Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



ТЕПЕР НАС ПОТРІБНО ЗАХИЩАТИ ВІД РОСІЙСЬКОЇ МОВИ...
Київ, 11 липня 2012.- Існує нерозривна зв'язка – нація й національна мова. Мови малочисельних, переважно бездержавних корінних народів, у яких немає ніякого офіційного статусу – за несприятливих умов можуть опинитися під загрозою зникнення. Зокрема, низький рівень володіння рідною мовою та те, що мала кількість представників даної національності визнала мову своєї національності за рідну – може бути підставою для її захисту.
Згідно з відомою Хартією, на території України гарантується вільне використання 13 регіональних мов, а за проектом закону Колєснічєнка-Ківалова – 18 мов, до яких віднесено різні за кількістю мовців і за поширеністю в Україні мови. Крім того, деякі з них –державні мови інших країн: російська, білоруська, болгарська, вірменська, молдавська-румунська, німецька, польська, словацька та угорська.
Однак фактично цей закон робиться для етнічних росіян і російської мови. Беруться "захищати мову", яка має державний статус у Росії, має міжнародний статус, колишню імперську мову.
На загал, не російську мову потрібно захищати, а від російської треба захищатись, бо російська мова сама перешкоджає вживанню й ставить на межу виживання інші мови.
Очевидно, що саме російська мова в Україні вже протягом сторіч розвивається та функціонує за рахунок української мови.
Законопроект Ківалова-Колесніченка "піклується" про абстрактні мовні групи. Ось приблизне обґрунтування необхідності прийняття закону. Російськомовні нібито не розуміють державної мови й не можуть її вивчити, особливо в них дуже багато проблем у державних установах, аптеках, транспорті й судах. Це переважно люди похилого віку. Таких людей максимум 5% населення України.
Автори законопроекту, виходячи з того, що меншість населення області, району, міста чи села не може, чи не хоче вивчити державну мову, пропонують: треба, щоб більшість вивчила їхню мову.
Чому автори беруться "захищати права" мовних меншин, а не права національних меншин? Адже законопроект не передбачає право нації на рідну мову, на національне відродження національних меншин, повернення їх до рідної мови, і навіть не захист етнічних росіян від "українізації". Через нібито "вільний вибір мови" вони хочуть закріпити існуючу русифікацію, – невідповідність між національністю й рідною мовою, на користь російської.
Судіть самі.
Згідно з офіційними даними перепису 2001 року, етнічні українці становлять 77,8% від усього населення України. Другі за чисельністю – етнічні росіяни, їх в Україні 8,3 мільйонів, або 17,3% населення.
Але російську мову назвали рідною "чомусь" аж 14,2 мільйонів громадян України, або 29,6% населення країни. Із числа російськомовних, етнічні росіяни становлять тільки 57%, тоді як решта – представники інших національностей. Серед 5,9 мільйонів зрусифікованих – 5,5 мільйонів етнічні українці.
Отож, серед етнічних росіян російську рідною назвали 95,9%, серед українців – українська рідна – 85,2%, а російська – 14,8%.
В інших національних меншин і етнічних українців ситуація діаметрально протилежна. Вони страждають від русифікації. Кількість осіб, що визнали мову національної меншини за рідну – менша, ніж налічується представників національної меншини.
Тому національним меншинам не вигідно захищати права мовних груп. Адже кількість гагаузомовних, білорусомовних, болгаромовних тощо – завжди менша ніж представників даної національності.
Я пропоную кардинально змінити підхід.
1. Для захисту мов брати за основу національність – носіїв цієї мови, людей певної національності.
2. Статус "регіональна мова" надавати не цілим областям і районам, а кожному населеному пункту – місто, село, селище. Бо навіть у Донецькій і Луганській областях є райони та населені пункти, де етнічні українці становлять більше 80-90%.
3. Надавати мові національної меншості статус "місцевої чи регіональної", якщо вона становить більшість у певній адміністративно-територіальній одиниці, за умови, що поряд із місцевою функціонує й державна мова. Двомовність – це знання й використання представниками національних меншин, крім рідної, ще й державної мови.
Нині діючий закон "Про національні меншини в Україні" передбачає широке використання мов національних меншин. Наприклад, 8-а стаття: "У роботі державних органів, громадських об'єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд із державною українською мовою".
В яких адміністративно-територіальних одиницях представники національних меншин становлять більшість?
У масштабах регіонів – тільки в АР Крим: 58,3% росіяни, і кримські татари 12%, та місто Севастополь, 71,6% росіяни.
У в масштабах районів наступна ситуація.
У Закарпатській області – Берегівський, 76,1% угорці. У Чернівецькій області румуни – Герцаївський район 91,5%, Новоселицький район 57,5%, Глибоцький район 51,4%. В Одеській області – Болградський район, болгари 60,8%, та Ренійський район, румуни 49%.
На цьому все. Далі йдуть окремі населені пункти.
Оскільки вимога закону про 50% і більше представників національної меншини від усього населення не підходить колеснічєнкам і ківаловим, то беруться "захищати права" 10%. Й то – не національної меншини, а мовної.
Чи можна реально захистити права мовної групи, людей невідомо якої національності, права 10% меншості на повсюдне використання своєї мови? – Ні.
Національна меншина претендує на широке використання своєї мови. Тобто хочуть щоб можна було вживати свою місцеву, і щоб державна мова тут була не потрібна.
Де й ким, у яких сферах життя ця мова буде вживатися, якщо мовців тільки 10%?
Заставити більшість вивчити цю мову? Порушувати права більшості, щоб задовольнити права меншості? Абсурд. Тільки в конкретному населеному пункті, де певна національність становить більшість, можна ефективно захистити права меншості на вживання своєї мови.
Однак законотворцям на це наплювати...
Це може означати тільки одне: положення закону виконуватимуться тільки щодо російської.
Далі. Крім відомого переліку 13 регіонів/областей, де російська мова може отримати статус регіональної, подаю перелік районів, де інші мови, крім російської, одна або декілька – потенційно можуть бути визнані "регіональними".
Одеська область: Болградський район – болгари 60,8%, гагаузи 18,7%. Ізмаїльський – українці 28,9%, румуни 27,6%, болгари 25,7%, росіяни 16,1%. Кілійський – українці 44,6%, росіяни 30,0%, румуни 15,8%. Ренійський район – румуни 49%, українці 17,7%, росіяни 15,1%. Саратський – українці 43,9%, болгари 20,0%, румуни 19,0%, росіяни 15,9%. Тарутинський – болгари 37,5%, українці 24,5%, румуни 16,5%, росіяни 13,9%.
Закарпатська область: Рахівський район – українці 83,8%, румуни 11,6%. Тячівський район – українці 83,2%, румуни 12,4%. Ужгородський – українці 58,4%, угорці 33,4%. Мукачівський – українці 84,0%, угорці 12,7. Виноградівський район – українці 71,4%, угорці 26,2%.
Чернівецька область: Сторожинецький район – українці 59,6%, румуни 36,8%.
Рівненська область: Рокитнівський район – українці 83,6%, білоруси 15,4%.
Що цікаво, далі йдуть майже всі обласні центри, міста обласного підпорядкування, міста й містечка, села й селища по всій Україні, де відповідно до закону буде вживатися російська мова. Згідно із цим законом, навіть у місті Львові та інших містах Заходу України, російська мова також буде мати статус регіональної.
Насправді, у вищеперелічених районах на практиці неможливо запровадити закон Колеснічєнка-Ківалова. Дані меншини живуть компактно в певних селах. Своєю мовою вони користуються в сім'ї, побуті й міжособистісному спілкуванні. Існують національно-культурні товариства, відбуваються культурно-мистецькі заходи, мова національної меншини вивчається в школі, або нею здійснюється навчання в середній школі.
Поза межами своїх сіл, тобто ареалу побутування даних мов, люди використовують державну мову. А якщо нині не використовують, то повинні так робити.
Але щоб весь Рахівський район учив румунську, бо в трьох селах на кордоні з Румунією живуть румуни, а Болградський район учив гагаузьку? Це повна маячня.
І для чого люди мають учити румунську? Щоб етнічні румуни чи гагаузи не "мучились" – себто не вчили й не використовували українську? До речі, уже нині, без цього закону, етнічні румуни й угорці українською володіють слабко.
Де й коли представники національних меншин, що проживають у зоні дії "регіональної мови", будуть використовувати державну мову? Ніде й ніколи. Дійсно, а навіщо тоді їм її вчити й знати?
Отже, єдиний висновок із вищенаведеного:
Даний закон приймається для закріплення існуючого домінування російської мови.
І як його не називали б, він для інших мов особливих вигод не несе: це буде "Закон про російську мову в Україні".
Сподівання на те, що російська мова, російська культура будуть "цементувати" українську націю – це фікція. Єдине, що вона насправді "зцементує" – це російський анклав на території України.
Сергій Стефанко

 

 



   


УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ>>>

УКРАИНСКА ДИАСПОРА В БЪЛГАРИЯ
>>>

ІV ВСЕСВІТНІЙ ФОРУМ УКРАЇНЦІВ - репортаж, виступи, інтерв'ю, огляд мас-медіа, фоторепортаж, враження>>>

ТАРАС
ШЕВЧЕНКО В СОФIЇ