Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
BOL.BG
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

ФОРУМ ЗНОВУ ЗІБРАВ УКРАЇНЦІВ З УСЬОГО СВІТУ
Палац "Україна" гостро реагував на виступ президента, але й аплодував
Київ, 18-20 серпня 2006.- Українська столиця знову зібрала українців зі всього світу. За даними оргкомітету, до Києва прибуло 3,5 тис. представників 20-мільйонної діаспори. Це була четверта така зустріч. Перша відбулася у 1992 р., друга – у 1997 р., третя – у 2001 р. Болгарська делегацію не брала участі лишень у І Всесвітньому форумі українців, бо організованої діаспори у нас ще не було. Вона почала згуртовуватися аж наприкінці 90-х.
Члени болгарської делегації – киянки Антоніна Якимова з Української недільної школи у Софії та Тамара Коларова – голова "Українського дому" в Сілістрі, відбули до рідного міста ще заздалегідь. А решта – Василь Жуківський з електронного видання "Украински вести" та Анна Жуківська як представник молоді нашої діаспори (організатори наполягали, щоби у складі делегації обов'язково була молодь) приїхали за день до відкриття. Як завше, гості та делегати добираються до Києва за власні кошти, а оргкомітет забезпечує харчуванням та готелем тільки делегатів.
Палац "Україна" Цього року з організацією Форуму було не гірше, ніж в попередні роки. На вокзалі нас зустріли біля вагону потягу Софія-Київ, яким, до речі, прибула й румунська делегація. У фойє вокзалу довелося трохи зачекати, щоби зібралося якомога більше учасників. Відтак автобусами "Богдан" ми поїхали до готелів. Якщо, скажімо, у 2001 р. гості та делегати проживали у двох готелях, то цього разу – аж в чотирьох (з точки зору спілкування та встановлення контактів це не дуже добре). "Болгар" розмістити в "Туристі" на правому березі Дніпра. Щоправда, вікна номера виходити на станцію метро "Правобережна" і якогось бульвару та ринку, тому було дуже шумно. Добре, що в готелі ми проводили мало часу – лишень спали та снідали. Там був і Інтернет, тому можна було прочитати електронну пошту чи ознайомитися, як Мережа висвітлює роботу Форуму.
Організатори заангажували для роботи з делегаціями студентів київських вузів. На попередніх форумах цього не було. За болгарську групу відповідала чарівна синьоока студентка, майбутній менеджер Саша Собко. Вона вручила нам кейси з матеріалами та значками Форуму, супроводжувала нас скрізь, видавала талони на сніданок, обід та вечерю. Щоправда, баджи з назвою "Делегат" та "Гість" нам видали в останній день. Взагалі, цей нагрудний знак мав би містити й прізвище та назву країни, яку людина представляє. Так було на усіх попередніх форумах. Так легше учасникам спілкуватися. Але, як ми знали, з організацією ІV Форуму було багато проблем. Дата його проведення кілька разів переносилося, а співробітники Української всесвітньої координаційної ради (УВКР), які організовували все, упродовж місяців не отримували платню, та й саму УВКР влада ледь не викинула на вулицю за запізнення з оплатою комунальних послуг. Забігаючи наперед, треба зазначити, що делегати гостро критикували державу саме за те, що вона неспроможна забезпечити бюджетом орган, який координує діяльність світового українства. "Ганьба!" – вигукував зал. До речі, українська держава виділила на проведення Форуму 500 тис. грн. ($100 тис.).
Отож, в організації форуму й цього року були упущення, обіди та вечері, які забезпечувала фірма "Швидко", не відзначалися хтозна якою якістю та різноманітністю (це були сухі пайки) тощо. Але ж українці зібралися у Києві не для того, щоб їсти! Форум світового українства – це, насамперед, місце для контактів, для знайомств, для обміну думок, для генерування ідей. І це вартує отих $100 тис.
Є традиція. Перед відкриттям кожного форуму учасники покладають вінки та квіти до пам'ятника Тараса Шевченка й Михайла Грушевського, жертвам Голодомору. Так було й цього разу. А далі – урочистості у Палаці "Україна". У попередні роки організатори влаштовували там президію. На сцену виходили лідери діаспори та можновладці. Цього року такого не було. Була тільки невеличка трибуна для оратора, прапори усіх держав, представлених на Форумі (включно й "триколор" Республіки Болгарія), велике панно із газетними зображеннями наших емігрантів у Північній Америці наприкінці ХІХ ст. Відсутність президії, очевидно, пояснюється тим, що діаспора навряд чи прихильно зреагувала б на появу, скажімо, спікера Верховної Ради Олександра Мороза – зрадника помаранчевих, чи прем'єра Віктора Януковича – людини, що має сумнівне минуле. "Як нам реагувати на появу прем'єра", - запитали ми Аскольда Лозинського – президента Світового конгресу українців, перед початком засідання в Палаці "Україна". "Ми будемо владу критикувати, але будемо толерантними й вихованими", - відповів він. До речі, пан Аскольд з приємністю пригадав, як гостював у Софії у листопаді 2000 р. й передав вітання болгарським українцям.
Гаслом ІV Всесвітнього форуму українців було "Україна у нас єдина". Тому про єдність України й говорив перший оратор – патріарх Філарет. Потім хор ім.Верьовки заспівав, а зал активно підтримав гімн "Ще не вмерла України ні слава, ні воля" й "Боже, Україну збережи!"
Першим офіційним виступаючим був голова оргкомітету та міністр культури Ігор Ліховий. "Мета цього форуму – консолідувати українців", - сказав він. Пан міністр також нагадав, що уже є закон про закордонне українство (там передбачається правовий статус закордонного українця), а у 2006 р. уряд ухвалив Державну програму "Закордонне українство" й виділив для її реалізації 70 млн. грн. (цю суму треба витратити протягом 5 наступних років, а уже на різні проекти пішло 20 млн.). Ігор Ліховий говорив коротко, бо після нього мав слово голова УВКР Михайло Горинь – він звітував про 5-річну роботу цієї організації. Ось основні тези його промови:
- Ми є світове українство;
- Україна утверджує себе як велика європейська держава;
- Нам пора за Україну жить (доповідач цитує Івана Франка);
- Українська мова є державною мовою;
- Негайно припинити насадження російської мови на Лівобережжі;
- Меморандум – так, примирення – так, але й Відродження України.

Михайло Горинь, торкаючись питання прав українців в Росії та росіян в Україні зазначив наступне: "Сьогодні в Україні є приблизно 2,5 тис. державних шкіл з російською мовою викладання, 35% українських студентів здобуває освіту російською мовою, 55% бібліотечного фонду України – російськомовні книжки, 80% газет та журналів видається російською мовою, є 16 російськомовних театрів. А ось у Росії немає жодного друкованого українського видання, який виходив би більш-менш регулярно. Там друкуванням преси опікуються переважно українські громадські організації. В Росії немає жодної державної школи з українською мовою навчання, жодного україномовного театру. На 150-мільйонну Росію є лишень одна українська бібліотека, але й та працює на базі районної бібліотеки №147 м.Москва".
До речі, пан Михайло акцентував у своїй доповіді й на актуальній для болгарського українства проблемі – відсутність приміщень для роботи громадських організацій. Він дав приклад Казані та Краснодарського краю.
Забігаючи наперед, зазначимо, що замість усього вище перерахованого Кремль дозволяє російським українцям танцювати та співати до нестями. Ввечері в день урочистого відкриття Форуму відбувся концерт за участю аматорських колективів діаспори. Там хто тільки не виступав (окрім Болгарії, звичайно) – Канада, США, Португалія, Іспанія, Беларусь, Вірменія, Грузія, Прибалтика. Але найбільше учасників було з... Росії. Товариш Путін підтримує розвиток шароварного українства, але свого телебачення чи газети й театру українці там не можуть мати...
Гострою була промова
Аскольда Лозинського з СКУ. "Хотів би почути від держави, що вона зробила для діаспори", - риторично запитав пан Аскольд. Ключовими моментами в його доповіді були:
- Церква (російська церква в Україні є креатурою радянської влади, КГБ);
- Мова (російська мова скрізь – це зухвалий виклик українству, "навіть два віце-прем'єри взагалі українською не говорять");
- Історія (УПА служила Україні, тому чому влада не хоче визнати цих вояків борцями проти фашизму, за визволення України!);
- Хліб (Росія забрала у нас хліб і влаштувала Голодомор, давайте самим творити свою історію, а не дозволяти, щоби її творили замість нас).

Не менш емоційним був і виступ президента Європейського конгресу українців (ЄКУ) Ярослави Хортяні (Угорщина). Вона закликала діаспору бути з українським народом, а державу – допомагати україномовним мас-медіа за кордоном. Пані Ярослава запропонувала створити Фонд підтримки діаспори. На її думку, власне, як і на думку болгарської делегації, за кордоном необхідно створювати Українські культурно-інформаційні центри для роботи з діаспорою і створення позитивного іміджу України у світі. Президент ЄКУ також торкнулася нового для світового українства явища. Йдеться про четверту хвилю еміграції (нагадаємо, що перша хвиля припадає на кінець ХІХ ст. – Бразилія, США, Канада, Західна Європа, Балкани), друга – на 30-ті роки ХХ ст. (Канада, США), третя – після Другої світової війни (Західна Європа, США, Канада, Австралія). Наші заробітчани, які з 90-х років з економічних причин покидають Україну і працюють у Греції, Італії, Іспанії, Португалії, і є "Четвертою хвилею" української міграції. До речі, в останній день роботи Форуму представники українських товариств у цих країнах та представники влади й політичної еліти ("Наша Україна") заснували організацію "Четверта хвиля", яка має вирішувати проблеми цієї частини українства (за деякими даними, йдеться про 7 млн. українців-заробітчан, яким потрібні українські школи, дитячі садки, спрощені процедури ввозу та вивозу власного автомобіля тощо).
У своєму виступі міністр закордонних справ Борис Тарасюк також зазначив, що усвідомлює важливість відкриття культурно-інформаційних центрів за кордоном. До кінця цього року такі установи буде відкрито у Австрії, Молдові та Польщі. А коли в Болгарії? Наша делегація не змогла отримати відповідь на це запитання. Ймовірно, щось нам скаже президент Віктор Ющенко, який після президентських виборів в Болгарії (жовтень) має прибути до Софії з офіційним візитом. До речі, нас щиро вітали за те, що в Софії буде встановлено погруддя (або пам'ятник) Тарасу Шевченкові. Над цим активно працює рідна амбасада, й столична мерія навіть уже виділила ділянку (площа "Македонія"). Хтозна, може, пан Віктор закладе перший камінь у фундамент монумента. Але діаспорі необхідно разом з посольством зібрати гроші на цю велику справу.
У контексті виступу пана Тарасюка зазначимо, що статус закордонного українця уже отримали понад 700 осіб, серед них – й болгарські громадяни українського походження. Це дає їм право отримати 5-річну багаторазову візу, що практично вирішує проблему поїздки додому.
А потім говорив президент Віктор Ющенко. Коли на початку урочистого засідання він увійшов до залу, усі встали і у такий спосіб висловили повагу до глави Української держави. Хоча напередодні були припущення, що його можуть зустріти скандуванням "Ганьба!" за те, що не вирахував слабку ланку в помаранчевій коаліції (Мороза), а потім – не розпустив парламент, аби не допустити "донів" до виконавчої влади. Та ні, зал тримався цивілізовано. Щоправда, поодинокі викрики невдоволення з гальорки долітали: "Ціни йдуть вверх!" Спочатку пан Віктор реагував, відповідав (щодо цін, сказав, що інфляція – 2,8%), а потім на одну з таких реплік підвищив голос: "Перестаньте! Перед вами виступає президент України!" Більше реплік із залу не було. Хтось потім казав, що це була баба Параска – героїня Мандану, яка зараз більше любить Юлію Тимошенко.
Слово президента можна прочитати тут. А кому не хочеться, то ось основні тези його виступу:
- Маємо незалежну державу;
- Формуємо державні інститути;
- Після Майдану спостерігається злет громадянської активності;
- Кризи немає, економіка розвивається: ВВП – 9,3%, а за 2006 р. буде 7%; інфляція – 2,8%; торік реальні доходи зросли на 24%; інвестиції на одного українця збільшилися вдвічі - зі $186 до $390;
- Зараз нам потрібна політична стабільність, бо вибори поділили Україні навпіл - по 8 млн. з обох боків, і зараз треба будувати політику на соборності нації, відмові від федералізму, утвердженні української мови (але силоміць її не впроваджувати);
- Треба потерпіти, не скиглити, самим себе захищати;
- Воякам Червоної Армії та УПА подати один одному руку (тут президент дав приклад Іспанії);
- Україна є там, де є українці й українська мова; треба підготувати й видати енциклопедію світового українства;
- Ми – велика нація, ми – консолідована спільнота, у нас ще 500 р. тому було виборче право, перша конституція в Європі – треба гордитися.

Проводжали президента України щирими оваціями. Здається, йому простили зраду Майдану. А, може, зради не було?
Протягом двох наступних днів Форум працював у секціях – спочатку у аудиторіях Києво-Могилянської академії (перший вуз на теренах Східної Європи – 1658-1817 рр., відроджена – у 90-х роках ХХ ст.), а потім – у Українському дому (у радянську добу – музей Леніна). Як завше, секцій було багато - майже 20. Це – мовна, культурологічна, освітня, науково-технологічна, економічна, інформаційна, секція медичних та екологічних організацій, політологічна, правнича, секція громадянського суспільства, соціальної роботи, молодіжних організацій, релігійних організацій, колишніх політв’язнів, репресованих і депортованих, військово-офіцерських спілок і спілок солдатських матерів, секція "Новітня міграційно-еміграційна хвиля з України: причини, стан, проблеми, шляхи вирішення", секція "Українці в нових незалежних державах: стан, проблеми, шляхи вирішення". Керівниками секцій були такі відомі українці, як письменник Павло Мовчан, педагог Анатолій Погрібний, економіст Володимир Шевчук, журналіст Михайло Сидоржевський, політолог Олександр Лозовицький, юрист Олександр Василенко та інші
Болгарська делегація працювала в інформаційній (Василь Жуківський), освітній (Антоніна Якимова), молодіжній секції (Анна Жуківська) та секції "Новітня міграційно-еміграційна хвиля з України" (Тамара Коларова). Засідання секції – це як "круглий стіл". Є доповідачі, які акцентують увагу присутніх на певних проблемах і потім триває обговорення, результатом якого є відповідна ухвала, яка оприлюднюється в останній день роботи Форуму. Ми мали із собою розтиражований копіювальному машиною звіт про роботу українських організацій протягом 2002-2006 рр. та історію української громади в Болгарії, які роздали усім присутнім, і коротенько розповіли про стан діаспори в Болгарії у відповідній сфері. Зокрема, до ухвали інформаційної секції увійшла пропозиція Василя Жуківського створити єдиний сайт усіх україномовних видань світу.
Передостанній (третій) день роботи Форуму проходив в Українському домі. Спочатку звітували керівники секцій, а потім слово мали глави делегацій, які представляють найбільш активні діаспори і яким є що сказати. Скажімо, виступав українець з Казахстану. Наших співвітчизників там багато, є й бізнесмени. Так ось, в Астані українці за $80 млн. будують Український центр у вигляді тризубу. Ну, хіба нам з ними мірятися! Або "іспанець". Він сказав, що іспанській діаспорі гроші від України не потрібні – пришліть нам учителів, щоби вчили наших дітей за українськими програмами, аби їх атестати про середню освіту після повернення додому були чинними.
Звичайно, "болгарам" також є чим похвалитис, хоча активність діаспори знизилася. І про це з трибуни, але не Форуму, а річного засідання Світового конгресу українців (21 серпня) розповіла Антоніна Якимова. Товариство "Мати Україна" є членом цією організації і присутні щиро раділи нашим досягненням: українці Болгарії об'єднуються в осередки, могили Драгоманова та Паращука знаходяться у належному стані, щорічно вшановуємо пам'ять жертв Голодомору, у Софії буде пам'ятник Шевченкові. Щоправда, нас закликали добиватися від Народних Зборів офіційного визнання Болгарією Голодомору 1932-1933 рр. актом геноциду. І ми пообіцяли добитися цього. Як цього добилися українці Угорщини, Польщі, Грузії, Канади, США – усього 10 країн. На превеликий жаль, Болгарія озирається на Росію, яка, зрозуміло, не хоче відповідати за гріхи більшовиків, хоч і є спадкоємницею СРСР. Та невже Угорщина чи Польща менше залежать від російського газу, ніж Болгарія!
Власне, досі ще навіть Верховна Рада не дала оцінку Голодомору. На цей факт учасники Форуму зреагували гостро: "Ганьба!" Делегати та гості закликали також, нарешті, позбутися радянської символіки в містах та селах України (особливо на Сході та Півдні і в Криму), визнати усіх, хто боровся за визволення України, ветеранами війни, а операцію "Вісла" (переселення українців Польщі з рідних земель в 1946 р.) - злочинним актом. Хто не знає державної мови, не може обіймати державну посаду – таку пропозицію висунули учасники мовної секції, а для тих, хто хоче її вивчити, організувати безкоштовні курси. Усі вузи мають перейти на викладання на українською мовою. Армія має бути винятково україномовною. Держава мусить допомогти Українському університету у Мюнхені. Влада має сприяти створенню Української помісної церкви. У місцях компактного проживання українців відкривати культурно-інформаційні центри. Спростити механізм фінансування проектів діаспори за програмою "Закордонне українство" (нагадаємо, під цю 5-річну програму уряд виділив 70 млн. грн.) тощо. Чи прислухаються урядовці до цих рекомендацій Форуму, покаже час. Новий голова УВКР відомий поет, екс-депутат і дипломат Дмитро Павличко (77 р.) запевнив, що має намір не виходити з кабінету прем'єра, допоки не доб'ється виконання рішень нашого зібрання.
До речі, про обрання голови УВКР. Було три кандидатури – Дмитра Павличка, Павла Мовчана та екс-депутата Михайла Ратушняка. СКУ в особі Аскольда Лозинського ратував за молодого Ратушняка. Проте він та пан Павло дали самовідвід, щоби вийти на єдину кандидатуру. Вийшли, й делегати майже одностайно проголосували за Павличка. "Пан Михайло буде у мене заступником", - пообіцяв новий голова. Делегати обрали й Раду УВКР у складі 36 осіб (по 12 людей від України, Східної та Західної діаспори). Інтереси СКУ, відповідно, болгарської діаспори, у Раді представлятиме віце-президент СКУ Евген Чолій та генеральний секретар СКУ Віктор Педенко. Наші інтереси також будуть захищати представники ЄКУ в особі Ярослави Хортячі з Угорщини, Славка Бурди з Хорватії та інших.
По всьому учасники під диригуванням Дмитра Павличка заспівали гімн України і на цьому ІV Всесвітній форум українців закінчив свою роботу. Наступний має відбутися через чотири або п'ять років – все залежатиме від соціально-політичної та економічної ситуації в країні й умов, які для праці керівництва УВКР створить держава. Павличко, приміром, заявив, що УВКР має отримати для роботи останній поверх Українського дому. "Ось це наш дім", - сказав пан Дмитро.
Прощавай, Києве! Ми їдемо додому. Й думаємо: якщо українська діаспора в Болгарії до наступного Форуму зробить бодай наступне:
- доб'ється, щоби Народні Збори визнали Голодомор актом геноциду;
- доб'ється, щоби у Софії відкрили Український культурно-інформаційний центр;
- доб'ється, щоби в Болгарії на кабельному ТБ було українське телебачення (скажімо, UA-TV - http://www.ua-tv.net);
- доб'ється, щоби усі українські організації Болгарії об'єдналися в Асоціацію;
- долучиться до зведення пам'ятника Шевченку у Софії,

то це буде ваговим внеском в українську справу і світове українство й нам не буде соромно через п'ять років звітувати у Києві.
Василь Жуківський (Софія-Київ-Львів-Чернівці-Софія)

 



АСКОЛЬД ЛОЗИНСЬКИЙ, президент СКУ (виступ на ІV Всесвітньому форумі українців)>>>

ВІКТОР ЮЩЕНКО, ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ: (промова на відкритті IV Всесвітнього форуму українців)
>>>

ІНТЕРВ'Ю З ДЕЯКИМИ ДЕЛЕГАТ
АМИ ТА ГОСТЯМИ ФОРУМУ>>>

УКРАЇНСЬКІ МАС-МЕДІА ПРО ІV ВСЕСВІТНІЙ ФОРУМ УКРАЇНЦІВ>>>

ФОТОРЕПОРТАЖ "ІV ВСЕСВІТНІЙ ФОРУМ УКРАЇНЦІВ">>>

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ
>>>

ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ"
>>>


СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ (ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ) В БОЛГАРІЇ
Звіт підготовлений для ІV Всесвітнього форуму українців та Річної наради Світового конгресу українців
>>>



НАЙБІЛЬША ДЕЛЕГАЦІЯ НА ІV ВСЕСВІТНІЙ ФОРУМ УКРАЇНЦІВ ОЧІКУЄТЬСЯ З РОСІЇ>>>

ЩОБ НЕ ПЕРЕРИВАВСЯ ЗВ’ЯЗОК З УКРАЇНОЮ

Своїми думками напередодні IV Всесвітнього форуму українців ділиться журналіст Світлана Остапа
>>>


ЦЕРКОВНА УТВАР