БЪЛГАРО-УКРАИНСКИ ВЕСТИ - издание за политика, бизнес, история, култура и спорт
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.
Начало/Початок

ДIАСПОРА

АМБАСАДА
УКРАЙНА ДНЕС 
БОЛГАРIЯ СЬОГОДНI
БIЗНЕС - БОЛГАРIЯ
БИЗНЕС-УКРАЙНА
КОМЕНТАР
IНТЕРВ'Ю
ДАЙДЖЕСТ
НАШI ЛЮДИ
СПРАВКА-УКРАЙНА
ДОВIДКА-БОЛГАРIЯ
ИСТОРИЯ-УКРАЙНА
IСТОРIЯ-БОЛГАРIЯ
БАЛКАНИ
АРХIВ
E-MAIL

"ТОЛОКА" ЕТ
преводи - украински, руски
София, тел.772986

 

 

 

 

 

 




Діаспора

УКРАЇНЦI В РОСIЇ
За даними перепису 1989 р., у Російській Федерації українців було 4,3 млн., що становило майже 3% населення. А за неофіційними даними, українців у Росії від 10 до 20 млн. У СРСР у 20-ті - на початку 30-х рр., коли здійснювалася державна політика коренізації, на Кубані, у Ставропіллі, Поволжі, Сибіру, Далекому Сході та інших районах масового проживання українців існувала повна культурно-освітня інфраструктура, ліквідована з початком примусової асиміляції.
Делегація Української всесвітньої координаційної ради (УВКР) наприкінці минулого року відвідала Білгородщину, Курщину, Воронежчину, Ростовщину та Кубань і на власні очі побачила, як нині живеться українській меншині в демократичній Росії. Проїхавши автобусом 4 тис. км, учасники експедиції були вражені тим, що побачили.
Офіційна влада намагалася показати тільки те, що вважала за потрібне. Наприклад, зразково-показовий колгосп у селі Безсонівка Білгородської області. Саме тут у мене виникло відчуття "дежа вю". Потім я не могла його позбутися впродовж усього перебування в Росії. Можливо, в економіці чи в іншій сфері суспільного життя Росія з проголошенням незалежності й стала іншою, але в мисленні, ідеології вона продовжує жити стереотипами колишнього СРСР. По суті вона залишається імперською державою, з великим бажанням повернути «нерушимий».
На Білгородщині українці (1/3 населення області), не мають жодної громадської організації. «А навіщо? Ми їх що, ображаємо? Їм і так добре живеться!», - такі висловлювання можна було неодноразово почути як з вуст представників влади, так і громадськості. У Білгороді ми не почули голосу українців. Тільки тихенький шепіт українського поета, члена Союзу письменників РФ пана Череватенка, який прочитав українською свого вірша про горобчика.
Упродовж Року України в Росії в цій області крім «культурних мєропріятій» (та переданої УВКР до фондів бібліотек української літератури) нічого конкретного не зроблено для того, щоб українська національна меншина могла розвивати свою культуру, освіту тощо. Навпаки, навіть єдиний в області український клас у райцентрі Шебекіно перетворився на гурток.
На Курщині у 22 тис. офіційно визнаних українців є одна українська організація. У районному центрі Суджа, завдячуючи нашому приїзду, місцеві українці, мабуть, уперше почули про існування української громади «Україна-Сейм», голова якої закликав їх організувати і в себе спілку, що надалі дасть змогу створити на Курщині національно-культурну автономію. Але його вмовляння були схожі на слова лікаря: «Це не боляче і не страшно, існують же товариства риболовів та мисливців». Тільки за «круглим столом» у Курському державному університеті ми вперше почули про те, що Рік України в Росії пройшов формально. Про це говорив перший голова «України-Сейму» (організація існує з 1993 р.) Євген Желіховський. Він зазначив, що в Курську неможливо купити українську пресу, літературу, подивитися чи послухати українські передачі, не відкрито жодного українського класу, хоча місцеві українці цього й домагалися. Зокрема, викладач університету Микола Вовк турбується про відкриття недільної школи. Але зробити це непросто.
Подібна ситуація й у Воронезькій області. Нині край, де більша частина населення розуміє українську, де кожен пов'язаний родинними зв'язками з Україною, нема жодної української школи, навіть класу, жодного театру, газети. «Нє дорабативаєм», - зізнався депутат обласної думи, голова Асамблеї народів Воронезької області Сергій Рудаков. Тут навіть не спромоглися добудувати пам'ятник Тарасу Шевченку в Россоші, де мешкає гілка нащадків Кобзаря. Не змогли нічого домогтися й дві українські громадські організації. За такої ситуації справжнім дивом можна вважати збереження викладання української мови на кафедрі слов'янської філології тутешнього університету. На жаль, вивчає її лише 16 студентів.
У Ростовській області віднедавна діє дві українські організації, керівництво яких погано володіє українською мовою і далеке від традицій національного руху. Це переважно підприємливі люди, що намагаються прив'язати українські інтереси до бізнесу, а саме допомагають трудовим мігрантам останньої хвилі, забезпечують їх українською літературою. За ростовським «круглим столом» уперше впродовж подорожі ми побачили діловий підхід до співпраці в науковій сфері. Зокрема доцент Ігор Стародубцев запропонував спільні дослідницькі проекти, відкритий університет. Йому є у кого вчитися - професор РДУ, кандидат філологічних наук Всеволод Боянович, який 43 роки тому відкрив в університеті відділення журналістики, досі читає спецкурс «Видатні українські публіцисти Шевченко, Франко, Леся Українка».
Кубань вирізняється з-поміж усіх відвіданих областей устремлінням до своїх автономічних традицій. «Ми - не українці, ми - не москалі, ми - казакі!» - наполягав отаман Кубанського козацтва Володимир Громов. Козаки, як виявилося, не українською мовою розмовляють, а «балакають на кубанском наречії» (до речі, саме такий предмет викладається в одній із середніх шкіл Краснодара). У краї, де мешкає майже 200 тис. українців, діє п'ять українських громадських організацій, але жодна з них не має свого приміщення.
Зате край пишається муніципальним закладом - Центром національних культур Лазаревського району міста Сочі. Тут Український центр має свою кімнату, викладачів, два художні колективи - «Покуть» та дитячий «Рушничок». Очолює центр заслужений працівник культури України Ганна Гніденко. Ініціатором створення такого закладу став начальник районного відділу культури вірменин Крикур Мазлумян. Я спочатку думала, що завдячуючи йому в районі мають змогу розвиватися національні культури. Але, познайомившись з ним ближче, зрозуміла, яка я наївна. Крикур Саакович (тепер Григорій Сергійович) дуже пишається своїм творінням - «Радянським Союзом у мініатюрі».
УВКР з офіційних звітів відомо, що в Росії діє понад 90 українських громадських організацій, але держава фінансує тільки ті, що об'єднані в національно-культурні автономії. У Росії немає жодної української школи, а класи та недільні школи, де викладається українська мова, можна перелічити на пальцях. Підвищення цін у Росії на українську періодику (майже втричі) гальмує передплату і створює інформаційний голод. Залишається обмеженою можливість трансляції радіо- і телевізійних передач з України на територію Російської Федерації.
НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ
Лютий 2003