КАКВО ОЗНАЧАВА ДУМАТА "УКРАЙНА"

УБВісті виходять з червня 1998

УБВести излизат от юни 1998


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Представляємо

МАР'ЯНА ІМРЕОРОВА: В НАС БУДЕ ВСЕ - ЧОГО МИ Й НЕ ЧЕКАЛИ, І ЦВІТ КАЛИН, І РАНОК ГОЛУБИЙ

Софія, 18 червня 2016.- Так буває, що вірші починаєш писати раптом. І вже усвідомлюєш, що не можеш не писати. Це – про Мар'яну Імреорову, українку, що постійно проживає у болгарському місті Пловдів.
Народилася вона у Самборі, що на Львівщині. Мати викладала англійську мову, а батько був інженером. Вони й зараз продовжують працювати, батько - за фахом, а мати - бухгалтером. У 1997 р. Мар'яна закінчила середню школу у селищі Коцюбинське на Київщині. Відразу поступила на факультет української філології Національного педагогічного університету ім.Михайла Драгоманова. Закінчила цей вуз у 2002 р. За фахом – філолог.
У студентські роки була головою студентської групи, яка брала активну участь у протестах проти уряду заради покращення побуту студентів, у флешмобах проти підвищення цін на громадський транспорт тощо. Як лідер студентів допомагала у передвиборній компанії Юрію Костенку у 1999 році стати президентом України, а до цього брала участь у передвиборній компанії Євгена Жовтяка, який від Народного Руху йшов до парламенту (1998 р.). Рік вчителювала у Києві. А відтак пішла у… бізнес. Стала менеджером будівельної фірми. Саме тоді й зустрілася з болгарином, закохалася. І у 2004 р. перебралася до Пловдіва – культурної столиці Болгарії, як це місто тут називають.
Певний час працювала у фірмі чоловіка, а з жовтня в 2010 р. – незмінний асистент Почесного консула України у Пловдіві Дімітра Георгіева, який активно допомагає нашим воякам на фронті у Донбасі. У 2012 р. Мар'яна з місцевими українцями заснувала Українсько-болгарське товариство "Пловдів", була обрана його головою. Це товариство входить до Спілки українських організацій у Болгарії "Мати Україна" (СУОБ).
Одружена, виховує доньку.
Володіє українською, болгарською, російською та англійською мовами. Захоплюється плаванням, грає на фортепіано, любить подорожувати та керувати автомобілем.
Закохана в поезію Юрія Іздрика.
В одному інтерв'ю на запитання про власну професійну реалізацію Мар'яна відповіла: - Мені поталанило. Професійно я займаюся тим, на що вчилася: переклади, робота з людьми, організаційна діяльність. Прекрасно й те, що моя робота пов'язана з Україною. У певному сенсі я сприяю розвитку українсько-болгарських стосунків – економічних, дипломатичних, соціальних, культурних, наукових. "Болгарія мені подобається, - каже Мар'яна.- Особливо побережжя Чорного моря, гори Родопи. Але Пловдів приваблює найбільше. Хто не був у цьому місті, дуже раджу – не пошкодуєте. Архітектура старовинної частини Пловдіва – неповторна!"
Пані Мар'яна безболісно інтегрувалася у болгарське життя. "Сприймаю усі тутешні звичаї, водночас не забуваю про наші, українські, - розповідає вона. – Українці та болгари – православні, маємо багато спільного".

Пропонуємо вашій увазі вірші Мар'яни Імреорової.

За мною гнався листопад,
Дощі мені жбурляв.
Дув сильним вітром невпопад,
Щось зиму нагадав...
02 листопада 2017

ANTICIPATION

Аякже,
наразі буде інакше,
буде так, як треба,
і без особливих зусиль.
Знаю,
коли ступаєш по краю,
коли бажаєш нестямно,
потім впадаєш в безсиль.
Досвід
Нам загартовує волю,
до крові збиває коліна
об гостре каміння життя.
Позаду
Залишу
здійснені й нездійснені мрії.
Там попереду –
лиш передчуття.
11 жовтня 2017

-----------
2015

***
навіяно Іздриком
В моє життя, розмірене і тихе
Ти увірвалась вітром степовим
І принесла мені шалену втіху
З одним моментом - ніжним, золотим.
Коли я на вогонь було дивилась
І мріяла горіти, як і він,
Не знала я, що буде така пристрасть,
Як літній подарунок нам самим.
Немає сну ні завтра, ні сьогодні,
Думки літають з вітром степовим
На мене ж знизу дивиться безодня
Але я хочу, мрію бути з ним.

***
В нас буде все - чого ми й не чекали,
І цвіт калин, і ранок голубий,
І кров, і піт, і те, що ми втрачали,
І журавлем вернеться спогад мій.
Якщо ніколи не задзвонять дзвони,
Якщо ніколи не змінити крок,
Та все ж ми матимемо своє море,
Свої пісні і відстань до зірок.

Пусти мене, пусти мене на волю,
Не втримаєш мене у пастці диких снів.
Жадала я і радість, й щастя й болю,
Але в полоні запал мій згорів.
Була в руках твоїх я - сильних і гарячих,
Відчула темінь, ніч, і пекло й страх,
Кидала я монетку з мосту на удачу -
Лишилась лише згадка на згорілих вже мостах.

Холод серця. Лють думок.
Час вбиває. Час - пісок.
Витікає. Як струмок.
Поміж пальці - до зірок.
Ці слова - це гори криг.
Я замерзла... Ти не зміг
Не схотів. Не дав. Не встиг.
Не зумів. Стоптав. Залишив.
Випив все і раптом стих.
І нема. І не тепліше..
Я сплю. Це сон. Це не зі мною.
Це вітер з півночі. Це протяг.
Це туман.
Я перша! Я покину поле бою.
Не буде вічним цей самообман.
Біжу від тебе. (Чи до тебе?)
Збираю в жменю гідність і печаль.
Нас вже нема. І знову плаче небо.
Це наш кінець.
На радість? Чи на жаль...

Вогняний вальс. Пожовкле листя.
Танок зів'ялої краси.
Змінилося землі обличчя.
Пропали літа голоси.
Сховалась спека. Довга ніч.
Лелеки зникли зусебіч.
Вона малює неба просинь.
Вона царює. Наша осінь

Бувають дні, коли легко,
І є дні, коли - благодать.
Всі тривоги мої далеко
І умовності не важать.
Думки - позитив. Виважені.
Спить душа як на небі хмарки.
Забуваються туги скажені.
Ти не тут. Але ж є літаки?

Ти любиш солодке й гаряче
Мені до смаку гірке
Трошки гостре, пекуче неначе
Що й поробиш - таке.
На мені всі печаті печалі
На тобі знаки сонця й юрби,
Я ж все ще шукаю причали
Ти знайшов їх - живи і люби.
Два світи протилежних змістились
В один бік. Це як два полюси.
Як же в жменю вони помістились?
Наші мінуси і плюси?
Бути як ти - собою
Ловити як ти момент
Я зможу лише після бою (з собою)
Коли розіб'юсь ущент.
Зникнуть рамки з законів і правил
Позлітає лушпиння умов
До кінця доведу я цю справу,
Що знайду я - свободу, любов?

2016
З'являючись з темних глибин
Втекла моя гордість крізь пальці
Рахунок останніх хвилин
Це сором й свобода у танці
Цей відгук останньої втрати
Я буду із радістю пити
Мене ти не зможеш кохати
Й ніколи не будеш любити

ПУСТЕЛЯ
В хаосі букв і беззвучній мові
Я блукаю спрагла й голодна
Шукаю свій рай, де існують умови
Мене вабить пустеля холодна
Там ти спалах на небі нічному
В цій пустелі нічого й нікого
Я чекаю терпляче і довго
І цю цятку сприймаю як Бога
Несу камінь я наших перверзій
Він важкий і ним можна вбити
Себе і когось. Але скільки поезій
В цій пустелі можна створити!

Наше кохання - не мед і не квіти,
Воно має присмак гіркий.
З цієї любові не родяться діти
Це терпкий цілунок п'янкий.
Украдене літо - і подих гарячий
Моменти червоні ловлю
Грішу і не каюсь.
Дивлюсь - і не бачу.
Я згодна. Для цього й живу.
Майбутні помилки зробила й сприйняла,
Не жаль, і це ніби не гріх.
Кохаючи чи взагалі я кохала
до тебе? - Торкаючись пальців твоїх,
тримаючи руку. І все - як уперше -
Волошки у житі. Тепло.
І в цей раз це чудо було пережите.
Відчуте. Любити - не зло
26.06.2016г.

І цього літа теж
ідуть сліпі дощі
як завжди, вчасно
знищуючи спеку.
Приходять вдень
Зникаючи вночі
Вогонь і лід
з-за горизонту,
із далеку.
Гримить, палає небосхил
і пахнуть мокрі стежки
сіном і землею...
Цей дощ змішав і воду й пил
І все накрив своєю п'ятірнею.
Сховалось сонце в хмару грозову
І злива вже звичайна, опади.
Лиш кілька променів упали на траву
Погралися - і зникли назавжди
3.07.2016
Десь між Бургасом і Пловдівом

ЧОРНО-БІЛЕ
Щодня із собою
вже водиться битва
між чорним і білим
і рветься молитва
пісок звідусіль
і хмари червоні
невидиме військо
і я як в полоні
і кулі летять
зі світла в безодню
там ворог сховався
жде кару Господню
а я не здаюся
і страшно
і слизько
моя перемога
вже близько
вже близько
13.07.2016р.

К.

Безнадійно надщерблений
ти мене розшукав
ланцюгами закований
довго-довго блукав
хоч душа твоя рветься
тобі хочеться ґрат
і воно не минеться
підневільний стократ
миле боже створіння
ти дитя темноти
не знайдеш ти спасіння
вільна птаха - не ти
і волаєш за поміч
я ж не можу нічим
не підем ми пліч-о-пліч
не скажу я причин
мого й твого болю
як це любиш і ти
лиш самому до волі
тобі треба дійти
18.07.2016р.

А у мене літо
В тебе - стигла осінь
Я ще повна світла
Ти ж щезаєш зовсім
Ти впадаєш в сплячку?
Чи летиш у вирій?
Ти мене згадаєш
Коли ночі сірі?
Відстань - кілометри
Білих стін капкани
Мегабайти тиші
Туги океани
Як закінчить літо
Свою казку плести
Знай, що я чекаю
Як чекають весни
8.09.2016

BAD DREAM
В домівку оцю поселилась пошарпана старість
Й занепад із часом вицвілих стін
Схилився від гнилі поламаний ґанок
Чути скрегіт рипучих і хворих колін
Невпинно й постійно йде дощ. І вітер
Виє звіром в порожній комин
Протерті збірки із розмішаних літер
Й сторінки зі шматками засохлих рослин
Згубилася ниточка з фраз і історій
Свідомість живе, та хіба це життя?
Це пастка із суму, матерій, теорій,
Це пекло обмежень, це жаль забуття.
Влетить ось чужий і знервований сокіл
І сяде на дріт, кине погляд здивований свій
Побачить розруху, відчує занепаду спокій
Тебе запитає:
Ти тут?
Ти живий?
26.09.2016

МОЄ НЕБО
Кидаю униз
шматки неба.
Я ним потрапляю
у тебе.
А ти забери його
в кошик,
Перетвори це все
в дощик.
А дощ трансформуй
у воду,
щоб вчасно
робити погоду.
Крикни "годі!" мені
ізнизу
Ось тоді
я до тебе
злізу!
21.10.16 г.

Тисячі облич
Погляд із-під лоба
Дивний серця клич
Це така хвороба
Брати - без жалю
І до чорта совість
ЛЮблю і люблЮ
Це не випадковість
Істеричність фраз
Гострих слів комети
Розплітають нас
У рядок предметів
Ось така любов
Неможливість втечі
Знову дощ пішов
Рани, кровотечі
І люби, люби,
Навіть неможливо,
Не шкодуй, щоби
Відбулося диво
Раз у рік - фінал,
А можливо - двічі,
Водять стежки вбік
Та не на узбіччя
14.11.16

Колись я в тобі проросту
Волосся моє буде кроною
Поклонишся моєму листу
А образ мій стане іконою
Коріння дістане до дна
Твоєї таємної суті
До білої смужки вікна,
З ночей, що забуті, забуті...
24.11.2016

NEW MOON
Ми всі живемо
Від повні до нового місяця
Прямуєм угору
Де небо і крутиться й світиться
У буднях і в прозі
Не в межах біблейського раю
Знайдем на дорозі
Й щось дивне собі забажаєм
Нам нами ж й пороблено
Цих чар нам здолати несила
Ми лиш зірочкИ
А над нами небесне світило
26.01.2017

До Різдва?
Видиш, як добре
Дарма, що болить
І гарне, й хоробре,
і швидке, як мить.
Я знаю, згадаєш
Не раз і не два
Так - час від часу
Аж до Різдва.
Я ж хочу щоб довше
Я - назавжди,
Від меду солодше
Мене забери ти
Мене ти вкради
24.09.2017

PERSONAL THEATER
Життя - театр,
тут і там - актори.
Ми без квитка
сідаєм в повний зал.
В когось в кишені гнилі помідори.
У когось квіти.
Це нагадує вокзал.
На нашу сцену вийдуть
випадкові
на перший погляд
люди - кораблі,
і пропливуть,
лишивши слід у долі
змінивши наший курс,
розтануть у імлі.
Ось вийде радість -
розкуйовдить душу,
злетить кучерями
рожевих заметіль.
А потім смуток я дивитись мушу.
Бо смуток - головний актор,
його мистецтво -
драма, сльози, біль.
І ось - любов!
Всі кажуть, це прекрасно
коли її побачиш віч-на-віч.
Вона зіграє роль свою невчасно,
показуючи тисячі облич.
Я кину їй букет, бо я її прихильник,
найбільший фан,
най пристрасний глядач!
Нехай життя кидає мій вітрильник
Коли ж кінець -
мовчить оповідач...
28.09.2017