Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 

ЛАСКАВО ПРОСИМО!
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.



КОНСУЛСТВОТО НА УКРАЙНА В СОФИЯ 
гр.София, "Овча купел", ул."Боряна", №29, тел.(02) 9559354;
www.ukrembassy.com

ГЕНЕРАЛНО КОНСУЛСТВО НА УКРАЙНА ВЪВ ВАРНА

гр.Варна-9000, ул."Генерал Колев", №92, тел.052/321800, факс 321900
www.consul-ua.com


ТЪРГОВСКО-ИКОНОМИЧЕСКА МИСИЯ КЪМ ПОСОЛСТВОТО НА УКРАЙНА В СОФИЯ 
гр.София, "Овча купел", ул."Боряна", №29, тел./факс (02) 9559349; тел.9554072

 

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ
Софія, 01 травня 2006.- Очевидно, появу української діаспори в Болгарії необхідно пов’язувати з відомим українським вченим та громадським діячем Михайлом
Драгомановим (1841-1895). Він приїхав до Софії у 1889 р. на запрошення болгарського міністра освіти й викладав новітню історії у Вищій школі (нині – Софійський Могила Михайла Драгоманова (леворуч) на Михайла Паращукауніверситет „Клімент Охрідський”). Ще раніше на постійне місце проживання в Болгарію переїхала дочка Драгоманова – Лідія (1866-1937), яка одружилася з Іваном Шишмановим (1862-1928) – учнем Драгоманова, професором, першим болгарським славістом та україністом. До речі, у 1918 р., коли Болгарія визнала УНР, проф. Шишманов був послом Болгарії в Києві. У 1943 р. його син – Дімітр Шишманов (1899-1945), був міністром закордонних справ Болгарії. У 1945 р. комуністична влада його розстріляли за вироком так званого Народного суду як „ворога народу” (демократична влада реабілітувала його у 1996 р.). У 1895 р. в Софії на запрошення сім’ї Драгоманових та Шішманових гостювала Леся Українка (1871-1913). Із джерел, що збереглися до наших днів в архівах Болгарії, можна зробити висновок, що тогочасні яскраві представники українства в Болгарії активно пропагували історію та культуру українського народу. У 1995 р. та в 2005 р. посольство України в Болгарії упорядкувало могилу Михайла Драгоманова.
Наступна хвиля українців прибула до Болгарії після жовтневого заколоту в Росії 1917 р. і громадянської війни на теренах України. Якщо першу хвилю, так би мовити, еміграції тут представляла невелика група українських інтелектуалів, то друга хвиля була значно чисельнішою. За деякими даними, йдеться про понад 2 тис. осіб щирих українців, а якщо говорити й про російськомовних вихідців з України – то значно більше (20 тис.). Щоправда, останні зараховували себе до так званої білоеміграції й
українські організації, які були засновані тут у 20-30-ті роки ХХ ст. й проіснували до 1945 р., не підтримували з нею контактів. Серед кількох українських осередків того часу виокремлюється організація „Українська громада”, яка мало філії у Пловдіві, Варні, Відіні, Русе, Севлієво, Ловечі, Українське гімнастичне товариство "Січ", товариство "Український сокіл", Українське земляцтво "Смок", Українське національно-козацьке товариство, Українське товариство запорізьких козаків ім.Гетьмана Сагайдачного.
Одним з лідерів "Громади" був відомий український скульптор
Михайло Паращук (1878-1963) - учень Огюста Родена, один з авторів пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові. Паращука тут деякі архітектори називають батьком болгарської архітектурної скульптури. У 1932 р. українці на чолі з Паращуком влаштували перепоховання Михайла Драгоманова, установили пам’ятник з барельєфом роботи митця. На пам'ятникові написано: "Великому громадянинові української еміграції". У 1963 р. Михайла Паращука поховали поряд з Драгомановим. У грудні 1998 р. на могилі Паращука на кошти дипломатів, підприємців та діаспори також було встановлено пам'ятник з погруддям роботи найкращого сучасного болгарського скульптора Вежді Рашидова.
Останньою активною організацією українців в Болгарії було Українське культурне об’єднання (УКО). У 1944 р. його лідерів (Івана Колісниченка та Дмитра Майстренка) арештували й відправили до Москви. Їх подальша доля невідома. Врятувався, хоча й відбував покарання в тутешній концтаборах, лишень Сергій Юзефович – секретар УКО. Він народився в 1915 р., у роки Другої світової війни воював у польській армії й прибув до Болгарії у 1943 р. як представник ОУН Андрія Мельника. Пан Юзефович мешкає у м.Велико-Тирново (торік йому виповнилося 90 р.), він є дуаєном української діаспори.
Архів Михайла Паращука, який містить дуже цікаві дані про українську еміграцію та діаспору в Болгарії й у світі, наразі опрацьовується. У травні 2001 р. Еміне Хакова з Державного архіву Болгарії та дипломат Віталій Москаленко підготували
каталог документів "Українська еміграція в Болгарії після Першої світової війни" (болгарською. мовою). Незабаром цим архівом зможуть користуватися дослідники.
У комуністичну добу до Болгарії почала прибувати третя хвиля української еміграції. Умовно її можна назвати „шлюбною”, тому що основною причиною приїзду був шлюб з громадянином чи громадянкою Болгарії. В той час, як відомо, болгари вчилися й працювали в Україні. Ця еміграцію була переважно російськомовною і після розпаду СРСР у 1991 р. більшість її представників набула громадянство Росії та болгарське громадянство. Одна з причин того, що вихідці з України не стали громадянами незалежної України у 1991 р. полягала в тому, що українське посольство тут відкрили лишень у травні 1993 р.
За деякими даними, у 1991 р. вихідців з України тут було 5-6 тис. Станом на 2001 р., коли відбувся національний перепис населення, в Болгарії українцями себе визнали 2489 болгарських громадян (росіян тут – понад 15 тис.). За законодавством Болгарії, саме болгари українського походження і є українською діаспорою (або меншиною) і їх організація має право бути членом Національної ради з етнічних та демографічних питань при Раді Міністрів і може претендувати на хоч деяке державне фінансування своєї діяльності.
Станом на кінець 2005 р. на консульському обліку в Посольстві України в Софії та Генеральному консульству і Варні перебувало понад 2500 осіб. Якщо врахувати й українських громадян, які з певних причин наразі не перебувають на консульському обліку (скажімо, студенти з України болгарського походження, які навчаються у тутешніх вузах), то українська громада тут складає приблизно стільки, скільки зазначалося вище – 5-6 тис. осіб.
Переважна більшість тутешнього українства – це інтелігенція. На даному етапі соціально-економічної трансформації болгарського суспільства українська діаспора перебуває у скрутному матеріальному становищі, власне, як і більшість тутешнього люду. На превеликий жаль, в Болгарії немає представників великого українського бізнесу, яких можна було б фінансово залучати як до допомоги окремим українцям, так і до вирішення деяких питань болгарського українства взагалі. Хоча окремі випадки матеріальної допомоги є. Скажімо, деяким українцям наше посольство надавало фінансову допомогу, упродовж своєї каденції на посаді генерального консула у Варні Ігор Барановський постійно піклувався про Сергія Юзефовича (гроші, продукти харчування, дрова тощо).
Зараз основними осередками української діаспори в Болгарії є великі міста – Софія, Варна, Бургас, Добрич, Сілістра, Велико-Тирново, Плевен. Станом на 1 травня 2006 р., судову (офіційну) реєстрацію мають наступні організації українців:
- Болгарсько-українська фундація „Мати-Україна”, м.Софія. Рік заснування – 1999 р. Голова – Ірина Сардарева (громадянка України), виконавчий директор – Олена Коцева (громадянка України). Адреса: м.Софія, вул."Владайска", 44, тел.8526620; E-mail: olenakocsof@abv.bg;
- Болгаро-українське товариство „Черноморіє”, м.Варна. Рік заснування – 2000 р. Голова – Тетяна Ботева. Адреса: м.Варна-9010, вул."Разлог", №2, вх.8, кв.129, тел.(+359 52) 881641, факс 605041;
- Товариство „Діаспора-Україна”, м.Бургас. Рік заснування – 2003 р. Голова – Мар’ян Горбань (громадянин України), заступник голови – Алла Раєнко. Адреса: м.Бургас-8000, ж.к."Възраждане", бл.10, вх.3, ет.4, тел.(+359 56) 31864, GSM 0888009990;
- Українсько-болгарське товариство „Черноморіє”, м.Варна. Голова – Наталія Голуб. Рік заснування – 2004 р. Адреса: м.Варна, вул.”Пірот”, №8А, пов.3;
- Фундація „Світ для дітей”, м.Варна. Рік заснування – 2004 р. Голова – Елеонора Стародубцева. Тел. (052) 6993995.
- Товариство „Добруджа-Україна”, м.Добрич. Рік заснування – 2004 р. Голова – Галина Мітева, заступники голови – Тетяна Велікова й Олена Дімітрова. Адреса: м.Добріч-9300, вул.”Хаджі Дімітр”, №6, тел.(058) 845672, 845913; GSM 088 8908396.
- Товариство "Український дім", м.Сілістра. Рік заснування – 2004 р. Голова – Тамара Коларова. Адреса: м.Сілістра-7500, бул."Македонія", №173, кв.5., тел.(+359 86) 830543; E-mail: ukrdim_ss@bitex.bg.
Софійська фундація „Мати-Україна” є членом Європейського конгресу українців і готується стати членом Світового конгресу українців. Наразі лідери цієї організації ведуть переговори з решта українськими осередками, щоби представляти їх інтереси у вищезазначених організаціях світового українства.
Наприкінці 2003 р. в Софії було засновано Асоціацію випускників українських вузів. Її головою є Єміл Бенатов – випускник Львівської політехніки, нині – один з провідних експертів Болгарії у сфері патентів та авторського права (Болгарія, м.Софія – 1113, вул.„Люлякова градина”, бл.36, тел.+369 2 9733610; 9712799; fax +359 2 9733603, E-mail: benatov@einet.bg).
Наразі жодна із вищезазначених українських організацій не є членом Національної ради з етнічних та демографічних питань при Раді Міністрів Болгарії, бо, як уже йшлося вище, їх лідери не є болгарськими громадянами, а емігрантами з постійним місце проживанням в Болгарії. Водночас, більшість болгарських громадян українського походження є зросійщеними, української мови не знає або володіє незадовільно, у спілкуванні з багатьма з них відчувається ностальгія за СРСР (це показали й результати президентських на парламентських виборів - перемогу тут здобув Віктор Янукович і партія "Регіони України"). Вони не схильні брати активну участь у діяльності українських осередків. Стверджується також, що, оскільки вони не є щирими українцями, не варто й висувати їх на керівні посади у зазначених організаціях. Разом з тим серед українства в Болгарії бракує українців з українською ментальністю і знанням мови. Очевидно, має пройти час, потрібна щоденна копітка робота з метою перевиховання частини діаспори на засадах Української державності і патріотизму.
Що стосується політичних, соціальних, освітніх, культурних, мовних, інформаційних потреб болгарського українства, то стан справ є наступним.
У тутешній політиці немає жодного етнічного українця. Щоправда, наше українство має певне політичне лобі на рівні столичної мерії. Депутатом софійської міської ради є проф.Атанас Тасев – вихованець Київського університету ім.Тарас Шевченка, голова товариства „Болгарія-Україна” при Федерації дружби з Росією і народами СНД.
У 2002 р. при Фундації „Мати-Україна” почала працювати Українська недільна школа, викладачем якої є випускниця Київського державного університету філолог Антоніна Якімова. Заняття (з 15-20 учнями різного віку) вона проводить у офісі свого чоловіка – болгарського підприємця, оскільки жодна з українських організацій в Болгарії, включно у Софії, немає свого приміщення. До речі, у лютому 2005 р. керівництво фундації „Мати-Україна” через депутата Верховної Ради Антона Кіссе передало прем’єрові Болгарії листа з проханням посприяти вирішенню питання про відкриття в Софії державного Українського культурно-інформаційного центру, а у Києві – державного Болгарського культурно-інформаційного центру. Лідери діаспори вважають, що завдяки такому центрові можна буде вирішити питання культурного, мовного, інформаційного характеру, питання затвердження позитивного іміджу України в Болгарії тощо.
У 2004 р. Українська недільна школа розпочала працювати при Генеральному консульстві України у Варні. Основним організатором навчального процесу була дружина співробітника генконсульства Ніна Кирилич.
З початку 90-х років у Софійському університеті працює відділення
україністики. На цьому відділенні навчаються як болгари, так і діти етнічних українців. Щоправда, його випускникам важко знайти роботу за фахом і тому прийом студентів оголошується не щороку, а через рік. У 2006 р. студенти-україністи вперше брали участь у конкурсі на кращий твір про Тараса Шевченка. Переможців нагородило українське посольство.
У 20-ті та 30-ті роки ХХ ст. в Болгарії виходили
українські видання - "Украинско-български преглед", "Украинско слово", "Гуртуймося", "На сторожі", "Незалежність". У березні 1935 р. вийшло єдине число журналу "Украино-български вести". Із серпня 1994 р. по квітень 2001 р. в Болгарії виходила приватна двомовна щомісячна газета „Украйна прес” обсягом спочатку вісім, а потім 16 сторінок. Оскільки Інтернету тоді ще не було, то це видання разом із офіційним щомісячним бюлетенем „Україна”, яке видавало Посольство з 1993 по 1997 рр., заповнювало інформаційну прогалину щодо України в Болгарії. Зараз єдиним виданням, яке інформує про Україну та діаспору, є приватний сайт „Украински вести / Болгарські вісті” (www.ukr-press.bol.bg).
Уряд Болгарії прагне проводити політику забезпечення основних прав та свобод людини. Зокрема, у 1999 р. Болгарія приєдналася до Рамкової конвенції захисту національних меншин. Водночас, відповідно до Конституції, Республіка Болгарія є унітарною державою і забороняє (з огляду на значну чисельність турків, події в екс-Югославії, Косово, тощо) утворення автономних територіальних чи культурних одиниць. Законодавство Болгарії не передбачає й самоврядування національних меншин на кшталт Угорщини, Сербії чи Румуні, де скажімо, українців визнають меншиною і, відповідно, вони користуються певними преференціями з боку держави.
Отож, української діаспори має в Болгарії свою історію, якою може пишатися. Однак майже 45-літня доба комунізму позбавила тутешніх українців зв'язку між поколіннями. Де-факто, розвиток діаспори починається майже з нуля. Наприкінці 2000 р. Софію відвідав голова СКУ Аскольд Лозинський. Цей візит сприяв активізації розвитку болгарського українства. Чимало для тутешніх українців зробили дипломати Віталій Москаленко та Микола Ярмолюк. Проте подальший розвиток діаспори потребує державної підтримки України, зокрема, нагальним є відкриття культурно-інформаційного центру в Софії.
Василь Жуківський

 

 

 



КАТАЛОГ "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В БОЛГАРІЇ"
>>>

НАСТУПНОГО РОКУ З АРХІВОМ МИХАЙЛА ПАРАЩУКА ЗМОЖУТЬ ПРАЦЮВАТИ ДОСЛІДНИКИ>>>


ДРАГОМАНОВ ТА БОЛГАРІЯ>>>

ВНУКА ДРАГОМАНОВА РОЗСТРІЛЯЛИ В НІЧ З 1 НА 2 ЛЮТОГО 1945>>>


ПРЕДИ 110 ГОДИНИ В СОФИЯ ПОЧИНА НА МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ>>>

НАТАЛЯ ДРАГОМАНОВА: НА ЖАЛЬ, НА МОГИЛІ ДІДА НЕ ДОВЕЛОСЯ ПОБУВАТИ>>>

НАТАЛЯ ДРАГОМАНОВА-БАРТОЇ - ОНУКА МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА>>>


КОЙ Е УКРАИНЕЦЪТ МИХАЙЛО ПАРАШЧУК И КАКВО Е НАПРАВИЛ ЗА БЪЛГАРИЯ?>>>

УКРАИНСКИ ОРГАНИЗАЦИИ В БЪЛГАРИЯ ДО 1944 ГОДИНА>>>

УКРАИНСКИ ИЗДАНИЯ В БЪЛГАРИЯ ДО 1944 ГОДИНА>>>


ДЕЛЕГАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТУ "ДРАГОМАНОВА" ПОБУВАЛА НА МОГИЛІ ДРАГОМАНОВА
>>>

ПОСОЛЬСТВО НАГОРОДИЛО ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ НА КРАЩИЙ ТВІР ПРО ШЕВЧЕНКА>>>

УКРАЇНСЬКА МОВА В СОФІЙСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ТРИМАЄТЬСЯ НА ЕНТУЗІАЗМІ ЖМЕНІ ВИКЛАДАЧІВ
>>>