 94. Як видно, різниця в чисельності учнів є незначною. Це тому, що одним з основних завоювань народної влади, як казали раніше, стало безкоштовне навчання дітей віком до 15 р. В середині 50-х років в освітній системі Болгарії відбулися зміни - вона була перебудована на "засадах радянської педагогічної науки" і за "прикладом радянської соціалістичної школи". В 1979 р. за ініціативою ЦК БКП було започатковано нову реформу в освіті. Генеральною метою стало формування всесторонньо розвинутої особистості, здатної повноцінно реалізуватися в житті. Якщо враховувати те, що після 10 листопада 1989 р., коли режим Тодора Живкова обвалився, Болгарію покинуло понад 600 тис. чол. (переважно це кваліфіковані люди), які, за даними соціологічних опитувать, реалізували себе на Заході, то, очевидно, болгарська освітня система була ефективною.
Падіння режиму Тодора Живкова. 10 листопада 1989 р. відбувся пленум ЦК БКП, на якому Тодора Живкова було усунено с посади генерального секретаря. Через тиждень його позбавили й крісла голови Державної Ради. Нині цю подію дехто оцінює як внутрішньопартійних заколот, а його організаторами вважаються Георгій Атанасов (в той час - прем'єр), Андрей Луканов (член Політбюро, його вбито у жовтні 1996 р.) та Петр Младенов (в той час - міністр закордонних справ). Як зараз стало відомо, свої дії вони узгоджували з Москвою, бо тоді стосунки Живков - Горбачов зайшли в глуху вулицю і нагальною була добровільна або примусова відставка Тата (так в народі називали Живкова), як перешкоди на шляху перебудови і демократії. Тим паче що напередодні - 9 листопада, перестала існувати "берлінська стіна" і тоталітарні режими в ГДР, Чехословаччині, Угорщині, Польщі, почали падати, як доміно.
Причини
В умовах, коли "ніжна революція" прокотилася країнами соціалістичного табору, режим Живкова немав ніяких шансів уникнути процесу демократизації.
Одноосібна влада Тодора Живкова почала обвалюватися у другій половині 80-х років під впливом:
- соціально-економічної кризи, що охопила країни радянського блоку, включно й Болгарію;
- потужного руху за права людини, соціальну справедливість і політичний плюралізм в Польщі;
- політики перебудови Михайла Горбачова;
- помилкової політики болгаризації турецького населення, що призвело до міжнародної ізоляції Болгарії;
- активізації діяльності неформальних об'єднань та дисидентського руху;
- протирічь, що виникли серед оточення Живкова, тобто, між партійною номенклатурою та технократами, які жадали реформувати економіку у межах соціалістичного ладу і затриматися при владі.
Наслідки
Падіння режиму Тодора Живкова відкрило нову сторінну в історії Болгарії. Реформаторам-комуністам не вдалося утримати ситуацію в рамках "перебудови" та намірів на кшталт "більше соціалізму". Під натиском суспільної енергії в Болгарії та в інших державах Варшавського Договору заколотникам довелося, окрім засудження режиму Живкова, піти далі. Змиритися, насамперед, з політичним плюралізмом - багатопартійною системою, свободою слова, вірувань тощо. Комуністична партія, яка згодом перейменувалася в соціалістичну, позбулася монополії. В грудні 1989 р. було засновано Союз демократичних сил (СДС), першим лідером якого став Желю Желев. За "круглим столом" екс-комуністи та демократи домовилися про проведення виборів до Великих Народних Зборів, які після року гострих політичних дебатів 12 липня 1991 р. ухвалили нову Конституцію і призначили дату нових виборів - вже до звичайних Народних Зборів.
Отож, наслідком падіння режиму Тодора Живкова є:
- початок демократизації болгарського суспільства;
- відмова від планової економіки і розвиток ринкової, лібералізація цін та зміна власності;
- зубожіння значних прошарків населення;
- орієнтація Болгарії на Європу, включно на НАТО та ЄС, обмеження стосунків з Росією.
Перехід Болгарії від тоталітаризму до демократичного суспільства і ринкової економіки супроводжується протиріччями та труднощями. В країні утверджується ідейний, політичний та економічний плюралізм. Розділення гілок влади є безумовним успіхом. Зміна правлячої партії (формації) перетворюється в нормальну політичну практику. Інтеграція в європейські структури - НАТО, ЄС, є основним напрямком зовнішньої політики країни. Це свідчить про те, що в країні відбулися безповоротні зміни у напрямку демократії і створення ринкової економіки.

ДОВІДКА
Болгарія. Територія - 111 тис. кв. км, населення - майже 8 млн. чол. Болгари складають більшу частину населення. Мешкають також турки, цигани, вірмени.
Вважається, що Болгарію засновано в 681 р. Столиця - Софія (1 млн.). Офіційна мова - болгарська. Офіційна регілія - православ'я. Грошова одиниця - лев.
Тодор Живков. Народився 1911 р. в с.Правец в бідній селянській сім'ї. В Софії здобув освіту друкаря, працював у друкарні. В 1932 р. став членом компартії, брав участь в підпіллі, псевдо - Янко. У вересні 1944 р. очолив софійську парторганізацію. В 1951 р. його обрали членом політбюро ЦК БКП. Керував партією та державою з 1956 до 1989 рр. Був арештований, потім перебував під домашнім арештом. В 1997 р. суд визнав, що у своїй діяльності Тодор Живков керувався чинними законами Болгарії, владою не зловживав, і виправдав його. Помер у 1998 р.
Желю Желев. Перший президент демократичної Болгарії. Народився в 1935 р. в с.Веселіново. В 1958 р. закінчив філософський факультет Софійського університету. В 1965 р. написав дисертацію, в якій розкритикував визначення В.І.Леніна про матерію. Був вилучений з партії та депортований із столиці в Бургаський округ. В 1967 р. написав книгу "Тоталітарна держава", в якій проводить паралель між фашизмом та більшовизмом. Вона вийшла у світ в 1982 р., однак значну частину тиражу було арештовано. Працював у науково-дослідному інституті. У другій половині 80-х років був членом неформальної організації - Клубу за гласність та перебудову. В грудні 1989 р. заснував Союз демократичних сил, став його першим лідером. В 1990 р. Великі Народні Збори обрали його президентом Болгарії. В 1992 р. шляхом прямих виборів знову став президентом. З січня 1997 р. - пенсіонер, голова фондації "Д-р Желю Желев", один з лідерів Ліберального союзу.


АРХIВ:
БОЛГАРІЯ НАПЕРЕДОДНІ І В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ