БЪЛГАРО-УКРАИНСКИ ВЕСТИ - издание за политика, бизнес, история, култура и спорт
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.
Начало/Початок

ДIАСПОРА

АМБАСАДА
УКРАЙНА ДНЕС 
БОЛГАРIЯ СЬОГОДНI
БIЗНЕС - БОЛГАРIЯ
БИЗНЕС-УКРАЙНА
КОМЕНТАР
IНТЕРВ'Ю
ДАЙДЖЕСТ
НАШI ЛЮДИ
СПРАВКА-УКРАЙНА
ДОВIДКА-БОЛГАРIЯ
ИСТОРИЯ-УКРАЙНА
IСТОРIЯ-БОЛГАРIЯ
БАЛКАНИ
АРХIВ
E-MAIL

"ТОЛОКА" ЕТ
преводи - украински, руски
София, тел.772986

 

 

 

 

 

 




Діаспора

УКРАЇНЦІ В БЕЛАРУСI
Згідно з офіційною інформацією, нині на Білорусі мешкає 237 тис. українців. Згідно з неофіційною (проте, набагато об'єктивнішою) оцінкою - 1,3 млн. Звідки ж така розбіжність? Справа тут у невизначеності етнічної приналежності поліщуків Західного Полісся, а чи Берестейського краю (сучасна Брестська область Республіки Білорусь). А ситуація тут ось яка...За даними російського перепису 1897 року, на території сьогоднішньої Брестської області (Берестейщини) мешкало понад 370 тисяч українців. В окремих повітах питома вага українців складала від 60 до 80%. За розрахунками демографів, на середину 20-го століття на Берестейщині мала б мешкати значно більша кількість українців - близько 1 мільйона. Проте радянський перепис 1959 року зафіксував лише трохи більше 2% українців, а останній перепис, проведений у Республіці Білорусь 1999 року, - трохи менше 4%, що складає неповні 60 тис. громадян.
У той же час, з архівних джерел відомо, що з 1943 року на території начебто білоруської Берестейщини діяли 250 похідних груп УПА та відділів ОУН, а щонайменше 5 тис. місцевих жителів (бо саме стільки було страчено та ув'язнено) працювало в українському націоналістичному підпіллі. Протягом німецької окупації тут було відкрито 160 українських шкіл, 2 технікуми та 2 газети. Натомість радянський перепис 1959 року виявляє тут лише 2% українців. Звідки і навіщо пішла така «установка», зрозуміло. Владі потрібно було загасити пам'ять про український національно-визвольний рух, назавжди відрізавши цей край (як мінімум, територіально) від українського етнічного масиву.
Самі ж поліщуки говорять між собою прекрасною українською мовою, вважаючи її, натомість, виключно локальною говіркою. Не вважають вони себе і білорусами. Сьогодні, коли розуміння феномену нації поступово відривається від свого первісного, етнічного субстрату і отримує більш юридичне забарвлення (скажімо, у тому ж терміні "політичної нації"), білоруська інтелігенція не гребує називати поліщуків Берестейщини білорусами, оскільки, мовляв, усі громадяни Білорусі є білорусами sub specie politice. До речі, у Білорусі мене вразила, зокрема, одна річ - скрізь у документах, де передбачена графа "національна приналежність", офіційний зразок-допоміжник вимагає вказувати юридичне громадянство. Цебто, поняття національної (власне, етнічної) приналежності та юридичного громадянства у Білорусі навмисно (чи, може, й не навмисно, а в силу елементарної безграмотності) ототожнюються. Будь-якій владі така ситуація вельми до вподоби, бо записати ледь не усіх своїх громадян у титульну націю набагато простіше, ніж клопотатися про збереження чиєїсь там національної ідентичності...
На Берестейщині знайшлися, проте, люди, які вирішили домагатися більшого. А власне - справедливості. На початку 90-х років у Бересті виникли "Українське громадсько-культурне об'єднання" та "Просвіта Берестейщини імені Тараса Шевченка". Почали виходити дві газети: "Голос Берестейщини" та "Берестейській край". Однак незабаром газети закрилися, а обидва товариства не пройшли оголошеної владою у 1995 році перереєстрації. Відтоді принаймні двічі відбувались установчі збори нової реформованої "Просвіти", але державні органи її вперто не реєструють. Головна причина такого ставлення білоруської влади до свідомого берестейського українства - намагання вказаних організацій актуалізувати на офіційному рівні питання про доцільність надання Берестейському краю статусу Поліської української автономії у межах існуючих кордонів сьогоднішньої Білорусі.
Нині у Білорусі офіційно діє Білоруська громадська організація українців "Ватра". У її складі - з десяток осередків по усій країні. Загальна кількість членів - приблизно 1,5 тис. українців. Організація має власну газету "Українець в Білорусі" (наклад 500 примірників, періодичність - 4-6 разів на рік), хор "Ватра", бібліотеку української книги. При цьому приміщення для власних потреб у організації немає жодного.
Є ще одна - незалежна - організація українців у Білорусі - Центр української культури "Січ". Вони існують у вигляді лише єдиного міського (у Мінську) осередку. Мають власний хор.
У Білорусі, станом на сьогодні, немає жодної української школи, навіть недільної. При Білоруському державному університеті (у Мінську) протягом кількох років існувала спеціалізація з української мови. Сьогодні вона зліквідована. Кілька років існує спеціалізація з української мови у Брестському університеті імені Пушкіна, однак популярністю серед абітурієнтів вона не користується - з причини тотальної відсутності у української мови та культури будь-яких перспектив на теренах сьогоднішньої Білорусі.
Віталій Єфіменко, журналіст, м.Мінськ
Листопад 2003 р.